Феномен релігії в філософії г. В. Ф. Гегеля

У висновках проведені теоретичні підсумки дослідження феномену релігії в гегелівській філософії й окреслюються перспективи подальшої роботи над цією темою. Зрештою дисертант приходить до наступного:

1. Гегель розробляє власне розуміння релігії протягом всієї своєї творчості. Його концепція розвивалась від первинного ототожнення релігії з мораллю й критики позитивності релігії та виявлення внутрішньої моральнісності й релігійності в самому житті до розуміння релігії як відношення духу скінченного до духу нескінченного, в якому пізнається нескінченна сутність скінченного, тобто розкривається тотожність людини та Бога. Етапами цього пізнання, що відбувається в історії, виступають історичні релігії.

2. Основним фактором, який обумовлював зміни поглядів філософа у дофеноменологічний період його творчості, було критичне переосмислення кантівської теорії. Тому в міру розвитку гегелівського уявлення про епістемологічну значимість релігії моральне відходить у нього на другий план. Слід наголосити, що етико-світоглядна проблематика «раннього» Гегеля свідчить про те, що центральною для нього була проблема особистості людини – складної за своєю структурою, але такої, що володіє такими властивостями як свобода й розумність.

3. Ранні твори Гегеля, в яких присутні ідеї, які є випереджають філософію життя та екзистенціалізм, не містять систематизованого вчення, а скоріше являють собою розробку філософом принципів та основних категорій власної філософської системи. Тому багато з того, що присутнє в них, в подальшому було наново переосмислене Гегелем або ж, навпаки, взагалі не було розвинуте ним.

4. Релігія для Гегеля є форма свідомості, розвиток якої здійснюється історично й втілюється в релігіях, що існують та існували. Завдяки цьому історія релігії є для філософа єдиним, всеохоплюючим закономірним процесом. Досягненням гегелівської філософії релігії є те, що її предмет, архітектоніка історії релігії розгортаються ним як дослідження таких протиріч між скінченністю індивіда та нескінченністю Бога, між суб’єктивними волею, спрямованостями індивідів та об’єктивністю як самостійним наявним буттям, між вільною цілеспрямованістю та закономірністю існування конкретних форм релігії, що виникають, знімаються, а в подальшому перетворюються на нову форму.

5. Класифікація релігії, яку здійснює Гегель як, в принципі, і всі подібні спроби показати апріорні умови всіх історичних релігій, є далекою від досконалості. Важливо, що критеріями класифікації релігій є не їх зовнішні ознаки, а те внутрішнє, що складає сутність кожної конкретної форми. Відтак в історії розкривається, здійснюється поняття релігії, яке в процесі становлення не заперечує попередні рівні, а знімає, тобто підносить та зберігає їх, завдяки чому розвиток завершується виникненням абсолютної релігії, яка містить в собі моменти всіх попередніх.

6. У сучасному релігієзнавстві гегелівський еволюціоністський підхід до історії релігії не є актуальним, адже він імпліцитно містить у собі ту антирелігійну настанову, яка була реалізована в марксистських дослідженнях релігії. Проте у Гегеля немає редукціонізму, який, як правило, є характерним для еволюціоністського підходу. Німецький філософ виокремлює релігію як самостійну форму свідомості, а відтак і як окремий світ, в якому існує людина. Саме цей контекст розуміння релігії й є найбільш актуальним серед того у спадщині німецького класика, що потребує свого розвитку у сучасній вітчизняній філософії релігії.

 

 

1. Кірюхін Д. І. Теоретичні передумови гегелівського вчення про релігію // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». – Вип. 30. – К., 1999. – С. 33-36.

2. Кірюхін Д. І. Основні принципи історіософії релігії Гегеля // Українське релігієзнавство. – №12. – К., 1999. – С. 29-40.

3. Кірюхін Д. І. Проблема особистості у філософії Гегеля // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць. – Вип. 18. – К., 2000. – С. 122-131.

4. Кірюхін Д. І. Розуміння релігійної свідомості в «Феноменології духу» Гегеля // Українське релігієзнавство. – №18. – К., 2001. – С. 30-39.

5. Кірюхін Д. І. Розуміння Гегелем філософії та релігії в йєнських працях // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць. – Вип. 22. – К., 2001. – С. 70-79.

6. Кірюхін Д. І. Витоки та формування філософії релігії Гегеля // “Дні науки – 1998”. Матеріали наукових доповідей та виступів студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. – К., 1998. – С. 24-25.

7. Кірюхін Д. І. Гегель. (Довідки) // Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія. Авт. та упор. В. І. Лубський, В. М. Козленко, Т. Г. Горбаченко. – К., 1999. – С. 142-171.

8. Кірюхін Д. І. Вчення Гегеля про християнство як абсолютну релігію // Християнство: контекст світової історії та культури. Науковий збірник. – К., 2000. – С. 30-33.

9. Кірюхін Д. І. Гегель та сучасність: становлення постісторії християнства // Християнство і проблеми сучасності. Науковий збірник. – К., 2000. – С. 76-81.

10. Кірюхін Д. І. Філософське осмислення християнського естетизму: Гегель та постмодерн // Християнство на межі тисячоліть і Україна. Зб. наук. праць. – К., 2000. – С. 48-52.

11. Кірюхін Д. І. Християнство та держава у світобаченні німецької класичної філософії // Київська церква. Альманах християнської думки. – №4 (10). – 2000. – С. 26-29.

12. Кірюхін Д. І. Феномен релігії в гегелівській філософії // ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна