Феноменологія романтичного еросу (на матеріалі творчості лейкістів та харківської школи романтиків)

У третьому підрозділі – «Поетичні стратегії втілення еросу в поезії лейкістів та харківської школи романтиків», зазначається, що домінування християнського світогляду вмотивувало сакралізацію процесу творення поезії. Як українські так і англійські поети у своїх теоретичних працях і поетичній творчості осмислювали функціонування процесів уяви та фантазії на засадах романтичного світосприйняття. 

У численних філософських і поетичних рефлексіях українських та англійських романтиків віддзеркалена спроба пізнання утаємниченого світу людської душі, містичним центром якого виступає переповнене почуттями серце, та людського духу, який у сфері творчості долучається до розчиненого у природі Божественного духу. Саме стихійність, непередбачуваність людських емоцій, атипові психологічні стани марення, мрії і сну становили для романтиків найбільшу цінність. 

Українські та англійські романтики спостерегли, що під дією творчої уяви, серце як містичний центр особистості, долучаючись до Божественного Абсолюту, доводить емоційну напругу до найвищого рівня, на якому відбувається вихід за межі душевного світу у світ чистого духу, де панує творча фантазія (поет одночасно і керує і керується нею). Не дивлячись на яскраве розмаїття авторських поетичних стратегій втілення сакрального еросу в інтимній ліриці, українські та англійські романтики презентували архетипно тотожну модель сприйняття творчих першоімпульсів, закодованих мовою первісної дикої природи, які несе в собі жінка. 

Кохана у поезії лейкістів та романтиків харківської школи підноситься до найвищого рівня божественного еросу, але не дорівнює йому. Тому, у романтичній ліриці часто спостерігаємо явище накладання двох поетичних стратегій: ототожнення жінки і природи та ототожнення Бога і природи, що творять спільний процес сприйняття першоімпульсів від природи і жінки (у поезіях В. Вордсворта, С.Т. Колріджа, Р. Сауті, О. Афанасьєва-Чужбинського, М. Костомарова, М. Петренка та ін.). У такий спосіб романтики демонструють розмитість меж, перетікання любові (шляхом творчої сублімації) від жінки до космосу / природи / Бога і навпаки.

Теоретичне осмислення українськими і англійськими романтиками творчого процесу народження поезії презентовано виразним суголоссям думок і визначень, що вказує на типологічну відповідність і стадіальну тотожність розвитку національних шкіл. Натомість поетична реалізація означених стратегій у символічно-образній системі кожного з поетів-романтиків є цілком індивідуальною, глибоко інтимною (наприклад, братсько-сестринський ерос у поезії В. Вордсворта «Lines composed a few miles above Tintern Abbey» / «Рядки написані за декілька миль від Тінтернського абатства»; сакральний ерос подружніх взаємин у поезії С.Т. Колріджа «The Aeolian Harp» / «Еолова арфа», що тісно переплітається у поезіях із еросом творчості).

У другому розділі – «Інваріантні структури романтичного еросу та специфіка їх художнього формовтілення у поезії лейкістів та харківської школи романтиків» – на ґрунті новітніх філософських підходів до визначення інваріантних складових еросу, визначається система поетик цього феномена у межах його образного поля у романтичній ліриці. У цьому розділі окреслюються також домінантні складові мотивної структури образного поля романтичного еросу з урахуванням етноспецифіки українського та англійського романтизму. Система поетик представлена у п’яти підрозділах.

Інваріантна модель феномена еросу, окреслена І. Осиновською у зіставленні з іронією, дає змогу застосувати таку модель для відтворення і дослідження багатоманітності художніх формовтілень романтичного еросу у поезії лейкістів та романтиків харківської школи. І. Осиновська, намагаючись виявити ще один спосіб функціонування феномена, розглядає його у світлі поетики – як систему образів, які виявляються сталими складовими пропонованої моделі, але такими, які мають потенцію до вільного розгортання у той чи інший історично окреслений проміжок часу. Застосування такої універсальної моделі є актуальним для даного компаративного дослідження тому, що дає змогу поглибити, на тлі інваріантних образів / мотивів еросу, специфіку національних варіантів романтичних образів / мотивів, зважаючи на їх гетерохронне функціонування у загальному контексті європейського романтизму.

У філософській студії І. Осиновської цивілізаційні феномени іронії та еросу витворюють спільне образне поле. Автор визначає наступні фундаментальні характеристики еросу як феномена образного поля: театральність, замовчування, гра, амбівалентність, імморалізм, таємничість, хвороба, сп’яніння, смерть, божественність, демонічність, руйнівність та ін. За І. Осиновською, образне поле – це не смисловий, не концептуальний, а специфічний простір, який відкривається через поетику, що дозволяє називати його поетичним простором. Цей простір, з-поміж інших специфічних рис, демонструє розімкнення поетик певних явищ / феноменів. Остання визначена характерна риса простору образного поля надзвичайно важлива для усвідомлення довільних внутрішньоструктурних єдностей, чи потенцій до утворення таких єдностей (реалізованих на образному рівні), які є одночасно гармонійним втіленням кількох поетик у межах одного образного поля феномена. 

Наступні поетики (поетика стихій, поетика божественного / демонічного, поетика смерті / хвороби / рани / сліз, поетика сну / марення / божевілля / сп’яніння, поетика таємниці / чудесного, поетика мандрів / пошуків) на образно-символічному рівні презентують внутрішньосистемні мотивні сплетіння, які, на матеріалі творчості лейкістів та романтиків харківської школи, виявляють спільні та поглиблюють відмінні риси у потрактуванні того