Феноменологія романтичного еросу (на матеріалі творчості лейкістів та харківської школи романтиків)

Другий підрозділ – «Особливості романтичної комунікації у поезії лейкістів та харківської школи романтиків». У любовній поезії романтизму сакральний ерос знову стає першопричиною і рушійною силою творення нового світу, джерелом творчого натхнення поетичного генія, універсальним принципом єднання / зв’язку (у міжособистісній та надособистісній комунікації) різних рівнів універсуму. 

Найчастіше романтична комунікація здійснювана на мікрорівні за моделлю я → Інший (кохана), а на макрорівні за моделлю я → Бог (природа). Невизначеність (іноді випадковість?) адресата, широта і розмаїття романтичних послань, численних звертань до місяця, зірок, неба, хмар, рослин, птахів тощо приголомшує дослідників і тим самим демонструє відкритість романтичного «я». Невиразність (іноді умовність) меж внутрішнього світу особистості, спонукає ліричного героя шукати опору у навколишньому світі природи, часто розчиняючись у ньому. Саме романтики дослухаючись до природи та усвідомлюючи її як реальне буття ідеального, знаходять у ній відгук-резонанс на запит власного серця, шляхом поетичного моделювання ситуативної діалогічності (у поезіях «Хмарка», «Соловей» М. Костомарова; «До жайворонка», «До Зозулі», «Нарциси» В. Вордсворта; «Соловей» С.Т. Колріджа, «Місяць», «Метіль» О. Афанасьєва-Чужбинського, «Небо» М. Петренка тощо).

У даному підрозділі зазначається, що ліричний герой поезій лейкістів та романтиків харківської школи вміщає у внутрішньому просторі своєї особистості найширші космічний обшири, але внутрішній світ Іншого так і залишається для нього таємницею. Нерозгаданою лишається також природа народження поетичної творчості, в основу якої романтики покладають сакральні першоімпульси. Первісна дика природа тлумачиться романтиками як животворна ієрофанія, творче наслідування якої живиться сакральним еросом, розлитим у природі.

Поетика звертання у інтимній ліриці твориться романтиками у сакральному ключі (пісня / молитва / заклинання стають провідними формами текстової реалізації звертання; поетика благоговіння перед жінкою реалізується поетами шляхом замовчування імені коханої); любов до жінки змальовується ними у формі платонічного християнізованого еросу, що на словесному рівні супроводжується наявністю сталих вербальних заборон використання надмірно чуттєвої лексики.

У висновках синтезовано результати дослідження. Окреслено градації смислових значень романтичного еросу, проведено ідентифікацію поетичних кодів еросу в англійській та українській романтичній поезії, визначено рецептивні джерела романтичного еросу та форми його художнього втілення у мотивній структурі його образного поля. Зафіксовано типологічні спільності та розбіжності у поетичних стратегіях кодифікації любовного почуття шляхом окреслення комунікативних моделей у ліриці лейкістів та романтиків харківської школи.

Наголошені спільні для української та англійської поетичних шкіл джерела романтичного еросу – платонізм, християнських неоплатонізм, середньовічна релігійна поезія. Дослідження поетичного спадку українських та англійських романтиків виявило ряд типологічних відповідностей з урахуванням національної специфіки рецептивних джерел. Точкою типологічних сходжень виявляється неоплатонічний християнський ерос, оспіваний у середньовічній релігійній поезії та містичних християнських практиках. Мотиви любовної лихоманки, смерті від кохання, сну (як екстатичного / візійного стану закоханого), розділення закоханих, пошуків коханої, доповнені на образному рівні символами серця, крові, рани, стріл, крил, сліз, раю, саду тощо сукупно творять статику (сон / марення / мрію) й динаміку (сердечне нуртування, журбу, смуток, тугу тощо) романтичних почувань і є повністю засвоєними й плідно використаними як українськими, так і англійськими поетами-романтиками.

Етноспецифіка рецептивних джерел у площині романтичного еросу проявилася у поезії лейкістів через звертання до античної любовної поезії, куртуазної лірики середньовічної Європи (з її культом Прекрасної Дами), готичного роману; натомість використання національної міфопоетики домінувало при творенні романтичної любовної образності в інтимній ліриці харківської школи. 

Як показало дослідження поетичних творів англійських та українських романтиків, ерос є формою перетворення дійсності шляхом інтимізації усіх її рівнів. Інтимізація як певна стратегія пошуку ідеального ліричного конфідента презентувала наближення і ущільнення усієї багатоманітності всесвіту у серці закоханого романтика. Романтики створили поетичну ієрархію форм любові, спрямовуючи свої поривання від земного до небесного, романтичний ерос підноситься до найвищого формовтілення – любові до Бога / природи. Комунікативні стратегії інтимізації поетичного універсуму у поезії харків’ян та лейкістів функціонують згідно з визначеною ієрархію романтичних почувань. На мікрорівні романтична комунікація твориться за моделлю я → Інший (кохана), на макрорівні – за моделлю я → Бог (природа). 

Романтичний ерос у поезії лейкістів та романтиків харківської школи має сакральний сенс, хоча і функціонує у профанному полі інтимної лірики. Ерос обґрунтовується романтиками як теоретична категорія –центральне поняття романтичного мислення – сутність його полягає у виробленні нової картини світу, де людина, маючи тварну природу, одночасно наділена потенцією творчого генія. У творчості лейкістів та романтиків харківської школи любов є не тільки мотиваційною силою мистецтва, а й основою своєрідної онтології буття.

 

 

1.Птах як сакральний символ в поезії лейкістів та харківської школи романтиків // Літературознавчі студії. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 12. – С. 234-237.

2.Танатографія романтичного еросу (на матеріалі творчості лейкістів та харківської школи романтиків) // Літературознавчі студії. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006. – Вип. 16. – С. 118-121.

3.Принципи символізації