Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Предмет: 
Тип роботи: 
Магістерська робота
К-сть сторінок: 
110
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Магістерська робота на тему:
 
«Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки» 
 
ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
1.1. Розвиток теорії і методики фізичного виховання дітей раннього віку
1.2. Закономірності психофізичного розвитку дитини від народження до 3-х років
Висновок до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОПЕДАГОГІЦІ
2.1. Традиції піклування про здоров’я матері і дитини в період вагітності жінки
2.2. Оздоровча спрямованість обрядів новонароджених
2.3. Роль народних ігор у фізичному вихованні дітей раннього віку
Висновок до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В СУЧАСНОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ НА ЗАСАДАХ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ
3.1. Рухова активність дітей 3 року життя в організованих формах фізичного виховання
3.2. Впровадження традиції народної педагогіки у практику роботи ДНЗ з фізичного виховання дітей раннього віку
3.3. Результати впровадження традиції народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку
Висновок до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
 
ВСТУП
 
Актуальність дослідження. Розбудова незалежної демократичної Української держави потребує нової системи навчання і виховання, яка б сприяла розвитку освіченої, творчої особистості, національному відродженню, становленню державності нашого суспільства, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на світовий рівень.
Вивчення та аналіз найважливіших здобутків педагогічної й психологічної науки свідчать про те, що ранній вік є найсприятливішим для формування переконань і звичок, засвоєння норм і правил поведінки. Сучасною наукою обґрунтовано зміст і форми фізичного виховання дітей раннього віку, подається цілісна система забезпечення фізичного та психічного здоров’я дітей (Л. Голубєва, М. Кістяковська, Н. Кочетова, С. Лайзане, М. Литвинова, В. Шишкіна та ін.).
На думку вчених і практиків (Г. Воробей, А. Вольчинський, О. Ковальчук, В. Левків, Є. Приступа, А. Цьось та ін.) ефективність виховання дітей підвищується, якщо воно ґрунтується на традиціях рідного народу. У процесі історичного розвитку в Україні були відібрані найбільш ефективні засоби, методи і форми різнобічного фізичного виховання дітей. Поступово вони були акумульовані в родинній обрядовості, де провідну роль відігравало виховання фізичного і духовного здоров’я дитини.
Із невеликої кількості опублікованих праць з проблем традицій фізичного виховання в Україні, переважну більшість становлять етнографічні і фольклорні записи кінця ХІХ – початку ХХ століття (Н. Ісаєвич, М. Маркевич, П. Чубинський, П. Іванов, Н. Заглада, П. Франко та ін.). У цих роботах переважає опис народних ігор та фізичних вправ.
До перших сучасних публікацій із традицій українського виховання, в тому числі й фізичного, належать праці Е. Сявавко, С. Килимника, О. Воропая, В. Скуратівського. Пізніше були опубліковані наукові розвідки Г. Лозко, В. Кононенко, в яких розглядаються окремі аспекти народних ігор і родинного виховання. Фундаментальними є наукові праці М. Стельмаховича. Вперше в історико-педагогічній науці висвітлено національну систему родинного виховання в Україні.
У галузі фізичного виховання найбільш систематизованими є праці Є. Приступи, в яких розглядається становлення і розвиток педагогічних основ української народної фізичної культури. Окремі аспекти фізичного виховання, з точки зору української етнопедагогіки, вивчали О. Вацеба, А. Вольчинський, Г. Воробей, І. Клиш, В. Левків, С. Мудрик, А. Цьось та ін.
Потрібно наголосити, що зазначені наукові праці відображають традиційні засоби і форми фізичного виховання дітей старшого дошкільного та шкільного віку. Питання впровадження традицій української етнопедагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку в названих дослідженнях або не представлено, або є одним з супутніх завдань.
Отже проблема впровадження народних традицій у процес фізичного виховання сучасного дошкільного навчальному закладу потребує подальшого вивчення, тому ми обрали темою магістерської роботи «Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки».
Об’єкт дослідження: процес фізичного виховання дітей раннього віку.
Предмет дослідження: зміст фізичного виховання дітей раннього віку на засадах української етнопедагогіки.
Мета дослідження – вивчити зміст фізичного виховання в українській етнопедагогіці та удосконалити на цій основі фізичне виховання дітей раннього віку.
Завдання дослідження:
Визначити зміст, форми і методи фізичного виховання дітей раннього віку в українській етнопедагогіці.
Вивчити ставлення вихователів та батьків до традицій етнопедагогіки з питань фізичного виховання дітей.
Виявити приклади застосування історичних традицій фізичного виховання найменших дітей на сучасному етапі функціонування дошкільної освіти.
Розробити зміст фізичного виховання дітей раннього віку, який ґрунтується на традиціях українського народу.
Експериментально перевірити можливість застосування засобів української етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що удосконалення процесу фізичного виховання дітей раннього віку традиційними засобами фізичного виховання буде ефективним, якщо:
  • будуть визначені, відібрані и систематизовані засоби фізичного виховання з етнокультурним змістом;
  • традиції фізичного виховання українського народу будуть використані в навчально-виховному процесі сучасного дошкільного закладу з метою виховання фізично й духовно розвиненої особистості;
  • буде розроблена експериментальна програма з впровадження у процес фізичного виховання дітей раннього віку традицій української етнопедагогіки.
Методологічна основа дослідження ґрунтується на засадах теорії наукового пізнання, логіко-філософському аналізі, узагальненому історичному досвіді суспільної практики та пізнавальної діяльності людини, взаємовпливів етнічного, загальнонаціонального, загальнолюдського для суспільного прогресу. В дослідженні ми спиралися також на етнопедагогічні концепції фізичного виховання українського народу, викладені у працях Г. Ващенка, В. Верховинця, М. Грушевського, Н. Заглади,. Н. Приступи та ін.
Для розв’язання поставлених завдань використовувалася система взаємодоповнюючих методів дослідження, що були адекватні його меті та завданням: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел (наукової та методичної літератури, етнографічної літератури), аналіз і узагальнення досвіду роботи дошкільних закладів з питань впровадження традицій народної фізичної культури у практику роботи з дітьми раннього віку анкетування, психолого-педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи математичної обробки даних.
Практичне значення роботи полягає в тому, що основні висновки й рекомендації можуть бути впроваджені у фізкультурно-оздоровчу роботу з дітьми раннього віку в сучасних дошкільних навчальних закладах.
Етапи дослідження: науково-пошукова робота проводилася протягом 2012-2013 років: на першому етапі (вересень 2012р. – лютий 2013р.) аналізувалася спеціальна література з проблеми дослідження. Проводились бесіди з батьками, вивчався традиційний досвід фізичного виховання дітей раннього віку, обґрунтовувалася мета й основні завдання дослідження; на другому етапі (березень-вересень 2013р.) експериментально перевірялися педагогічні умови використання етнопедагогіки в сучасних умовах; на третьому етапі (жовтень-листопад 2013р.) оброблялися отримані результати, розроблялися методичні рекомендації щодо використання надбань народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку, здійснювалося оформлення роботи.
 
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
 
1.1. Розвиток теорії і методики фізичного виховання дітей раннього віку
 
Фізичне виховання можна визначати як передачу рухового досвіду від старшого покоління до молодшого. Чим багатший цей руховий досвід, тим різноманітніша й ефективніша повинна бути сучасна система фізичного виховання. Тому актуальною проблемою наукових досліджень є вивчення закономірностей розвитку теорії і методики фізичного виховання дітей у світовій та українській практиці.
На думку провідних науковців [26, 28, 32, 54, 78, 79, 84, 89], фізичне виховання є одним із найстаріших напрямків цілеспрямованого виховного впливу на дітей і молодь. Перші ознаки такого виховання слід віднести до стародавнього кам’яного віку. В цих умовах у дітей з дитинства формували життєво необхідні рухові уміння і навички. Із зародженням культури, науки, ускладненням соціальних відносин між людьми у рабовласницьких державах виникають перші системи суспільного виховання дітей, які обов’язково передбачають всебічний фізичний розвиток підростаючого покоління. Поступово сформувались і перші наукові підходи до фізичного виховання дітей раннього віку.
На необхідність фізичного навантаження для зміцнення здоров’я дітей вказували видатні філософи минулого Сократ, Платон, Аристотель. У своїх працях вони відзначали необхідність фізичних навантажень для зміцнення здоров’я дитини, особливо великого значення надавали гімнастиці та рухливим іграм, щоб через слабкість тіла в них не було прояву малодушності під час війни або в будь-яких інших випадках.
Одним із перших українських творів про шляхи збереження і зміцнення здоров’я стало легендарне «Поучення» Володимира Мономаха, яке поєднало віковічний досвід народної педагогіки з основними положеннями православної віри та західноєвропейської літератури.
Володимир Мономах був великим київським князем, видатним державним діячем, політиком і просвітителем Київської Русі. Його «Поучення», написане в 1117 році є видатною пам’яткою староруської педагогічної думки, в якій уперше викладені глибокі судження про основні принципи навчання і виховання дітей.
Разом з тим Володимир Мономах подав універсальну систему ведення здорового способу життя, яка забезпечувала виховання у дітей та молоді міцного здоров’я та підготовки її до трудової і військової діяльності. Ця система включала продуктивну трудову діяльність, психічне здоров’я, оптимальну рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.
Основним методом формування у дітей здорового способу життя В. Мономах вважав особистий приклад батьків і старших, що особливо актуальне в наш час. Рекомендував виховувати у дітей старанність і чемність: «научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом очима управляти, язик здержувати, ум смиряти, тіло впокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукати себе на добрі діла господа ради… Молоді треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє…» [89].
Досвід, який було накопичено в період раннього середньовіччя, вплинув на те, що видатні просвітителі різних країн Я. Коменський, Ж. Руссо, Й. Песталоцці та ін. при розробці своїх педагогічних систем обґрунтовували значення фізичного виховання для всебічного розвитку дітей. Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський вперше прийшов до висновку про необхідність застосування фізичного виховання дітей у педагогічному процесі школи та сім’ї. У своїх працях він рекомендував матерям годувати немовлят материнським молоком та давати дітям більше гратися й бігати. Особливо важливу роль він надавав рухливим іграм, як засобу не тільки фізичного, але й духовного та естетичного виховання особистості дитини.
Ж. Ж. Руссо стверджував, що фізичне виховання повинно починатися з перших днів народження дитини. На його думку, основою цього виховання мають служити дитячі рухливі ігри та фізичні вправи на свіжому повітрі.
Наприкінці ХVІІІ ст. велику увагу питанням фізичного виховання дітей приділяв відомий філософ та просвітитель України Г. Сковорода. У притчі «Благородний Єродій» він формулював програму народного виховання у відповідності до народних традицій: «…главизна виховання є: благо народити; зберегти птахові молоде здоров’я; навчити вдячності». Г. Сковорода мав особливі погляди на вільну гру. Для нього гра не особливий різновид діяльності як такої – чистого діяння, і взагалі гра не сумісна з будь-яким примусом. Гра служить для «сердечного веселия» [75].
Особливе значення іграм, які є найбільш корисним засобом фізичного виховання дітей, відводив відомий прогресивний діяч Е. Покровський.
Одним із видатних діячів культури минулого століття, який зробив цінний внесок у розвиток теорії фізичного виховання, був К. Ушинський. Однією з найважливіших соціальних і педагогічних проблем педагогіки взагалі і фізичного виховання зокрема К. Ушинський вважав ідею народного виховання. Термін «народність» він розумів як історію того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні і природні умови, в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні, національні та інші його особливості. Спільним же для всіх народів К. Ушинський вважав виховання людей. «В основі особливої ідеї виховання в кожного народу лежить, звичайно, особлива ідея про людину, про те, якою повинна бути людина в уявленні народу в певний період народного розвитку. Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах», – писав педагог [90].
К. Ушинський звертав увагу педагогічної громадськості на важливість використання в системі виховання і навчання цінної скарбниці народних ігор, доступних дітям. Продовжуючи традиційні народні уявлення про гармонійність фізичного і морального виховання, педагог підкреслював, що моральна сторона душі теж силкується виявитися у тілі. Напрям мислення людини, спосіб її дій, звички, набуті нею у житті, її розумовий і моральний розвиток, все, що визначається вихованням і життям у суспільстві, змінюючи духовну сторону характеру, відбивається на її тілесній стороні [90].
В історії розвитку педагогічної теорії, анатомії, антропології, педагогіки особливе місце належить видатному вченому П. Лесгафту – засновнику вітчизняної науки про фізичне виховання. Йому вдалося розробити оригінальну і розширену систему фізичного виховання. В цій системі одне із важливих місць займає сімейне виховання, яке є провідним у фізичному розвитку та становленні особистості дитини у ранньому віці. Основні думки з цього питання педагог виклав у фундаментальній праці «Сімейне виховання дитини та його значення». В ній він визначив основні напрями розвитку дитини раннього віку: розумовий, фізичний і моральний та підкреслив провідну роль саме фізичного розвитку.
П. Лесгафт [49] відзначав, що вся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб дати дитині можливість робити все самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появи його на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості і недоторканності цієї особи.
У створенні цілісної системи національної освіти та виховання велике значення має педагогічна спадщина С. Русової. Педагогічна та просвітницька діяльність С. Русової заклала національні підвалини української педагогічної думки перших десятиліть ХХ ст. і вирішальним чином формує сучасну систему дошкільної педагогіки. Національна концепція цього вченого ґрунтується не тільки на народній педагогіці, а й на синтетичному осмисленні кращих здобутків світової педагогічної думки.
С. Русова відмічала, що «інстинкт руху цілком природний для кожної здорової дитини; коли дитина не спить, вона небезперемінно рухається; іноді дивно, як ці маленькі ніжки можуть так багато тупати. І тут з перших днів треба дати дитині повну самостійність рухів, інстинкт забезпечить її від втоми» [73, с. 26]. На думку педагога, ігрова діяльність найбільше відповідає психолого-фізіологічним особливостям дитини, причому ця діяльність характерна для кожного вікового періоду.
С. Русова наголошувала на необхідності знання батьками і педагогами фізіологічно-анатомічної особливості дитячого тіла. Вона пише: «Дотепне навчання…не можливе без послідовного розвитку органів, якими дитина здобуває зовнішні враження. Наскільки розвинуті пальці, вуха, очі дитини, настільки краще збагачується розум. Вправи цих органів мусять стати одним із найголовніших завдань початкового фізичного виховання» [73, с. 16-25]. Засоби фізичного виховання у системі С. Русової часто набувають національного колориту: ходьба босоніж по росі, народні ігри (веснянки, гаївки, де рухи узгоджуються зі співом), вживання рослинних напоїв та ін.
Увага педагогічної науки до проблем розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку на цьому історичному етапі розвитку суспільства стрімко зростає. Пояснюється це інтенсивним розвитком суспільного дошкільного виховання: відкриваються дитячі заклади різного типу, організовуються педагогічні курси для підготовки вихователів.
В цей час виходять праці відомих фахівців у галузі гігієни та фізичного виховання В. Гориневського та Л. Чулицької. Методичний посібник В. Гориневського був першою публікацією, де розглядалась система засобів фізичного виховання дітей від народження до семи років. Вважаючи, що для своєчасного формування моторики у дітей важливий їх ранній вік, В. Гориневський радив докласти всіх зусиль, щоб своєчасно упередити всі недоліки розвитку. І зробити це потрібно в найбільш юному віці, коли моторні навички починають утворюватись, коли пластичність нервової системи дитини ще дуже велика.
Л. Чулицька експериментально довела, що систематичне застосування фізичних вправ у вихованні дитини дозволяє зміцнити здоров’я та покращити психічний розвиток дітей, розробила об’єктивну методику оцінки фізичного розвитку дітей та систему загартування дитини від народження до шкільного віку. Вона, спираючись на анатомофізіологічні і психологічні особливості дитини, визначила гігієнічні норми її виховання і навчання.
Ідеї П. Лесгафта и В. Горіневського в області дошкільного фізичного виховання продовжив Ю. Аркін. Він стояв у витоків декількох напрямів дослідження дошкільного дитинства – гри, дитячого колективу, фізичного виховання у різні вікові періоди. Слід зазначити, що при всій широті наукових інтересів Ю. Аркіна центральне місце у його науково-педагогічної діяльності займали проблеми фізичного виховання, психічного і фізичного здоров’я дітей, починаючи з першого року їх життя. Він сформулював завдання фізичного виховання малюків, визначив провідні засоби: гартування, фізичні вправи, повноцінне живлення та гігієнічні заходи.
Проте науково обґрунтована педагогіка і система суспільного виховання дітей раннього віку були створені Н. Щєловановим, Н. Аксаріною та їх послідовниками. Виконуючи Декрет про охорону материнства й дитинства, вони почали роботу з вивчення проблем раннього віку, з педагогічної освіти персоналу установ для дітей раннього віку (ясел і будинків дитини). Були висвітлені особливості вікових періодів раннього дитинства, обґрунтовані питання організації життя дітей, режимів дня, надані рекомендації з розвитку рухів, предметної та ігрової діяльності.
Так, Н. Щєловановим і його співробітниками було якнайповніше вивчено розвиток рухів у дитини першого року життя. Використовуючи порівняльний онтогенетичний метод, вчений виявив ряд особливостей розвитку рухів дитини. Було встановлено чотири періоди в розвитку дитини першого року життя, загальні особливості цих періодів відбиваються в її рухах. У першому періоді (1-й місяць) розвивається зорове і слухове зосередження, що викликає гальмування загальних імпульсних рухів, виникає спокійне неспання.
У другому періоді (з 1 до 3 місяців) на основі зорового і слухового зосередження виникає і закріплюється міміко-соматичний комплекс пожвавлення, в рамках якого налагоджується робота м’язів-антагоністів і створюються передумови для подальшого розвитку рухів.
Характерною особливістю третього періоду (з 3 до 6 місяців) є тривале утримування м’язових груп у певній мірі скорочення. Ці нові явища характеризують розвиток кіркових зв’язків – рецепторів з руховою областю. Найбільш важливим для третього періоду є розвиток акту хапання.
Четвертий період (з 6 до 12 місяців) характеризується об’єднанням диференційованих рухів, створенням ланцюгів рухів, що виявляється у виникненні більш складних рухів, а також в активному наслідуванні. Матеріали, отримані в результаті ряду досліджень, проведених в клініці Н. Щелованова (М. Денісова, Н. Фігурін; Н. Касаткін), дозволили науково обґрунтувати і розробити систему виховання дітей першого року життя, що включає різні заходи щодо розвитку рухів (Н. Щєлованов, М. Кистяковська, С. Крівіна). Запровадження цієї системи виховання в практику ясел і будинків дитини дає можливість виростити дітей у віці від народження до року.
Починаючи з середини ХХ століття, дослідження з фізичного виховання дітей раннього віку набули оздоровчої спрямованості. У цей же період теоретичні основи формування у дітей навичок в основних рухах розглядаються у працях Є. Леві-Горіневської та Г. Бікової. Особлива увага відводилась дослідженню особливості розвитку ходьби, бігу, стрибків, метань у дітей 3-7 років. Ними, разом з М. Метловім та Л. Міхайловою, було написане перший навчальний посібник з методики фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку для учнів педагогічних училищ та вихователів дитячих садків.
50-60-і роки характеризуються підвищеною увагою до питань виховання дітей раннього віку. Ученими розробляються численні методичні посібники з різних розділів педагогіки раннього дитинства, серед них – декілька під редакцією Н. Щелованова і Н. Аксаріной.
В області фізичного виховання в цей час активно працюють К. Губерт, М. Рисс, Л. Голубева, З. Уварова. Їх рекомендації до проведення гімнастики і масажу, характеристика гімнастичної допомоги отримали широке впровадження в практиці виховання дітей раннього віку. У 60-х роках М. Кистяковською було завершене дослідження розвитку рухів у дітей першого року життя, у якому становлення рухової сфери маленької дитини розглядалося з позиції психофізіології.
Більшість цих досліджень віддзеркалилися у змісті першої Програми виховання в дитячому саду дітей від народження до 7 років, яка вийшла у 1962 р. Розділи Програми виховання дітей від народження до 3 років були розроблені під керівництвом Н. Щелованова та Н. Аксаріної.
Період 70-90-х років характеризується подальшим розвитком науки про виховання дітей раннього віку.
У цей період значно збільшується число дітей в групах раннього віку. Для працівників дошкільних установ актуальним стає питання про організацію адаптації дітей, що вперше поступають до дошкільної установи. Одній з перших на важливість цієї проблеми вказувала Н. Аксаріна. Вона пропагувала необхідність охорони нервової системи дитини, дбайливого, уважного відношення до нього в період звикання до дитячого садку. У цей період питання організації соціальної адаптації дітей стали предметом уваги лікарів, педагогів, психологів (Р. Тонкова-Ямпольська, Н. Ватутіна, Г. Ляміна, Р. Желеську).
В ті часи постала проблема контролю за розвитком дітей раннього віку. Р. Тонкової-Ямпольською, Л. Голубєвою, К. Печорою, Г. Пантюхиною, Е. Фрухт була детально розроблена методика діагностики фізичного і психічного розвитку малюків, яка успішно упроваджується в дошкільних установах на сучасному етапі.
Навіть неповний перелік наукових досліджень, які були здійснені вітчизняними вченими у ХХ столітті, свідчить про наявність значної уваги до періоду раннього дитинства, про необхідність виховання з моменту народження. Проте ні одне з досліджень не торкається питань застосування в процесі навчання і виховання дітей раннього віку надбань народної педагогіки.
У процесі багатовікової виховної практики безперервних спостережень, український народ нагромадив величезну кількість знань про дітей. Однак науковці звернули на них увагу порівняно недавно. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на сторінках періодичної преси з’явилися окремі повідомлення про родинну обрядовість українців і догляд немовлят (О. Малинка, Х. Ящуржинський, А. Онищук). Цікаві відомості про побут дітей містять праці М. Костомарова. Дещо докладніше ця тема висвітлена у праці «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», написаний на фактах з родинно-побутового життя українського села південної Київщини 1884-1900рр., які зібрав М. Грушевський. Досить об’ємною з питань дослідження життя української дитини є праця А. Онищука «Родини, хрестини та дитина до шостого року життя», в якій описані різні забобони, пов’язані з дитячим віком, дитячий побут, няньчення немовлят, їхні розваги, ігри, трудова діяльність.
Значний внесок в загальний науковий контекст дослідження етнології дитинства вніс Є. Грицак. Його праця «Дитина в українських народних повір’ях і в народному лісництві» містить сім розділів, які охоплюють питання, пов’язані з обрядами, звичаями та віруваннями українців про дитину від народження до першого року життя.
Першою, досить вдалою спробою вивчити світ дитини в одній місцевості є праця Н. Заглади «Побут селянської дитини», в якій на широкому тлі досліджено життя та побут селянських дітей до 14-и років у селі Старосілля. Вона писала: «Всі старання батьків коло дітей, відколи ті народяться і до третього року життя зводяться до того, щоб сприяти розвиткові молодого організму, щоб зростити корисну, насамперед для родини, а тоді й для громади, одиницю» і далі «…є ціла низка заходів і пристосувань, що мають сприяти фізичному розвиткові молодого організму (колиска, стоячка, сидячка, ходячка, візочок тощо), щоб дитина не росла калікою» [31, с. 27]. Поряд з цим іде інтелектуальний розвиток немовлят за допомогою пісні, казки, скоромовки, забавки тощо. Піклуванням про немовлят займалися переважно мати і старші діти. «Є ще одна важлива дитяча праця – це няньчити немовлят, молодших своїх братиків і сестричок. Діти ставляться до цієї праці дуже прихильно. Це можна пояснити інстинктовим почуттям природної потреби зберегти свій рід, що становить характерну рису всього живого на світі» [31, с. 58].
Дослідження проблем гігієнічного виховання знаходимо в працях українського педагога Г. Ващенко. Він вважає гігієнічне виховання складовою частиною тіловиховання. За його переконанням, фізичне виховання має дві основні площини: гігієнічне виховання і фізичні вправи. У першій стоїть завдання гарантувати здоров’я, а в другій – фізичний розвиток. Вони взаємопов’язані і доповнюючи одна одну, допомагають розв’язати основні завдання фізичного виховання.
Система валеологічних знань і навичок, на думку Г. Ващенка, охоплює низку основних положень. Їм відповідають такі основні розділи валеології:
1. Валеологічні знання майбутніх батьків про гігієнічні особливості виховання дитини до двох років. Цей розділ можна поділити на: 1) знання основних правил поведінки жінки в період вагітності, зокрема харчування майбутньої матері, вплив стресів на здоров’я; 2) харчування новонародженої дитини; 3) основи загартування й особистої гігієни матері й дитини.
2. Валеологічні знання дорослої людини, особливості виховання дитини після двох років.
До перших сучасних публікацій з традицій українського виховання, в тому числі й фізичного, потрібно віднести роботи Е. Сявавко, С. Килимника, О. Воропая, В. Скуратівського.
Окремі аспекти народних ігор і родинного виховання розглядали у своїх працях Г. Лозко та В. Кононенко.
Фундаментальними є наукові праці М. Стельмаховича: «Народна педагогіка» та «Українська родинна педагогіка», у яких розглядалися завдання, засоби та зміст родинного виховання в українській сім’ї протягом декількох століть: від середньовіччя до козацької січі.
До проблем становлення і розвитку педагогічних основ української народної фізичної культури найбільш глобально підійшов Є. Приступа. Практичну значимість його робіт становлять результати дослідження, висновки і методичні рекомендації, які за змістом, діапазоном висвітлених проблем сприяють адекватному відродженню традицій української народної фізичної культури, збереженню і передачі досвіду минулих поколінь у сфері фізичного виховання, можуть бути ефективно використані у масовій практичній діяльності працівників педагогічних закладів. Розроблені ним основи педагогічної класифікації засобів народної фізичної культури, а також педагогічні основи їх реконструкції сприяють ефективному їх впровадженню в різноманітні сфери життєдіяльності.
Окремі питання фізичного виховання з точки зору української етнопедагогіки вивчали О. Вацеба, В. Левків, С. Клиш, А. Вольчинський. У цих наукових працях виявлено, описано і проаналізовано найбільш розповсюджені фізичні вправи та рухливі ігри в різні історичні періоди.
Значущим для української теорії фізичного виховання є докторське дослідження А. Цьося, який вивчив історію становлення фізичного виховання дітей дошкільного віку в різні історичні періоди: від кам’яного віку до періоду нової історії. На основі аналізу значної кількості історіографічних документів вчений вивчив витоки фізичного виховання у дохристиянську добу (в кочових племенах, грецьких причорноморських містах та на Трипіллі), особливості становлення фізичного виховання в межах сучасної території України в епоху середньовіччя, зміст та народно-побутові форми фізичного виховання в Україні у ХІХ – ХХ столітті. У значній кількості публікацій з даної проблеми, А. Цьось неодноразово наголошував на необхідності використання надбань народної педагогіки у сучасній практиці фізичного виховання.
Аналіз сучасної освітньої практики показує, що застосування засобів етнопедагогіки набуває все більшого поширення у фізичному вихованні дітей в дошкільних закладах та в сім’ї. Це саме те джерело, яке здатне задовольнити прагнення дорослих здобути знання для виховання дітей, перевірені досвідом багатьох поколінь, передати дітям кращі історичні традиції українського народу, його здобутки.
 
1.2. Закономірності психофізичного розвитку дитини від народження до 3-х років
 
Важливим у реалізації системи фізичного виховання дітей є знання особистісних якостей дитини, її фізичного і психічного здоров’я, стійкості нервової системи до різних видів подразнень, витривалості, інтересів і можливостей. Враховуючи анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму, на її фізичну підготовленість.
Дитина раннього віку має свої анатомічні й фізіологічні особливості й, перш за все, відрізняється тим, що всі органи й частини тіла перебувають у стані розвитку та росту.
Ступінь фізичного розвитку залежить як від генетичних особливостей, так і від складного комплексу соціальних умов. Розрізняють ендогенні і екзогенні причини (чинники), що впливають на масу тіла, ріст і інші показники вже після народження.
До ендогенних причини належить вплив на збільшення зросту і маси тіла ендокринних залоз. У періоді новонародженості найбільш на цей процес впливає вилочкова залоза, з кінця першого року життя – щитовидна залоза і з 3-4 років – гіпофіз. Рівень гормонів, що беруть участь в процесі зростання і чутливість тканин до їх дії, визначається генотипом.
Фізіологами встановлено, що гормонами, які сприяють зростанню, є соматотропний гормон гіпофіза, гормони щитовидної залози та інсулін.
Екзогенні чинники – це ті умови, в які дитина потрапляє після народження. Це перш за все харчування (пластичний і енергетичний матеріал). Кількісно і якісно недостатнє харчування насамперед гальмує накопичення маси тіла, а потім й росту. Певну роль у цьому процесі вчені надають ультрафіолетовим променям, у зв’язку з чим приростання маси тіла і росту має сезонні коливання. Вказується також на деяку роль кліматичних і географічних умов (Ю. Змановський, Г. Юрко та ін.).
На зростання дитини впливають також й рухи, які збільшують довжину кісток, підсилюють обмін речовин. Фізичний розвиток служить показником функціональної зрілості організму.
Фізичний розвиток у ранньому віці характеризується безперервною зміною основних антропометричних показників: довжини й маси тіла, окружності голови та грудної клітки (І. Воронцов, Л. Чулицька, Кетле, Эрисмана та ін.)
Доношена дитина при народженні, звичайно, має довжину тіла 49-51 см, масу тіла 3200-3500 г. Окружність грудної клітки дитини змінюється нерівномірно. За перший рік життя вона збільшується на 12-15 см. Саме в цей період темпи зростання грудної клітки найбільші. Окружність голови у новонароджених складає 1/4 довжини тіла, у два роки – 1/5. Приріст черепа найбільш інтенсивний протягом першого року життя. Потім темпи його зростання значно зменшуються.
Протягом першого року життя дитина, в середньому, виростає на 25-27см, маса тіла збільшується від 3100 до 7200г, що більш як у два рази перевищує масу тіла при народженні. У подальшому розвитку темпи збільшення довжини й маси тіла ще більш сповільнюються: за другий рік життя дитина виростає на 10-11см, маса тіла збільшується на 2, 5-3кг; за третій рік життя ці показники відповідно складають 7-8см і 2кг
У перші місяці і роки життя дитини проходить інтенсивний розвиток центральної нервової системи, формуються й удосконалюються різні рухи, виникають і закріплюються основні навички й звички. У віці 1 місяця дитина вже добре тримає голову, реагує на звуки, посміхається; в 6 місяців вона самостійно перевертається зі спини на живіт і назад, починає повзати, вимовляє окремі склади, впізнає близьких. Річна дитина починає ходити без опори, вимовляючи 10-12 слів, вміє пити з чашки, пробує самостійно їсти ложкою. До 3-х років малюк вільно володіє різними видами рухів – добре ходить, бігає, стрибає, набуває досить складних вмінь – самостійно їсть, одягається, засвоює основні гігієнічні навички. У 3-річної дитини значно ускладнюється мовлення, нагромаджується значний запас уявлень, формується усвідомлене ставлення до оточуючої дійсності (Н. Аксарина, К. Бюлер, В. Манова-Томова та ін.)
Відбуваються й суттєві зміни у будові та функціонуванні фізіологічних систем організму дитини (В. Юрьєв, А. Симаходский, М. Воронович, М. Хомич та ін.). Так, хімічний склад кісткової системи залежить від віку дитини, харчування, обміну речовин, функціонального стану ендокринних залоз і м’язової роботи. Кісткова тканина у дітей містить більше води й тільки біля 13% мінеральних солей. Саме тому кістки еластичні, легко піддаються викривленню під впливом зовнішніх факторів. Процес окостеніння скелету відбувається протягом усього періоду дитинства. З 2-3 років починається створення кісткової тканини з пластинчатою структурою, як у дорослих.
Хребет дитини дуже гнучкий. У ньому можливі рухи: обертальні, нахили вперед, назад, в сторони. Для нормального розвитку скелета дитини дуже важлива рухливість, правильне дотримання режиму дня і харчування.
Із розвитком скелета тісно пов’язаний розвиток мускулатури, сухожиль та зв’язково-суглобного апарату. Значна рухливість суглобів у дітей залежить від еластичності м’язів, сухожиль та зв’язок. М’язи у новонароджених дітей та дітей 3-річного віку розвинені слабо. До того часу, поки дитина навчиться ходити, м’язи зростають повільніше в порівнянні з вагою тіла в цілому.
М’язи-згиначі розвинені більше, ніж розгиначі. Саме тому дитина часто приймає неправильні пози – голова опущена, спина сутула і т. п. Із зростанням дитини збільшується тонус м’язів спини та живота. Це є наслідком не тільки покращання регуляторної функції центральної нервової системи, а й позитивного впливу фізичних вправ.
Під час занять фізичною культурою з малюками, слід пам’ятати, що дитину необхідно обмежувати у значних м’язових напруженнях, пов’язаних із тривалим збереженням статичної пози, перенесенням важких предметів.
Розвиток систем і органів багато в чому залежить від забезпечення їх киснем. Тому значна увага повинна приділятися розвитку та охороні дихальної системи. Для дітей раннього віку характерна пришвидшена частота дихання: у немовлят – частота дихання складає 36-33 дихальних рухів за хвилину, для 2-річних – 33-28, для дітей 3 року життя – 30-25 рухів.
З віком поступово змінюється робота серцево-судинної системи: покращується працездатність серця, підвищується його адаптаційна здатність до фізичних навантажень і скорочується відновний період після виконання вправ. Але серце у малюків швидко збуджується. Воно має здатність пристосовуватись до фізичних навантажень, але, разом з тим, його діяльність не стійка. Тому тривалі фізичні й психічні напруження можуть негативно вплинути на діяльність серцеву діяльність, викликати різні патологічні явища в серцевому м’язі та судинах. Тому фізичне навантаження потрібно дозувати, зважаючи на вікові особливості і стан здоров’я дитини. Дуже важливим є дотримання систематичності занять фізичними вправами.
Нервова система проходить тривалий шлях розвитку. Вона спрямовує й контролює всі процеси в організмі дитини. Головний мозок керує роботою всіх органів і систем організму. Велика збудливість, пластичність нервової системи дитини сприяє кращому, ніж у дорослих, засвоєнню складних навичок в основних рухах (стрибки, повзання). Плануючи фізичне навантаження дітей, обов’язково необхідно враховувати їхні психологічні особливості – це перевантаження процесів збудження над гальмуванням у їхній діяльності, нестійка увага, велика емоційність.
Новонароджена дитина, як відомо, володіє певним фондом безумовно рефлекторних форм рухової активності, застосовуючи які вона здійснює пристосування до навколишнього середовища (Bremner, К. Бюлер, Johnson, Д. Хебб, Н. Хомский, Stern та ін.). Сьогодні відомо більше п’ятнадцяти вроджених рефлексів новонароджених. Це рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму:
  • смоктальний, дихальний, ковтальний та ін.;
  • захисні (заплющення очей при яскравому світлі, при дотику до них);
  • орієнтовні (пошуковий рефлекс, поворот голови до джерела світла);
  • атавістичні, які поступово згасають: хапальний рефлекс, автоматична ходьба, спонтанне повзання та інші.
Перераховані вроджені форми поведінки регулюються спинномозковими і підкірковими нервовими центрами, що достатньою мірою дозрівають на момент народження, як і органи відчуттів.
За даними різних авторів, перші умовні рефлекси утворюються в малюка на 2-10-й день життя. Вивчення утворення тимчасових зв’язків з різних аналізаторів привело більшість авторів до твердження, що раніше всього умовні рефлекси утворюються на слухові подразники, потім на вестибулярні, далі на зорові і, нарешті, на тактильні подразники, а утворення умовних рефлексів за участю всіх аналізаторів може бути здійснено тільки в 2-місячного немовляти» (А. Маркосян та ін.). Через два-три тижні дитина, лежачи на животі, починає підводити голову на дві-три секунди і, як правило, декілька разів повторює спроби. Спроможність піднімати і утримувати голову в зазначеному положенні є важливим показником початку онтогенетичного постнатального розвитку моторики і психіки дитини (В. Манова-Томова).
Щодо лідерства аналізаторів порівняно з оволодінням глобальними соматичними рухами, то це означає, що нервова регуляція м’язової системи, яка забезпечує роботу органів відчуття, випереджає нервову регуляцію м’язової системи, що забезпечує рухи тулуба і кінцівок. І все ж від народження дитина наділена механізмами, які забезпечують керування позами і активними рухами кінцівок, що має позитивне значення для розвитку координації рухів. На складних рухах рук, які є невід’ємною частиною первинних форм пізнання, навчаються бачити по-людському очі. У місячної дитини можна зафіксувати слідкуючі рухи очей, які з часом удосконалюються (Ю. Гиппенрейтер).
Моторні реакції та побудова моделей взаємодії зі світом змінюють і форми взаємодії дитини з оточуючими, які значно розширюються. Послідовно виникають чотири сторони прояву спілкування: інтерес дитини до дорослого; емоційні прояви на адресу дорослого; ініціативні дії дитини, спрямовані на привертання уваги дорослого; чутливість дитини до ставлення дорослого (Л. Виготський, М. Лісіні, В. Мухіна, В. Штерн та ін.).
На другому-третьому місяцях життя в немовляти фіксується прояв комплексу пожвавлення, специфічна емоційно-рухова реакція на появу знайомого дорослого. Ця орієнтовно-дослідницька активність дитини полягає в зосередженні погляду на обличчі дорослого і його спогляданні, гальмуванні імпульсивних рухів кінцівок і наступній відповіді на впізнавання, пестливе слово чи тактильний контакт посмішкою та бурхливими рухами ручок і ніжок та тихою вокалізацією (М. Лисина).
У віці двох місяців, якщо взяти дитину на руки і підтримувати за спину у вертикальному положенні, вона здатна тримати голову декілька хвилин. На третьому місяці цей час збільшується до 4-5 хвилин, а також у цей період відбувається перехід безумовного коркового рефлексу опори в умовний. Якщо взяти дитину під пахви, то вона шукає опору ногами і «стоїть». Наприкінці третього місяця повертає голову за предметами, що рухаються. В цей період вона також здатна виконувати найпростіші «переддії», рухи з предметами та братися рукою за руку.
У віці від 4 до 8 місяців скоординованість зорово-моторних дій ускладнюється. В системі цих рухів вже виокремлюють фазу попереднього слідкування за предметом, яка випереджає хапання об’єкта рукою. Можна також говорити про інтенсивне формування достатньо чіткого передбачення траєкторій руху предметів, завдяки узгодженої дії зорового та моторного аналізаторів. Спроможність до прогнозу забезпечує більшу свободу в рухах хапання і є проявом зростання активності психіки. Отже, керовані зоровими образами сприймання, рухи рук стають цілеспрямованішими. Хапаючи предмет, дитина маніпулює ним, повторюючи свої рухи, відтворює прояв сталих властивостей іграшок, отримує бажаний результат, що знов таки стимулює її до повтору руху. Але десь до семи місяців всі предмети хапаються дитиною майже однаково, а із зазначеного віку рухи рук і особливо кистей починають в момент безпосереднього контакту руки з іграшкою пристосовуватись до предмета, що хапається. Іншими словами, рухи набувають більшого предметного характеру.
На п’ятому місяці життя дитина самостійно повертається зі спини на живіт. В. Манова-Томова називає це першим руховим досягненням людини, за допомогою якого вона може самостійно змінити положення всього свого тіла в просторі. При цьому, перевертаючись із спини на живіт, дитина завойовує певну елементарну незалежність від дорослих: вона може наблизитися до іграшки, не чекаючи, поки цю іграшку їй подадуть. Наприкінці п’ятого та на шостому місяці життя прагнення свободи пересування проявляється в спробах повзти. Для здійснення цих рухів самостійного пересування необхідна вже скоординованість між роботою рук і ніг. Поступово дитина стає здатною не просто брати іграшки, які їй пропонує дорослий, а й ті, що лежать поряд. Це новий крок психічної активності дитини в освоєнні середовища, початок активного використання того, що пропонує середовище і що вона сама в змозі взяти від нього.
У шість місяців дитина намагається сідати, а це вже перший самостійний «крок» до прямоходіння, до сприйняття світу з вертикального положення, що притаманне людині. Описане психомоторне новоутворення розширює обрії сприймання і укріплює м’язи тулуба. В цей же період дитина збільшує час гри з іграшками до 3-4 хвилин. Маніпулюючи останніми, вона «наштовхується» на різноманітні прояви властивостей предметного світу, що стимулює інтерес і підтримує зацікавленість до подальшої активності.
Після восьми місяців дитина спроможна підводитись, тримаючись за нерухому опору, а на дев’ятому місяці життя йти боком, знов-таки тримаючись за опору. Ускладнюються дії з предметами, які в цей період в своїй переважній більшості є діями наслідування.
Після дев’яти місяців дитина здатна йти вперед, тримаючись за руки дорослого і опираючись на них. Далі, після 10 місяців, може ходити за стільчиком чи коляскою, тобто за рухомою опорою. В останньому варіанті пересування, на відміну від попереднього, ініціатива вибору напрямку руху належить вже дитині, і ця свобода породжує емоції задоволення. Після 11 місяців малюк стоїть, не тримаючись опори, від декількох секунд до хвилини, що надає впевненості дитині в оволодінні самостійним ходінням.
Приблизно в рік, з індивідуальними відмінностями від 10 до 14 місяців, дитина починає ходити самостійно, що є ґрунтом докорінної зміни її поведінки. В. Манова-Томова зазначає, що початок самостійного ходіння свідчить про досить добру координацію рухів, створює значні можливості для орієнтації в просторі, для одержання різноманітних вражень і безпосереднього знайомства з оточуючими предметами. А це все важливі джерела психічного розвитку.
Отже, весь процес розвитку моторики дитини від народження до одного року нерозривно пов’язаний з формуванням психіки і є його невід’ємною складовою та рушійною силою. Кожне конкретне новоутворення в моторних можливостях немовляти сприяє зростанню активності його психіки, а збільшення можливостей психіки збагачує моторику дитини.
У віці півтора років дитина вже може ходити так, що падає зрідка, а також спроможна тримати тулуб прямо, здійснює спроби їсти самостійно, але бере ложку всією рукою. Маніпуляційна активність стає більш різноманітною, ніж раніше, що поряд зі зростанням спостережливості дозволяє дитині краще зображувати дії (які вона бачить або в яких бере участь) за допомогою іграшок. Взявши в руку олівець, малюк креслить ним спонтанно, але завзято, а сліди, що залишаються на папері, виступають позитивним стимулятором руху. Демонструючи різноманітні дії з метою кращого їх засвоєння, необхідно супроводжувати показ словесними поясненнями. Процес засвоєння дії, підкріплений словом, протікає значно швидше, ніж засвоєння в умовах мовчазного показу. В останньому варіанті для успішного засвоєння дії необхідна велика кількість її повторень.
У 21 місяць малюк робить спроби бігати, що свідчить про автоматизацію ходіння. Може і бажає самостійно їсти ложкою. Спроможний кинути м’яч у ящик і креслити олівцем у межах аркуша. Це новий рівень керування рухами, новий рівень самостійності і свободи рухів. Особливо важливо, щоб дитина, займаючись руховою активністю, отримувала від неї задоволення. У другому півріччі другого року життя дитина оволодіває уміннями знімати з себе шкарпетки, колготки та деякі інші предмети одягу. В цих та інших діях самообслуговування малюк опановує побутовими предметами, тому важливо, щоб дитина брала активну участь у всіх побутових процесах, до яких вона залучається і в які включається. Тобто необхідна активна орієнтовно-дослідницька робота м’язової системи і аналізаторів малюка для його психічного розвитку.
Особливе значення для розвитку психіки дитини мають ті дії, в яких за допомогою одного предмета впливають на інший. Природно, що таких знаряддєвих дій у малюка ще небагато, але й ті, що є, дають уявлення дитині про сам принцип можливої взаємодії предметів, коли одна річ стає знаряддям, а інша під її впливом змінюється в потрібному напрямку. Наприклад, насипати пісок у відерце за допомогою лопатки де лопатка, як спеціально створений предмет замінює руки (Л. Выготский, П. Гальперин, Ф. Фрадкина Д. Эльконин та ін.).
У два роки дитина здатна, тримаючись за поручні, сходити й спускатись східцями, може перегнути надвоє аркуш паперу, креслити на папері олівцем вертикальні і горизонтальні лінії, наслідуючи дорослого. Під час виконання предметних дій, що націлені на результат, виникають ігрові дії, які спрямовані на виконання дії. Механізм формування останніх полягає в перенесенні соціально закріпленої дії з одним предметом на інший, його замінник. Поступово з низки ігрових дій розгортається ігрова діяльність, у якій дитина бере на себе певні ролі. Індивідуальна гра виступає передумовою до спільних сюжетно-рольових ігор дітей. В ігровій активності змінюються пізнавальні процеси. Так, сприймання все більшою мірою стає перцептивною дією: не актом реагування на предмет, а актом орієнтації в предметах (Дж. Гибсон, Т. Бауэр, Ж. Пиаже, Р. Франц та ін.).
Пізнавальна сфера малюка функціонує так, що спочатку засвоюються знання про людину та її дії, а надалі і види діяльності. Безпосередньо пізнаються предмети навколишньої дійсності, засвоюється закріплене суспільно-історичною практикою їх функціональне призначення. Така спрямованість пізнання забезпечує накопичення вражень у певній системі, запобігає хаотичності.
Після двох з половиною років дитина значно краще бігає (саме в цей період формується фаза польоту у бігові), зростають і вміння руки: розстібає ґудзики, олівцем креслить криві замкнені лінії. Важливим завданням формування рухових можливостей залишається створення умов, що спонукають малюка до самостійності та активності. Це різноманітні вправи з ходьби і бігу, вправи на кочення, кидання, ловіння предметів, вправи на повзання і лазіння, вправи з рівноваги та різні загальнорозвивальні вправи.
На третьому році життя в практичній діяльності дитини, яка наслідує дорослого, відбувається зміна акценту з процесу виконання предметної дії на її результат. Спочатку результат ще не є фіксованим, а сам процес виконання залишається дуже важливим, але з часом дитина все більше прагне досягти такого ж результату, як і дорослий. Незважаючи на те, що результат дії дитини ще не є досконалим, щонайменші її успіхи необхідно всіляко підтримувати. Дитина прагне привернути увагу дорослого до своїх успіхів і отримати його схвалення. Підвищена чутливість і образливість щодо невизнання їхніх успіхів свідчить про те, що в малюків у процесі наслідування практичних дій дорослих формується почуття самолюбства. У самосвідомості дитини з’являється гордість за свої досягнення, а до трьох років вона переходить і до вживання займенника «Я», що свідчить про зростання активності психіки (Л. Божович, К. Левин).
В три роки дитина спроможна сходити і спускатися східцями, не тримаючись за поручні, самостійно роздягатися і роззуватися. Чіткіше розрізняються розміри предметів, і дитина може вставляти ряд кубиків (до п’яти) один в один. Малюк здатен намалювати олівцем найпростіші предмети, такі, як повітряна кулька, яблуко і т. п. Щодо предметних дій, то наприкінці третього року життя дія відокремлюється від предмета, з яким вона вже знайома: пити можна не тільки з чашки, а й із склянки, кухля, пляшечки тощо; узагальнюється дія, що проявляється у використанні в мовленні самих дієслів: «пити», «їсти», «гуляти». Тепер у дитини з’являється здатність співвідносити свої дії з діями дорослих, сприймати їх як зразок.
 
Висновок до розділу 1
 
Вивчення та аналіз найважливіших здобутків педагогіки та психології раннього віку свідчать про те, що саме в цей період закладаються основи психофізичного здоров’я дитини. Дослідження взаємовпливу моторики і активності психіки дітей від народження до 3 років дозволяють дійти висновку, що зростання їх моторної самостійності, свободи рухів стимулює розвиток активності психіки, а остання, в свою чергу, сприяє ускладненню рухів. Така взаємодія моторики і психіки та їх спільне збагачення відбувається на основі співробітництва дитини з дорослим. Позитивний вплив на формування психіки малюків, створення умов для самостійного виконання психомоторних дій через активізацію орієнтовно-дослідницьких рухів доводить доцільність визнання ідеї єдності розвитку та саморозвитку особистості як підґрунтя розробки конкретних технологій виховання та навчання. Такими технологіями можуть стати здобутки народної педагогіки з питань фізичного розвитку та виховання дітей раннього віку.
 
РОЗДІЛ 2. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОПЕДАГОГІЦІ
 
2.1. Традиції піклування про здоров’я матері і дитини в період вагітності жінки
 
Здавна у традиціях українців існувало шанобливе ставлення до жінки-матері. Наші предки глибоко шанували материнство, жінку-матір, що берегла й підтримувала домашнє вогнище, народжувала дітей. У народі казали: «Материнська молитва і з дна моря виймає». Тому за народними звичаями 21 вересня, на другу Пречисту – День народження Пресвятої Діви Марії – обов’язково на вечерю робили з найбілішої муки пироги або вареники, «щоб жіноча душа не боліла». А також запалювали перед Матір’ю Божою свічку й ставили на столі біля неї миску пшениці, заправленої медом, «щоб померлі мами роду сього, що аж до дванадцятого коліна числяться, відчули пошану» [57, с. 118].
Мати не лише дає життя своїм дітям, вона – Берегиня всього найкращого, що є в народі, вона заступниця і добра навчителька. Тож народна мудрість учить: бережіть матір, як найдорожчу і найсвітлішу людину, як високий ідеал духовності і безкорисливості, безмежної любові до дитини. Недарма ж говорять: «У дитини впаде одна сльоза, а в матері – десять», «Дитина порізала пальчик, а в матері заболіло серце», «Від сонця тепло, а від матері – добро». І скільки таких збереглося до наших днів – не злічити. Бо воістину «…матір не купити і не заслужити» [57, с. 9].
Піклування про дитину в сім’ї починалося вже з вибору подружньої пари. О. Ковальчук відмічає, що існувала сувора заборона на кровний зв’язок між нареченими і вживання спиртних напоїв в перший місяць після одруження. Природне прагнення жінки мати й виховувати дітей всіляко підтримувалася в колі сім’ї, рідних і близьких як морально, так і практичним ставленням до неї. «Вагітність – се період в житті жінки, який об’єднує її психічні й фізичні сили, се період, в якому вона мусить стати невільницею вродженої материнської любові. Мимо всіх болей і прикрощей не завмирає в неї ніколи туга за дитиною, туга за потомком, туга, яка робить безплідні подружжя нещасливими і незадоволеними» [42, с. 2].
Згідно традицій, близькі люди стараються в цей період покращити харчування жінки, оберегти її від негативних емоцій. Жінка, яка хоче мати здорову дитину, повинна в час вагітності уникати не тільки фізичних перевантажень і нервових стресів, а й лихих думок, плекаючи натомість у душі своїй благородні почуття та світлі події.
Загально удержується віра, що «усі забаганки вагітної жінки безумовно треба задовольняти і що нічого не можна їй відмовити, бо інакше настигне цю особу нещастя» [24, 26, 78, 80, 84, 87]. Існує безліч усіляких застережень щодо того, що вагітна жінка – це людина особливого статусу, це людина, яка знаходиться в небезпечній близькості від межі, яка розділяє наш світ людей і світ потойбічних сил. Словом, вагітна жінка чутлива не лише до різноманітних «медичних» хвороб, але й проклять, вроків, заговорів.
Абсолютно необхідно протягом перших трьох місяців не розголошувати таємниці свого «цікавого» становища ні знайомим, ні родичам. З давніх-давен вагітній жінці категорично заборонялося носити темне, слухати погану музику і сварки, дивитися на людей з різними фізичними вадами, знаходитись у товаристві пліткарок та заздрісних жінок. У гіршому випадку вона могла народити дитину, схожу на потвору чи тварину, яка її злякала, або з жахливим характером. Нізащо не можна дивитися на важкохворих людей і покійників, в тому числі й найближчих родичів, – і це дійшло в незмінному вигляді до наших днів.
Не дозволялось вагітній жінці ставати хресною матір’ю – вважалось, що дитина, яку хрестять, або помре, або буде психічно чи фізично неповноцінною. Навіть на обряд хрещення у слов’ян вагітних жінок не пускали – від зурочення.
Не було вагітної жінки, яку б примусили в цей період позувати художнику, – вважалось, що все негативне й нехороше перейде на портрет і постійно буде шкодити і жінці, і її дитині. Пізніше з’явилася заборона і на фотографування. Дуже погано, якщо напередодні пологів жінка обріже волосся, – достатньо недоброзичливцю дістати пасмо волосся чи нігті вагітної жінки, без особливих труднощів можна зурочити і дитину, і матір. Дуже багато жінок суворо дотримуються цих правил і сьогодні.
За звичаями нашого народу вагітній жінці потрібно уникати шиття, в’язання, латання, зв’язування, гнуття. Вважається, що пришивання латок, в’язання безпосередньо стосується «зашивання і заробляння» шляху, по якому повинен з’явитися на світ малюк. Були переконані, що всі несприятливі і не найкращі вчинки вагітної жінки: вживання спиртного, куріння, сварки, крадіжки, брехня, образи і прокляття відобразяться на житті і здоров’ї дитини. Зустріч з вагітною жінкою сповіщає про близьку вдачу. Дуже добре, коли в оселі знаходилась, їла, милась, ночувала вагітна жінка: в ній не буде сварок, будуть водитися гроші, запаси їжі та загалом благополуччя [38, 39, 40, 41].
Щоб не зашкодити плодові і його нормальному розвиткові, придержувалися жінки багатьох пересторог і заборон. При більш досконалому їх вивченні й аналізі ми розділили їх за окремими напрямками.
Психологічні. До них належать ті заборони, перестороги, які оберігають вагітну жінку від сильних стресових емоцій. «Жінка в період вагітності знаходиться в такому положенні, що її психологічний стан може легко вплинути на дитину. Надзвичайний гнів, страх, неспокій і сильні почуття можуть викликати ненормальність плоду або ж навіть убити його».
Морально-етичні заборони пов’язані з поведінкою жінки в період вагітності. «Вагітній жінці потрібно уникати лайки та сварки, бо їй треба супокою. …передусім радять жінці не лаятися, бо дитина буде сварлива, і не висміювати інших» [1, 5, 10, 78, 87].
Оздоровчо-гігієнічні заборони включають харчування та гігієну жінки. Вважалось, що помірність в їжі, недопустимість вживання спиртного, ведення здорового способу життя – це і є основою здоров’я її дитини.
Численні етнографічні джерела свідчать, що поява дитини в селянській родині була бажаною. «Появу нового члена численної сім’ї селяни завжди вважають гараздом, потішають себе, що коли «дасть Бог діти, дасть і на діти» [41, с. 121]. «Діти – то божа роса» – казали в народі. Про щастя материнства і батьківства йдеться в цілому ряді українських народних прислів’їв та приказок: «Малі діти, що ясні зірочки, і світять, і радують в темну ніченьку», «Діти, як рожеві квіти», «Без дітей тихо, а на старості лихо» [7, 42].
У щедрівці, яку співають на Новий рік, є такі слова:
А в тім саду три теремки:
У першому – красне сонце,
У другому – ясен місяць,
А в третьому – дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Справжній зміст спільного життя чоловіка та жінки – це діти. Колись в Україні традиційна сім’я була багатодітною. Арабський мандрівник П. Алепський, який подорожував по Україні в 1654 і 1656 роках, зазначав у своему щоденнику, що усяке місто і містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей. Вдів і сиріт у цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними і з цієї причини вони численніші від зір небесних та піску морського… [2, 89]. Явище багатодітності було характерним аж до ХХ ст. Ще на його початку в сім’ях було по 10 і більше дітей.
Сімейне, батьківське виховання є найбільш вагомим. В. О. Сухомлинський пише: «Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька та матері самі по собі стають величезною виховною силою» [43, с. 13].
Сучасна українська родина за всі часи її історії має найнижчу народжуваність. Народна мудрість вчить, що дитина, яка росте в сузір’ї своїх братиків і сестричок, має більше шансів на душевно-емоційний комфорт і радість спілкування, ніж одинак чи одиначка. «Де дочок сім – там щастя всім, а де одна – там долі нема», «Одне око, та й те передране, одна дитина, та й та як не люди» [7, 42].
Кожне українське поселення, як і кожна сім’я, мали у справі виховання дитини певні традиції. Загальними рисами українських традицій було шанобливе ставлення до старших членів сім’ї, шанування їх військових та побутових подвигів, ретельне наслідування батьків у здоровому способі життя, тісний зв’язок дитини з природою тощо. Культ здорового способу життя, що в різні часи сповідувався на Україні, сприяв вихованню здорового покоління молоді. Найголовнішу роль у цьому відігравали віковічні традиції відповідальності батьків за виховання дітей [28, 29, 46, 53, 61, 65].
Народ здавна визначає очевидну істину: батьки – головні природні вихователі. Найбільший виховний вплив на дітей має створений батьками уклад, спосіб життя родини, всіх її членів.
На процес зростання дитини впливають такі фактори: допологові, фактори, пов’язані з пологами; навколишнє середовище (годування груддю); природні фактори (сонце, вода, повітря); психічне середовище (родина). Сімейний фактор – один із вирішальних у розвитку дитини. Саме в сім’ї дитина формується як особистість, отримує перші уроки життя.
Фізичне виховання, як і виховання взагалі, починається з перших днів життя дитини і виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям. Те, якою буде майбутня особистість, значною мірою залежить від емоційного впливу матері на дитину в перший рік її життя. Клінічні психологи, як зазначає К. Обуховський у книзі «Психология влечений человека», встановили, що відсутність емоційних контактів з матір’ю навіть за умови хорошого догляду за дитиною в дитячих закладах може призвести до тяжких соматичних розладів.
Перший рік життя вважався найважчим і небезпечнішим періодом в розвитку людини. Протягом цього періоду дотримувалася безліч захисних ритуальних дій і обережностей. Марновірств і прикмет, пов’язаних з малюком, було дуже багато: строго стежили, щоб дитині не показували дзеркало (лякатися буде); мати прагнула не годувати малюка напотемки (злодюжкою виросте); батьки уважно роздивлялися малюка: широке тім’я – живучий, гостре – недовговічний; до року дитині не стригли волосся і нігтів, не шили для нього нічого з нової матерії; якщо хтось чужою заходив в хату, дитину негайно відносили в інше приміщення або відгортали його від незнайомця; не забували «хулити дитяти», якщо хтось надмірно хвалив його; для охорони від псування немовляти мазали сажею, вугіллям за вухом, на столітті, між лопатками; під ліжко матери і дитини або біля неї клали предмети, що колють, рубаючі і ріжучі: розкриті ножиці, голки – «обережи» від пристріту; у одязі використовували червоні стрічки і тасьомки (червоний колір символізував кров – символ життя і вогонь, що спалює зло); підпалювали віник, яким парили мати і дитя, і задимлювали ненадовго кімнату (пізніше цей звичай трансформувався в обкурювання приміщення ладаном).
Для нормального формування скелетно-опорного апарату дитину клали спати на рівну й не дуже м’яку постіль. Традиційно було прийнято сповивати дитину. У народному дитинознавстві це мотивується по-різному: «щоб виросла стрункою», «щоб не карячились ручки та ніжки», «щоб тепленькою була», «щоб себе не покалічила». Сповивали дитину протягом півроку. Якщо сон маляти довгий і спокійний, значить дитина «здоровенька росте».
Мати, годуючи дитину, повинна дотримуватися відповідних правил, а саме: харчуватися здоровими стравами; бути в постійному русі, на свіжому повітрі; чергувати працю з відпочинком; не піддаватися негативним емоціям і хвилюванням; брати немовля на руки, багато до нього говорити. Вигодовувати дитини треба було тільки грудним молоком. Про необхідність цього говориться в працях В. Милардовича і Є. Грицака.
У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні. Колисання дитини здавна вважалося корисним, хоч це і суперечить деяким сучасним рекомендаціям з приводу виховання немовлят. На користь колисання приводяться докази, що воно «заспокоює дитину, сприяє її засинанню, компенсує безпомічність рухів немовлят, наче продовжує рух, якого дитина зазнавала в утробі матері, сприяє розвитку вестибулярного апарату, ростові та зміцненню організму дитини» [39, с. 178]. Колиску вішали на рівні грудей матері і вона була своєрідним термометром. Коли матері холодно, колиску піднімали вище, якщо гаряче – опускали нижче. Для слабкої доньки готували калинову колиску, для бадьорої, здорової – з ясена чи верби. Неспокійних хлопчиків клали в колиску з тополі, здорових, спокійних – з дуба, явора. Матрасики набивали соломою, під подушку клали цвіт м’яти, чебрецю, материнки, деревію, сухоцвіту. Коли діти довго плакали, в узголів’ї підвішували віночок із хмелю. У колиску для доньки ліворуч клали ляльку, для хлопчиків – з правого боку – сопілку. Ці обереги здавна несуть у собі цілющу силу.
Дуже корисним для малюків є повзання, яке стимулює загальну рухову активність та розвиток м’язів плечового поясу (що покращує вентиляцію легенів, попереджує в майбутньому порушення постави), при цьому посилюється кровозабезпечення органів і тканин, поширюються пізнавальні можливості дитини.
Ще не так давно нам рекомендували не потакати примхам немовлят, не брати їх на руки і нав’язували цю точку зору матерям, починаючи з пологового будинку. Тепер ми, на щастя, стали більше довіряти законам природи. Нині новонародженого в багатьох пологових будинках вже не забирають від матері, а зразу ж кладуть поруч з нею для захисту його біополя.
Вважалося, що дитина повинна рости не тільки відповідно до своєї природи (як дерево або травичка), його треба «доробляти» через слово, рух, вводячи в світ людської культури. Тільки коли дитина почне ходити і вимовить перші слова – людина «відбулася». При активній участі дорослих у дитини формувалися уявлення про навколишній світ; при цьому значну роль грали колискові пісні, казки, загадки, іграшки, ігри і ін. Формування самосвідомості дитини закріплювалося і підтримувалося за допомогою обрядів і практичного навчання прийнятим соціальним нормам. Приведемо як приклад прислів’я про психологічні особливості особи дитини, що дійшли до нас з часів стародавніх слов’ян: «Сосун – не століття сосун, через рік стригун, а там пора і в хомут»; «Дитину треба виховувати, поки він в колисці»; «Звичка трирічного зберігається до вісімдесяти років»; «Яблуко від яблуні недалеко падає»; «По плоду пізнається дерево»; «Краще плакати в дитинстві, чим в старості»; «Яка мати, така дочка».
Період раннього дитинства охоплює вік від народження до трьох років. Правильно організований педагогічний вплив матері у ці роки має більше значення для розвитку дитини, ніж у наступні вікові етапи. Саме в цей вік закладаються основи, гармонійного фізичного розвитку, цілеспрямованої поведінки, кращих якостей людини. Вродженою особливістю маленької дитини є її постійна потреба до рухової активності. Дослідники (О. Запорожець, М. Кистяковська, М. Кольцова та ін.) доводять, що в дітей, які з народження обмежені в активній руховій діяльності, спостерігається відставання в інтелектуальному розвитку.
Крім початкових засобів фізичного виховання немовляти: купання, натирання дитячого тіла, масажу, специфічних фізичних вправ, різноманітних ігор, потішок, великого значення надається природним засобам фізичного оздоровлення – сонцю, воді, вітру й росі, свіжому повітрю, цілющим травам.
Стародавні слов’яни вибудовували взаємини з дитиною з урахуванням його вікових особливостей. Навіть у їх мові використовувалися слова, що позначали різні вікові групи: «дитя», тобто дитина, яка вигодовується грудьми; «молодий» – до 3-6 років, виховуваний матерью; «чадо», «дитина» – до 7-12 років, що почав навчатися; «отрок» – підліток 12-15 років, що проходив спеціальне учнівство перед присвяченням в дорослі члени общини або роду.
Незалежно від підлоги самих молодших членів роду у всіх слов’янських мовах називали одним з трьох термінів: «дитя», «дитина», «чадо». На думку мовознавців, спільнослов’янським і, мабуть, найбільш стародавнім з трьох є «дитя» і споріднені йому слова. Не випадково при цьому, що «дитя» – середнього роду, хоча вже в самий момент народження дитини відомо, хто з’явився – дівчинка або хлопчик. Ймовірно, середній рід тут як би підкреслює, що «вигодуване» ще дуже мало що уміє, окрім як є, що «воно» ще не проявило себе як розумна особа, гідна називатися одушевленою. «Дитина» (староруське «робя», «паробок», російське діалектне «робя», «робятко») сходить до індоєвропейського коріння, що означало «маленький».
З двох років починався активний контакт отця з дитиною. Відмічено, що мати, граючи з дитиною, підсвідомо, біологічно виправдано, прагне головним чином заспокоїти, угамувати дитину. Отець віддає перевагу силовим іграм і діям, що розвивають власну активність дитини. Якщо дитина порушувала батьківську заборону, використовувалося покарання. Покаранню передував натяк. Якщо дитина не розуміла словесного попередження, батько багатозначно дивився на місце, де висів батіг або захована лозина. У відсутність батьків ці предмети як би самі по собі контролювали поведінку дитини. Існувала жорстка градація, коли і як можна карати дітей. Перш за все, міра покарання залежала від віку дитини. У найранішому дитинстві дітей прагнули ні в чому не обмежувати, надавали їм достатню свободу дій. Системи заборон як такий не було, дітей практично не карали, тим самим дбайливо відносячись до формування їх емоційної сфери. Вважалося, що покарання в ранньому віці може зробити дитину боязливою і просто не має сенсу, бо він ще «не увійшов до розуму».
Отже, аналіз історіографічної літератури показує, що народна педагогіка розглядала завдання виховання здорової фізично і психічно дитини як провідне завдання кожної української родини.
 
2.2. Оздоровча спрямованість обрядів новонароджених
 
Відповідно до звичаєвого права, сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти. Прекрасним засобом виявлення уваги до сім’ї, роду, предків є українські звичаї і традиції. В українській етнопедагогіці побутує чимало крилатих народних висловів про звичаї та їх роль у духовному житті людини, оригінальних у кожного з народів, краю: «Що край, то звичай, що сторона, то новина», «Немає краю без звичаю» [42].
Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на родильні, післяродові та соціалізуючі – прилучення новонародженого до роду, сім’ї, колективу (Л. Клиш, А. Цьосьта ін.).
Для родильної обрядовості українців властива певна система символів із залишками язичницьких вірувань. У ролі цих символів традиційно виступали вода, вогонь, земля, предмети рослинного й тваринного світу, їжа, питво, вироби з металу. Великого значення надавалося воді не тільки з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода за народними уявленнями символізувала силу й чистоту. Цьому свідчить обряд «зливок» – очищення водою баби-повитухи і породіллі. Водою, взятою із криниці до схід сонця, обливали руки і лице, заклинаючи: «Вода-водиця, водиця Уляниця, ти очищаєш гори, каміння, луги й береги. Обмий, очисть душу (називається ім’я породіллі) од всякого скудства, паскудства, всякої напасті» [89].
Із знань традиційно-побутової родильної обрядовості і починається прилучення батьків до світу дитячої духовності [46, 53, 65]. Протягом усієї багатовікової історії наш народ створив, зберіг і передав нащадкам надзвичайно багату за змістом, духовним вираженням сімейну обрядовість, пов’язану з народженням дитини, вибором кумів, хрещенням, першим купання та ін. Багато з цього тепер забуто, втрачено. Але все, що збереглося, неодмінно стане в пригоді батькам, якщо ознайомити їх з народним дитинознавством, відродити й актуалізувати народну родильну обрядовість. Звичайно, це не значить, що нам треба повертатись до баб-повитух. Але зберегти все краще варто. Це, в свою чергу, збагатить офіційне акушерство, надасть йому людяності і моральної чистоти.
Родильні обряди в сім’ї починалися із запрошення баби-повитухи. Її дії в своїй основі мали раціональне зерно, взяте із знань народної медицини. Повитухи вміло робили масаж, різні компреси, натирання. При важких пологах вони застосовували спеціальні фізичні вправи.
Надзвичайно важливим у сім’ї був ритуал першого купання. Тато, чи хтось інший із чоловічого роду, йшов із глечиком до потоку по воду. На першу купіль вода бралася із найближчого проточного ручая-оберега, аби доля була розв’язаною, адже криниця, ставок мають чотири береги і долю мов «окільцьовують»: дитина може «битися» цілий вік, як птаха в клітці.
Вода грілася в казанку, в якім варили кулешу (мамалигу) «би поле йому файно родило», ллялася в корито, де робився заміс на хліб – на багатство. На спід стелили поли з татової сорочки, якщо то дівчинка, «би довго не засиджувалась в дівках»; якщо хлопчик – мамин станок від сорочки, «би добру жону Бог йому послав». «З інших народних звичаїв і забобонів згадую ще це» – писав М. Сумцов – пупець у хлопчика відрізують на сокирі, щоб з нього був добрий майстер, у дівчинки на гребені – щоб з неї вийшла добра пряха [81, с. 86].
Є. Приступа писав: «На Київщині гріють воду для дівчат у високих горнятках, аби були стрункі, але вода не має кипіти, бо дитина буде сердита». Не слід було купати в гарячій воді, бо з дитини виросте чоловік поривчастий, палкий. До купелі додавали часто садового сіна й квіток. Крім цього додавали ще й васильків, вівса, гвоздики, чебрецю та інших квітів. Аби дівчина була гарна, вливали трохи меду [64, с. 27].
Коли дитину вкладали у колиску, в головах клали хліб – знак життя – та ніж – на охорону від злих сил. Хлопчика ополіскували водою, настояною на свіжому яблуці з медом, дівчину – у воді з материнським молоком. З купелі першим дитя брав батько, загортаючи його в мамин весільний рушник, «бих мамка дочекалася дитину звінувати (одружувати) «, а воду тато йшов виливати на чотири дороги, «би щастя зазивала з кожної сторони».
Улітку на четвертий день після народин, дитя показували сонцю, а взимку – на сьомий день. Батько брав дитину на руки і, перступаючи поріг, казав: «Пороги, поріженьки, маленькі й великі, тесані й різьблені, з дому дитя викликайте, на вулицю до людей заходьте, ніг не збивайте, очі бережіть». Якщо в цей час на дворі світило сонце, не було чути співу пташок, то доля пророкувалася світлою, життя – спокійним і тихим. Коли ж птахи співали, то дитина буде співучою й життєрадісною, але матиме багато клопоту в житті. Якщо почувся брязкіт відра біля криниці, то виростати дитині господарем. Батько повертався в хату, клав дитя в колиску, примовляючи: «Будеш сонце любити, долю свою берегти, щоб клопоти відійшли від твоїх плечей дитячих [40, с. 240].
У народі існує багато повір’їв, пов’язаних з дитиною та її батьками. Якщо син схожий на маму, а донька на батька, то обоє будуть щасливими. Якщо в хаті маленькі діти (до року), то після заходу сонця з хати нічого не можна було виносити – ні сміття, ні попелу, бо це погано для немовляти.
Поки дитина не хрещена, в сорочечки її не одягали, а мотали у пелінки з татових чи маминих сорочок. Першу сорочку шили з крижми (полотнища, яке намотували хрещені батьки до свічі, з якою йшли хрестити народженика). Заповивали у мамину зимову хустку, складену вчетверо, «би мамин дух коло неї стояв», бо до дорічної дитини все доступ має, замість подушки у коритечко, що служило колискою, складали мамину горботку (плахту) – теж як оберіг.
Мама до шести тижнів, поки в церкву немовля не ввела, молитву не прийняла (нечиста), не мала права ні до криниці йти (з неї опісля води вже ніхто не брав), ні переходити дорогу, межу… Поки дитина не похрещена, в хату не мали права зайти чужі, а якщо треба було комусь нагально, то відкуп несли, «би те, що в дитині непохрещеній перед очима ходить, за ними не пішло». Так само, з непохрещеною дитиною не можна було кудись з’являтись: «з непохрещеним ходити – нечистого розносити, бо він душу нехрещену пильно стереже». Як мама виходила з хати, коло нехрещеника клала ніж, «би ніщо зле до нього не приступало, бо й задушити могло». Отож, якнайшвидше старалися дитину охрестити. Спочатку хрещеними батьками були лише весільні батьки. Потім почали добирати кумів – ще додавали трьох, «би було штири, як світ має штири сторони».
Родина, зібравшись навколо хрещеника, намовляла різні приспівочки:
- мукичка біленька, ситечко дрібненьке – най росте наш народженик, як дубок правенький;
- тістечко біленьке у бляшки складаю, най росте наш народженик, та най силу має;
Кумів добирали не за багатством, а за чеснотами. У селі побутували прислів’я: «З нечесним я за один стіл не сяду, би мені сто рублів дали», вважалося, що з нечесного гріх може перейти на дитину.
Як бачимо, обряди, пов’язані з народженням дитини, складалися протягом тисячоліть та віддзеркалювали уявлення народу про зв’язок людини з природою, про вплив родини на розвиток та виховання малюка.
 
2.3. Роль народних ігор у фізичному вихованні дітей раннього віку
 
Значне місце у фізичному вихованні дітей раннього віку займають різноманітні рухливі ігри та забави. Вони є найбільш доступним та універсальним засобом всебічного розвитку дітей і повинні широко використовуватись у сімейному фізичному вихованні. Поряд з головним завданням – вдосконаленням тіла людини, ігри суттєво впливають на духовний світ – світ емоцій, естетичних смаків, етичних аспектів особистості. Саме тому визначні педагоги: Я. Коменський, К. Ушинський, П. Лесгафт, Е. Покровський, В. Сухомлинський та ін. підкреслювали особливе значення народних ігор як засобу всебічного виховання дитини.
Слово «гра» дуже широке й загальне. Тому існує багато підходів до визначення цього поняття. Узагальнюючи їх, можна констатувати, що гра розглядається як певна діяльність дитини, спрямована на задоволення її інтересів та вирішення виховних завдань [20, 22, 46, 58].
Деякі дослідники (І. Франко, О. Суховерська) зробили спробу роз’єднати поняття «гра» і «забава». На їхню думку, гру від забави відрізняє наявність змагального чинника. Є. Приступа дає своє визначення кожному з цих понять. На його думку, гра – це специфічна рухова діяльність за встановленими правилами, спрямована на досягнення мети; забава – це специфічна рухова діяльність зі встановленим порядком дій, спрямована на задоволення природної потреби людини в рухах; розвага – це специфічна рухова діяльність, яка не обмежується правилами чи порядком дій і спрямована на задоволення потреби потішитися, розвеселитися.
В історико-етнографічних дослідженнях М. Маркевича, П. Чубинського, С. Ісаєвича, О. Воропай, С. Килимника, В. Скуратівського описано різноманітні ігри, забави, розваги, які побутували в житті українського народу.
Глибокий аналіз походження народних рухливих ігор в історичному аспекті подано у працях Н. Пономарьова. Значний внесок у розвиток теорії та методики рухливих і народних ігор внесли праці Л. Билєєвої, Г. Бикова, Е. Вільчковського, Б. Шияна, С. Шітіка та ін.
У наш час вийшли збірники з описами народних ігор Г. Воробей, А. Цьося, Є. Приступи, А. Вольчинського та ін. Народні ігри мають велику історію і тісно поєднуються з національними обрядами та звичаями. Тому й використовують термін «народна гра», що передбачає ігрову діяльність людини відповідно до національних традицій народу. Матеріали історико-етнографічних досліджень свідчать, що українські народні ігри дуже різноманітні й більшість із них утворились у календарній обрядовості.
Українські народні ігри, забави, розваги настільки різноманітні, що неможливо показати всі особливості кожної з них в одній класифікації. Тому різні дослідники систематизують їх за різними ознаками. Г. Воробей систематизує ігри за віковим поділом; А. Цьось – за спрямованістю їх впливу на розвиток фізичних якостей. Є. Приступа та О. Бік зробили спробу врахувати різні сторони гри чи забави і на цій основі створити багаторівневу їх класифікацію: дидактичні; рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом; рухливі хороводні ігри; ігри історичної спрямованості; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу; спонтанні й сюжетні ігри; ігри для розвитку фізичних якостей. Сьогодні ще не складено остаточно науково обґрунтованих груп народних ігор.
Аналогічну спробу зроблено І. Клиш, яка, вивчаючи народні рухливі ігри, виокремила ігри для найменших дітей та створила їх класифікацію (рис. 1).
Традиційні народні ігри справляють комплексний вплив на особистість. Окрім виразного спрямування на фізичний розвиток, у них міститься потужний пізнавальний та емоційний заряд. Здебільшого, в таких іграх рухи виконуються під пісенний супровід, а за змістом вони дуже правдоподібно відтворюють окремі трудові процеси. Тому й неможливо поділити їх на ті, які забезпечують лише фізичне, морально-трудове, етичне, художнє виховання. Швидше їх можна розрізнити лише за тим, що в одних присутні елементи боротьби, змагань, а в інших вимагалося більше пам’яті, уваги, сміливості, спостережливості.
У народній педагогіці визначено дві групи дитячих ігор. Перша – це спонтанні ігри. Вони виникають самі по собі й часто є наслідуванням дій дорослих. У таких іграх яскраво відтворюються естетичні начала народного життя, побуту, праці, уявлення про честь, гідність людини. Такі ігри сприяють розвитку в дитини асоціативного мислення, формують її характер.
Перші уявлення дитини про гру формуються у сфері материнського, сімейно-побутового виховання. Тому спочатку народна, а потім і офіційна педагогіка використовувала гру як засіб навчання й виховання малят. Гра допомагає донести до дітей материнську ласку, тепло, настрій та повсякденні турботи сім’ї, взаємини, етичні форми суспільного оточення.
У ранньому віці ознайомлення дітей з навколишнім світом спрямоване на усвідомлення дитиною себе і стабільності того, що її оточує. В грудному періоді життя дитини пріоритетне місце у вихованні посідає мати. Доцільно використовувати з цією метою народні засоби виховання: колискові пісні, в яких дитина вперше прилучається до рідної мови; пестушки, якими супроводжуються перші рухи дитини; потішки – елементарні словесно-рухові ігри дитини з пальчиками, ручками, ніжками; забавлянки – маленькі віршики, пісні-казочки («Скажу вам байку», «Товчу, товчу мак…»).
Широко представлені в народній педагогіці ігри для фізичного розвитку дитини, окремих частин тіла дитини. У перший рік життя дитини мати намагається найбільш ініціювати ті чи інші вправи для нормального фізичного розвитку малюка: потягування, погладжування в супроводі різних ігор-забавлянок. Вони забезпечують прискорений розвиток рук, зап’ясть, долонь, пальців («Ручки», «Сова», «Сорока-Ворона», «Хані»), розвиток м’язів ніг і тулуба, зміцнення скелетної структури («Дибки-дибки», «Їде, їде пан», «Куй, куй, ковалі») розвиток м’язів шиї і координації рухів («Печу, печу хлібець», «Чолом чокать», «Турі», «Барана давать»). Використовувалися ігри з різновидами масажу («Тутусі», «Тушки-потягушки» та ін.).
Гра для дитини – найбільша насолода. В іграх виявляються всі здібності та нахили дитини. Треба давати їй змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра – це настільки природний стан дитини, що багато педагогів намагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в ХVІ ст. Вітторіно де Фельтре влаштував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх та розвагах навчалися різних мов, геометрії та інших наук. Гра – це потяг до щастя. Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники, гратися камінчиками, гасати, як дикі коні – яке це щастя.
Маленькі діти більш індивідуальні, цілком захоплюються своїм світом вигадок, уявлень. Наприклад, діти варять борщ лялькам на обід, будують хатку, вдягають, годують своїх ляльок. Взагалі, культ ляльки – традиція народної педагогіки і це відображено в піснях до сну («А-а, люлі, прилетіли гулі», «А-а, котку» та ін.).
Н. Заглада писала: «Найменші діти гуляють звичайно на вулицях, вони збираються із сусідніх хат в одне місце і там роблять «пічки», «городять хатку з піску», «ліплять з глини», «забавляються цяцьками, кидають пісок угору тощо» [31, с. 113].
Батькам і вихователям потрібно включати народні хороводні ігрові пісеньки, колискові, забавлянки до різних побутових ситуацій, розваг, занять. при цьому варто заохочувати дітей відтворювати поетичну мову цих творів за спонуканням дорослого та в самостійній ігровій діяльності.
Гра вабить дитину самим процесом і тим натхненням, з яким дитина бавиться, тоді вона все забуває і не любить, щоб її перебивали. «Тут активна творчість дитини наближається до мистецтва, і як артист творить, не шукаючи ніякої мети для свого твору, і цілком захоплюється процесом своєї творчої діяльності, так і дитина, коли вона грається. Нам, дорослим, не треба втручатися в цю гру, бо в нас інша психологія, ми тільки розвіємо ті чари, якими у дітей овіяна їх гра» [18, с. 52].
До другої групи народних ігор умовно можна віднести ігри, спеціально створені для розваг. У них, здебільшого, є правила, що створювалися століттями, шліфувалися й слугували вихованню в дитини спритності, рішучості, самостійності. Народні ігри завжди займали чільне місце в практичній роботі педагога. Це різні за формою проведення ігри (колективні, невеликими групами, парами, з м’ячем, з віночком, стрічкою та ін.).
В етнографічній літературі описано багато ігор, які пов’язані з бігом, швидкими рухами, метушнею-боротьбою, випробуванням сил [22, 46, 58]:
Латка-битка – шовкова нитка!
На тобі воші, а мені гроші!
Як не віддаси, завтра в борщі з’їси!
вигукували діти, доганяючи один одного. «Довгою лозою» називалася гра, коли хлопчики ставали в ряд, нахилялися і останній перестрибував через усіх гравців. Гра «Дрібушечки» полягала в тому, що двоє бралися за руки і кружляли, доки хто-небудь не падав. Під час кружляння діти співали:
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлися галушечки!
Гей, гей, до води,
Наїлися лободи!
Будь-якої пори, за будь-яких обставин діти влаштовували свої забави, використовуючи для них усе, що попадалося під руку. Для гри в «Шкандибки» брали короткий ціпок й кидали його так, щоб він торкався землі обома кінцями. Щоб урізноманітнити свої забави, хлопчики робили м’ячі – улюблена забава малих дітей і молоді. На Поліссі і Прикарпатті діти робили м’ячі із звичайної коров’ячої шерсті (її мочили і поступово збивали, іноді для більшої м’якості поверх обв’язували ниткою), а також з дерева, свинячого міхура, вичищеного піском і висушеного. На Поліссі такий м’яч наповнювали горохом – брязкальцем. М’яч дає велику фізичну насолоду в різноманітних формах його використання.
Народні дитячі ігри умовно поділяють за порами року на весняні, літні, осінні й зимові. Так, навесні діти бавилися у «Шума», «Гуси», «Подоляночку». Літом популярними були ігри: «Золоті ворота», «Косарі», «Коза-дереза», «Хусточка», «Городки». Восени характерними були ігри «Гарбуз» (з піснею «Ходить гарбуз по городу»), «Зайчик» (з піснею «Заїньку за голівоньку»,) «Квач», «Піжмурки». Взимку улюбленими дитячими іграми були «Сніжки», «Миші», «Зайчик», «Кіт та миша», «Ой, до нори, мишко», «День і ніч».
Разом із пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл весняних народних свят, які супроводжуються піснями, іграми, хороводами. Діти прославляють весну такими словами:
Ой, весно красна, що нам принесла?
Ой, принесла тепло й добре літечко!
Малим діточкам побіганнячко,
Старим бабонькам – посіданнячко…
Дівчатка виводять весняні хороводи. Співаючи веснянки, гаївки бралися за руки й утворювали коло, півколо чи ключ і так рухалися під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні – швидкого чи повільного. («Кривий танець», «Шум», «Довга лоза», «Огірочки», «Мак»).
Найважливішими вважалися Великодні свята. Це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор та забав дорослих і молоді, які поділяють на дитячі, дівочі й загальні. Діти бавилися крашанками та писанками. Ними грали в рухливі ігри, такі як «Навбитки», «Гавкання-цокання», «Котка», «Схованки», «Загадкові міньки».
Зразки народних ігор, які використовують для забав, під час змагань, свят, весілля, збирання врожаю можна давати лише старшим дошкільнятам, а також пропагувати їх як засіб виховного впливу на дитину в сім’ї.
Важко переоцінити значення творчості у грі. Усвідомлення творчого елементу в грі і в праці незмірно збільшує сили дітей у боротьбі з труднощами, спонукає до оволодіння новими знаннями, облагороджує їх, гартує волю. Фізична діяльність разом із творчою діяльністю є умовою утвердження моральної гідності й фізичної витривалості. Завдяки цьому збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особистості кожного окремого індивідуума.
Для правильної організації рухливих ігор важливе значення має врахування вікових особливостей. Практичний досвід показав, що чим більше дітям зрозуміла сутність гри, її фізичний та інтелектуальний задум, тим більше їх захоплює ця гра, тим більше вони входять у роль.
Народна гра як форма фізичного виховання є своєрідною школою всебічного розвитку дитини, що формує поетичне мислення й мистецькі смаки. Гра була розповсюджена ще у первісних людей як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи й життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад, у весняних іграх, має першочергове значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувалися дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав [13, 14, 15].
Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки – «киці-баба» не що інше, як уривком із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше – із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» – простягнені вперед руки – відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми, або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого змісту у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу – пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. В багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри – птах Коструб – магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то в цій грі знайшли своє відображення правдиві міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках.
Своїм корінням українські ігри сягають у доісторичні, ще язичницькі часи. Тоді наші предки жили в тісних зв’язках із природою, а їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи. Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом і шанували їх.
В той час гра була складовою частиною великого магічного ритуалу, що мав на меті вплинути на явища природи й життя. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу – задобрити оточуючу природу і, таким чином, забезпечити собі достаток та благополуччя. Не випадково в одній веснянці, що збереглася й до наших днів, співається:
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику.
З часом обрядові дійства наших предків втратили своє ритуальне значення і від них лишилися лише молодіжні та дитячі забави.
Крім того, в процесі життя й побуту багатьох мільйонів людей виникли рухливі ігри, спеціально спрямовані на фізичний розвиток дітей. За визначенням Е. Вільчковського, « ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, носять загально умовне найменування «рухливих ігор» [18, с. 153].
Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів і всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров’я дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей.
Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток дитячого організму, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.
За допомогою рухливих ігор у дітей закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння й навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.), вони сприяють розвитку таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо; ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку цих тварин.
Ігри постійно передавалися від старшого покоління до молодшого. Кожне покоління додавало щось своє, придумувало нові забави.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному та моральному вихованні дітей. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості як стриманість, наполегливість, організованість; розвивається сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів.
Розумно організована гра є дієвим методом трудового виховання. З одного боку, хороший фізичний розвиток створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. З іншого – в багатьох іграх спостерігається наслідування трудових дій дорослих («Огірочки», «Мак» та ін.). Через багаторазове повторення ігрових дій народна мудрість прагне прищепити дітям повагу до праці, до звичаїв і традицій рідного народу.
Обов’язком батьків, за народною мораллю, не тільки було привити дитині трудові навички, а й прищепити любов до праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування. Цьому підпорядковані були різні засоби, серед яких визначна роль відводиться різним жанрам фольклору. Вже колискова пісня вводила дитину в трудову атмосферу народного життя. Взяти хоча б різні варіанти про котика, домашню тварину, найбільш улюблену дітьми. Тут котик працює, трудиться, дитину колише, замітає хатку, шиє черевички, пасе худобу. Колисанки діти використовували, граючись у ляльки:
Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Або:
А-а, коточку!
Заховався в куточку,
Піймав собі мишку
Та з’їв у затишку.
За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують перші елементи грамотності, завчаючи вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри («Класики», «Піжмурки») розвивають й математичні здібності. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватися етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва («Два півника», «Танцювали миші по бабиній хижі», «Козуню-любуню», «Танцювала риба з раком» та ін.).
Для вибору гри потрібно чітко знати завдання, які вирішуватимуться грою, рівень розвитку дітей і місце проведення. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям психофізичного розвитку дітей.
У вихованні дітей стандартний підхід неможливий, потрібно використовувати різні методи й засоби. Потрібно враховувати те, що діти дуже швидко стомлюються і, отже, слід змінювати рухи, чергувати їх з відпочинком. Гра для дітей має виняткове значення: це і навчання, й праця, і серйозна форма виховання.
 
Висновок до розділу 2
 
Українська етнопедагогіка накопичила чималі знання щодо фізичного виховання дітей від народження до трьох років. Здавна вважається, що здоров’я дитини залежить від стану вагітної жінки, від оздоровчих заходів (купання, годування, загартування, позитивне емоційне оточення), яки традиційно використовуються в українській родині та від рухової активності малюка, яку забезпечують народні рухливі ігри.
 
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В СУЧАСНОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ НА ЗАСАДАХ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ
 
3.1. Рухова активність дітей 3 року життя в організованих формах фізичного виховання
 
Урядом України прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»). Одним з найголовніших принципів цієї програми є національна спрямованість освіти, що є органічним поєднанням національної історії і традицій, збереженням та збагаченням культури українського народу. Реалізація цього принципу в дошкільній освіті передбачає залучення дітей з раннього віку до витоків народної культури. Фізична культура є невід’ємною частиною загальнонародної культури, тому дитину слід знайомити з надбаннями української народної фізичної культури. Особливої гостроти це питання набуло з часів утвердження незалежності нашої країни.
Дослідження можливості впровадження надбань народної педагогіки в фізичне виховання дітей дошкільного віку проводилося протягом вересня 2012 – листопада 2013 року. Педагогічний експеримент було організовано в дошкільному навчальному закладі №11 м. Дніпропетровська. Для проведення експериментальної роботи були визначені дві групи 3 року життя: група А (28 дітей: 16 хлопчиків та 12 дівчаток) та група Б (27 дітей: 13 хлопчиків та 14 дівчаток). В обох групах виховувалися діти одного віку – від двох до трьох років, рівень стану їх здоров’я (всі діти відносяться до основної групи здоров’я), фізичної підготовленості був приблизно однаковим. Крім того у експерименті брали участь вихователі усіх груп дитячого садка та батьки досліджуваних дітей.
Констатувальний експеримент проводився в двох напрямках:
  • ми намагалися з’ясувати обсяг знань вихователів та батьків про традиції фізичного виховання;
  • вивчалася та аналізувалася рухова активність дітей 3 року життя на фізкультурних заняттях та в повсякденному житті, а також визначалося місце народних традицій у різних формах роботи з фізичного виховання дітей раннього віку.
З метою визначення рівня знань вихователів груп раннього віку про засоби етнопедагогіки у фізичному вихованні було проведення анкетування (зразок анкети дивись у додатку № 1). Сьогодні без відродження українських культурно-історичних, науково-педагогічних, народознавчих виховних традицій неможливе ефективне виховання дітей, як неможлива і сама національна освіта.
Результати анкетування свідчать, що, на думку 42, 9% педагогів, фізичним вихованням дітей потрібно займатися з періоду вагітності жінки, 50, 8% – стверджували, що виховання необхідно починати з перших днів народження дитини. Це свідчить про розуміння вихователями важливості проблеми здоров’я дитини в період раннього віку.
95, 7 відсотків вихователів назвали основні засоби етнопедагогіки: народні ігри, художнє слово (потішки, примовки, загадки, забавлянки та ін.), загартовування з використанням природних сил. 4, 3 опитаних назвали тільки рухливі ігри. Причому, називалися переважно ігри-забавлянки для дітей 1 року життя, не було названо жодної гри для 2-3 річних дітей. Пояснити це можна тим, що педагогічний стаж цих педагогів складає декілька місяців, що і позначилося на якості їх відповідей.
Ознайомлення з добором методичної літератури, що накопичена у методичному кабінеті ДНЗ дозволило встановити, що вона стосується переважно українських народних ігор та фольклору, а це є не достатнім для науково-методичного забезпечення процесу впровадження надбань народної педагогіки у навчально-виховний процес. Незважаючи на це, близько 50% опитуваних вихователів вважають достатнім рівень своїх знань про методичні особливості використання українських народних ігор у виховному процесі. Це свідчить про переоцінку своїх знань.
Вихователі недостатньо знають джерела, з яких можна отримати інформацію про народні традиції, обряди, іграшки та ігри. Тільки 10, 7% респондентів назвали окрему літературу з етнопедагогіки та народних традицій. Це, переважно, «Українське народознавство», «Родинно-сімейна енциклопедія», «Дошкільне виховання». Всі вихователі відзначили відсутність узагальнених методичних рекомендацій щодо впровадження традицій української етнопедагогіки у навчально-виховний процес в групах раннього віку. Звідси можна зробити висновок, що педагоги цікавляться етнопедагогікою, налаштовані на застосування її надбань, проте мають досить поверхові знання щодо можливості включення народних традицій у процес фізичного виховання малюків.
Оскільки сучасна сім’я є головною ланкою у вихованні дитини, повинна забезпечити достатні умови (матеріальні та педагогічні) для її фізичного і духовного розвитку. Мала дитина ще тісно пов’язана з сім’єю, тому ми опитали з проблеми використання народних традицій й батьків (зразок анкети дивись у додатку № 2).
У анкеті не тільки були питання, які дозволили виявити уявлення батьків про місце етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку, але й уточнювалися їх знання про етнопедагогіку, як науку про народну педагогіку, яка досліджує досвід народу, з’ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних ідей народу в сучасній науково-педагогічній діяльності. Також уточнювалися уявлення про засоби фізичного виховання: купання, масажування, натирання дитячого тіла живильними маслами, різноманітні вправи – потішки, забави, ігри, специфічні фізичні вправи, народні прийоми загартування дитячого організму.
Результати анкетування свідчать, що, на думку 24, 3% батьків, основи здоров’я дитини закладаються ще до народження, тому фізичним вихованням дітей потрібно займатися з періоду вагітності жінки, 65, 5% – стверджували, що виховання необхідно починати з перших днів народження дитини. Незначна кількість батьків (10, 2%) вважають, що цілеспрямована робота з залучення дітей до фізичного виховання повинна починатися з дитячого садочка. Але в цілому можна констатувати, що батьки з розумінням ставляться до проблеми здоров’я дитини.
В українській етнопедагогіці важливе місце надається дотриманню вагітними жінками багатьох пересторог і заборон. Аналіз результатів анкетування показує, що 58, 5% жінок знають від 3-х до 5-ти пересторог, 15, 4% – зуміли назвати більше 5-ти і 26, 1% – не знають жодної. Із усіх опитуваних жінок 73, 8% дотримувались пересторог і заборон частково, а 26, 2% вважають їх непотрібними і не виправданими.
На запитання «Які фізичні вправи рекомендується виконувати жінкам у період вагітності?» 53% жінок не назвали жодної, 47% – назвали 2-3 фізичні вправи. Це свідчить, що жінки в період вагітності не приділяють належної уваги значенню виконання спеціальних фізичних вправ, їх доцільності та необхідності для народження здорової дитини.
На запитання анкети «Скільки разів на тиждень Ви купали дитину?» більшість жінок відповіли, що купали кожного дня, 14% – купали 5 разів на тиждень, і 28% жінок вважають, що купати потрібно двічи на день.
Дослідження показало, що загальний репертуар народних ігор, відомий батькам, надзвичайно бідний. Найчастіше використовуються, переважною кількістю батьків, такі ігри: «Сорока-ворона», «Печу-печу хлібчик», «Їхав, їхав пан», «Дрібу, дрібу-дрібушечки». На запитання «Які ігри рекомендуються дітям першого року життя?» 20% батьків не спроможні назвати жодної української народної гри, яка б, на їх думку, сприяла розвиткові фізичних якостей, рухових умінь та навичок, залучала малюків до активної рухової діяльності.
Близько 85% опитуваних жінок вважають достатнім рівень своїх знань про особливості використання українських народних ігор у виховному процесі. Це свідчить про недооцінку батьками значимості рухливих ігор та, в деякій мірі, переоцінку своїх знань.
Аналізуючи результати анкетування, можна зробити висновок, що батьки недостатньо знають джерела, з яких можна отримати інформацію про народні традиції, обряди, виховання. Тільки 10, 7% респондентів назвали окрему літературу з етнопедагогіки та народних традицій. Це, переважно, «Українське народознавство», «Родинно-сімейна енциклопедія».
Загалом, жінки, які довгий час проживали у сільській місцевості, краще обізнані зі звичаями, заборонами та пересторогами й частіше їх дотримуються. Із названих ними заборон, найчастіше зустрічаються психологічні, наприклад, вагітній жінці не можна дивитися в домовину, задивлятися на інвалідів або людей з різними фізичними вадами; при перелякові не можна торкатися руками голови чи обличчя.
Більше знають літературу про виховання дітей раннього віку і використовують її молоді батьки. Обізнані з окремими джерелами народної педагогіки 7 жінок віком до 30 років, 3 – від 30 до 40 років і 4 – старші 40 років; 18 жінок віком до 30 років назвали найбільше літературних джерел. Отже, можна стверджувати, що молоді батьки більше цікавляться проблемами виховання дітей, використовують деякі літературні джерела. Старші матері менше цікавляться спеціальною літературою, спираючись більше на власний досвід, ніж на спеціальну літературу.
Таким чином, можна зробити висновок, що ні вихователі, ні батьки не мають повних уявлень про традиції фізичного виховання малюків, що може позначатися на стані здоров’я дітей та рівні їх рухової активності.
Для вивчення рівня рухової активності дітей на фізкультурних заняттях використовувалися широко відомі й достатньо апробовані в теорії і методиці фізичного виховання тести оцінки рівня рухової активності: знаходження середнього показника частоти серцевих скорочень, за яким судять про величину фізичного навантаження на організм дитини, що і є віддзеркаленням її рухової активності та визначення загальної та моторної щільності занять з фізичної культури.
Знаходження середнього показника частоти серцевих скорочень здійснювалося наступним чином: у однієї середньо підготовленої дитини протягом заняття робили 5 замірів пульсу (після вступної частини, після виконання загальнорозвивальних вправ, після виконання основних рухів, після проведення рухливої гри та після закінчення заняття. Отримані дані обраховувалися за формулою:
ЧСС= ,
де ЧСС – частота серцевих скорочень;
m – показник кожного заміру;
n – кількість замірів.
Контроль частоти серцевих скорочень (ЧСС) під час переглянутих занять дозволив зробити висновок про низьке фізичне навантаження на організм дітей. Так в середньому ЧСС максимально збільшувалася на 15-20% в порівнянні з вихідною, хоча фізіологи й гігієністи вважають нормою збільшення на 30-35% від вихідних показників.
Визначення загальної та моторної щільності занять проводилося за формулами:
Рзагальна= ,
Рмоторна= , де
t – показник часу.
Хронометраж занять з фізичної культури дозволили зробити такі висновки: більш ніж 80% переглянутих занять не задовольняють потребі дітей в рухах, бо їх моторна щільність коливається в межах 30-35%, тоді як в групах 3 року життя вона повинна бути 45-50%.
Аналіз переглянутих занять дозволив виділити характерні методичні помилки в їх проведенні, які є на наш погляд, основною причиною низької моторної щільності, тобто рухової активності дітей. До них можна віднести такі: нераціональність вибору способу організації дітей в основній частині (переважає індивідуальний спосіб); планування рухливих ігор та ігрових вправ середньої та низької рухливості, ігри не мають віршованого супроводу; переважання змішаного типу занять і мала кількість сюжетних та ігрових (в середньому 1-2 за два місяці); незначне використання народних рухливих ігор та фольклорного матеріалу, що знижує е емоційний ефект заняття, інтерес до виконання вправ, а це, в кінцевому результаті, позначається на показниках рухової активності.
Для того, щоби встановити обсяги рухової активності дітей 3 року життя, ми встановлювали співвідношення часу організованої та самостійної рухової активності та вивчали загальний щотижневий обсяг організованої рухової активності дітей 3 р. ж.
Загальновідомо, що програмою виховання в дитячому садку виділено два компоненти рухового режиму: організована та самостійна рухова активність. Організована активність, в свою чергу, поділяється на організовані форми роботи з фізичного виховання та на побутову активність дітей. Для вивчення співвідношення цих компонентів рухового режиму дітей 3 р. ж. (при 9-годинному перебуванню дитини в ДНЗ) протягом тижня ми щоденно фіксували час, затрачений на кожний компонент. Час рухової активності вираховувався за формулою:
tДА= ,
Потім вираховувалися середні показники, які представлено в таблиці 1.
Як бачимо з таблиці, організована діяльність займає лише 9, 2% часу від загального періоду неспання дітей. Рухова активність під час організованих форм фізичного виховання складає всього 2, 8%. Найбільш тривала за часом самостійна діяльність (54, 1%). Рухова активність дітей в цій діяльності сама висока – 30% з 39, 4% загального часу рухової активності.
Таблиця 1
Співвідношення часу, затраченого на виконання різних режимних моментів та рухову активність
Форми діяльностіТривалість діяльностіСередня рухова активність під час кожного виду діяльності, в% 
в хв. в%
Організована339, 22, 8
Самостійна 19554, 130
Побутова13236, 76. 6
Разом36010039, 4
 
Для визначення загального щотижневий обсягу організованої рухової активності дітей 3 р. ж. ми визначали кількість форм роботи з фізичного виховання, які планувалися протягом тижня та тривалість їх проведення. Отримані результати порівнювалися з показниками рухової активності дітей, затверджені листом МОН України № 1/9 – 438 від 27. 08. 2004р. (таблиця 2).
Таблиця 2
Обсяг організованої рухової активності дітей 3 року життя
Обсяг рухової активності дітей 3 року життя за гігієнічними нормамиРеальний обсяг рухової активності дітей 3 року життя
Фізкультурні заняття15-20 хв. 15-20 хв. 
Рухливі ігри (кількість) 7-103-4 
Фізкультурні розваги20-25 хв. 15-20 хв. 
Дні здоров’я 1 раз на місяць1 раз в квартал
Ранкова гімнастика4-6 хв. 4-5 хв. 
Гігієнічна гімнастика після сну5-6 хв. 3-4 хв. 
Щоденний обсяг рухової активності3-4 год. 2-2, 5 год. 
Тижневий обсяг рухової активності15-20 год. 10-12, 5 год. 
 
Як бачимо, показники рухової активності дітей не відповідають гігієнічним нормам. Так, майже в двічі зменшено кількість рухливих ігор, тривалість основних організованих форм роботи з фізичного виховання теж скорочено, у меншому обсязі проводяться Дні здоров’я, а це, в свою чергу, відбивається на щоденному та тижневому обсязі рухової активності – майже в двічі менший.
Отже, результати, отримані на етапі констатації дозволяють зробити наступні висновки: вихователі всіх груп дошкільного навчального закладу не мають чітких уявлень про можливість використання етнопедагогічних традицій у процесі фізичного виховання дошкільнят. Особливо це позначається на організації фізичного виховання дітей раннього віку, де недостатнє використання народного художнього слова, сюжетності, народних ігор призводить до зниження інтересу малюків до фізичних вправ, зменшенню загальної рухової активності протягом дня та тижня, що відбивається на їх психофізичному стані. Однак є значний резерв підвищення загального показника рухової активності, в першу чергу, за рахунок наповнення самостійної рухової діяльності етнопедагогічним змістом.
Батьки також не досить обізнані у народних традиціях фізичного виховання. А це не тільки призводить до втрати культурних традицій народу, але й позначається на здоров’ї дитини, на її загальному фізичному розвитку.
 
3.2. Впровадження традиції народної педагогіки у практику роботи ДНЗ
з фізичного виховання дітей раннього віку
 
Розробляючи зміст формувального експерименту, ми намагалися органічно поєднати у процесі фізичного виховання дітей третього року життя сучасні наукові досягнення та традиційні шляхи етнопедагогіки. Навчально-виховна робота проводилася відповідно до загальнопедагогічних принципів: науковості, свідомості й активності, систематичності, послідовності, доступності, наочності й індивідуалізації.
Не менше уваги ми приділяли реалізації у науковій роботі специфічних принципів: народності виховання, орієнтації на національні вартості, природовідповідності, культуровідповідності, краєзнавчості. Зупинимося на їх реалізації більш детально.
Принцип народності виховання визначає як основу виховання традиції і національно-культурні цінності, господарський, духовний досвід народу.
Орієнтація на національні вартості веде до відновлення й оздоровлення духовного коріння людини, сприяє формуванню її історичної пам’яті та національної гідності, зміцнення статусу рідної мови. Формування Я-образу дитини у процесі навчально-виховного процесу передбачає поєднання у його свідомості національного та загальнолюдського.
Принцип природовідповідності виховання означає, що виховання повинне ґрунтуватися на науковому розумінні взаємозв’язку природних і соціокультурних процесів, узгоджуватися із загальними законами розвитку природи і людини, формувати у дитини відповідальність за власний розвиток, за екологічні наслідки своїх дій і поведінки.
Метою, яка визначає зміст принципу природовідповідності, вважає О. В. Киричук, виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина, який би у своїй життєтворчості керувався національно-культурними і вселюдськими вартостями.
Згідно з принципом природовідповідності ми у своїй діяльності керувалися чинниками природного розвитку дитини. Розбудовуючи педагогічну систему роботи з запровадження традицій української етнопедагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку, ми передбачали:
- розвиток успадкованих потенційних можливостей дитини – фізичних, психічних, соціальних, духовних;
- індивідуальну психолого-педагогічну допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб (безпеці, самоактуалізації, самореалізації тощо);
- підтримку вихованця в автономному духовному творчому будівництві («не адаптивній активності» за В. Петровським).
Отже, дотримання принципу природовідповідності насамперед передбачає психолого-педагогічну діагностику природних потенцій розвитку дитини, вивчення тих чинників, які зумовлюють психофізичний розвиток дитини.
Крім того необхідним є моніторинг соціальних умов індивідуального розвитку: у сім «і (культурно-педагогічні та етнопедагогічні традиції виховання), в освітньому закладі (створення умов для всебічного розвитку дитини), в інформаційному просторі (інтенсивність взаємодії дитини із засобами масової інформації та комунікації, які несуть інформацію про національну культуру, дають зразки поведінки у відповідності до національного менталітету).
Принцип культуровідповідності виховання припускає, що виховання повинне ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях і будуватися відповідно до традицій і норм етнічної культури і регіональних особливостей, залучати людину до культури етносу, суспільства, миру в цілому.
Краєзнавчий принцип означає виховання патріотизму, формування пошани до свого будинку, рідного краю, залучення вихованців до традицій, національно-культурної і педагогічної спадщини українського народу. Він вимагає уточнення, конкретизацію, розкриття та підтвердження наукових понять прикладами з навколишнього середовища. У нашому дослідженні ми використовували надбання педагогіки південного сходу України.
Ефективність експериментальної методики фізичного виховання дітей від народження до 3-річного віку з використанням засобів етнопедагогіки перевірялось шляхом педагогічного експерименту, який проводився у трьох напрямках і охоплював різні групи досліджуваних.
Перший напрямок полягав у підвищенні обізнаності у проблемі вихователів дошкільного навчального закладу шляхом залучення до роботи семінару-практикуму «Використання засобів етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку». Зміст семінару-практикуму передбачав проведення теоретичних занять (ознайомлення із багатовіковою народною мудрістю виховання здорової дитини: національними засобами, методами і формами збереження та зміцнення здоров’я дітей, з методикою фізичного виховання дітей другого і третього років життя) та формування навичок добору змісту та планування різних форм роботи з фізичного виховання з використанням засобів етнопедагогіки (програму семінару-практикуму представлено у додатку №3).
Другий напрямок полягав у формуванні знань родинного фізичного виховання у батьків. Для них було підготовлено інформаційні листки на тему «Традиційні засоби і методи збереження здоров’я матері й дитини в період вагітності», «Народні традиції виховання дитини в сім’ї», в яких розкривалися основні традиції збереження здоров’я дитини, накопичені українським народом протягом багатьох століть та подавалися конкретні поради щодо використання засобів етнопедагогіки у сімейному фізичному вихованні малюків (зразки інформаційних листків дивись у додатку 4).
Третій напрямок експериментальної роботи полягав у впроваджені етнопедагогічних традицій у процес фізичного виховання дітей третього року життя. Була розроблена система роботи з фізичного виховання, яка включала:
- гігієнічні заходи з використанням народного художнього слова та елементів фітотерапії;
- комплекси ранкової та гігієнічної гімнастики після сну за сюжетом народних казок, пісеньок та забавлянок;
- заняття з фізичної культури, побудовані на матеріалі народних ігор та сюжеті народних казок, забавлянок, пісеньок;
- спортивні розваги на матеріалі народних рухливих ігор та ігрових вправ, які супроводжувалися художнім словом.
Дослідження корифеїв фізичного виховання дітей свідчать, що фізичні вправи істотно впливають на підвищення емоційного тонусу дітей дошкільного віку. Під час занять фізичними вправами в дитини поліпшується настрій, з’являється почуття радості, задоволення. Отже, фізичні вправи при правильному психолого-педагогічному підході є потужним оптимізувальним фактором, а також засобом оздоровлення й усебічного розвитку дитини (Е. Вільчковський, Г. Кенеман, Т. Осокіна, Е. Степаненкова, В. Шишкіна та ін.). Також науково доведено, що фольклор є одним з найвпливовіших засобів урізноманітнення процесу фізичного виховання шляхом знаходження нових форм розвитку творчо-рухової ініціативи дітей (О. Л. Богініч, І. С. Кліш, С. Б. Мудрик, М. С. Стельмахович та ін.).
Виходячи з цих положень, ми здійснювали планування та організацію різних форм роботи з фізичного виховання з застосуванням етнопедагогічних традицій.
Плануючи форми оздоровчої роботи, зокрема, ранкову гімнастику, ми виходили з положення, що ефективність виконання малюками фізичних вправ значно поліпшується, якщо їх виконання відбувається на позитивному емоційному тлі, яке може забезпечити використання надбань народної педагогіки в галузі фізичного виховання, зокрема, фольклорних творів.
Включення фольклору до змісту ранкової гімнастики відбувалося з врахуванням таких вимог:
- дітям мають бути добре знайомі запропоновані для виконання фізичні вправи, а фольклорний матеріал (забавлянки, примовки, загадки, казки, лічилки, скоромовки тощо) – відповідати віковим особливостям;
- показ та виконання рухів вихователем повинно бути яскравим й образним;
- педагог має враховувати, з одного боку, розвивальний характер навчального матеріалу, а з іншого – національний колорит фольклорного матеріалу.
50% комплексів ранкової гімнастики проводилося нами у сюжетній формі з використанням українського фольклору. Таке планування вимагало проведення значної попередньої роботи. Більшість забавлянок, пісеньок, примовок ми розучували під час різних видів занять. Так, на іграх-заняттях з розвитку мовлення «Покладемо Ганю спати», «Ганнуля-чистюля», «До Ганнусі прийшли друзі» та ін. Діти разом з вихователем промовляли забавлянки, примовки, співали українських народних колискових пісень. У вільний час дітям читалися казки, забавлянки, примовки (додаток №5).
Ще однією формою ознайомлення виступало розігрування змісту фольклорних творів. Розігрування забавлянок проводилося у вільний час, переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, а наприкінці року – з підгрупами дітей. Розігрування завжди супроводжувалося наочністю й активною діяльністю дітей.
Широко застосовувався такий прийом як сюжетна розповідь, яка спонукала дітей до імпровізації у передачі образів. Спостереження за діями дітей під час ранкової гімнастики з включенням фольклору дозволило встановити, що рухи малюків стають більш виразними, пластичними та ритмічними.
Аналогічно будувалися та планувалися комплекси гігієнічної гімнастики після сну. Вправи виконувалися переважно у ліжку, епізодично застосовувався музичний супровід. Гігієнічна гімнастика поєднувалася з загартовуючими оздоровчими заходами, зокрема елементами фітотерапії. Українська етнопедагогіка оздоровлення накопичила значну кількість рецептів фітотерапії, частину з них під контролем медичної сестри дитячого садка ми запровадили у оздоровчу роботу. Так, в міжсезоння після пробудження та проведення вправ діти йшли вологою доріжкою, яка була змочена відваром м’яти, що містить ментол та підсилює відчуття охолодження, що запускає у дію механізми терморегуляції. Перед прогулянкою діти отримували вітамінні чаї (з шипшини, малини, липи), а перед сном полоскали рота відварами звіробою, шалфею, ромашки лікарської, що сприяло підвищенню імунітету малюків..
Основною формою організованого фізичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах традиційно є фізкультурні заняття. Мотиви виконання активних дій дошкільниками на заняттях різноманітні. Л. Сварковська довела, що у дітей раннього віку переважає мотив емоційної привабливості: користь від скоєних дітьми рухів незмінно вище, якщо вони виконують їх охоче і радісно. Завдяки вправі, що має певну назву (наприклад, загальнорозвивальна вправа «Колобок»), діти уявляють образ того або іншого персонажа і намагаються якнайкраще, виразніше передати його. Образ допомагає також якісно виконувати основні рухи («Хитра лисиця» – ходьба на носочках, «Хоробрий півник» – ходьба з високим підніманням колін та ін.).
За експериментальною програмою кожне друге заняття в групі третього року життя будувалося з елементами етнопедагогіки, в першу чергу, фольклора. Фізичні вправи в поєднанні з фольклором у структурі заняття розташовувалися в певному порядку, що зумовлений фізіологічними і психологічними особливостями дитячого організму. Ми планували наступні види фольклорних занять з фізичної культури:
Сюжетні фізкультурні заняття з додаванням елементів фольклору. Ці заняття проводилися у формі «рухової» розповіді з «вплітанням» елементів фольклору. Так, наприклад, у заключній частині фізкультурного заняття «У бабусі Олени» виконувалася ходьба в поєднанні з речитативом:
Тапці, ручки, тапці,
Підемо до бабці,
Дасть нам бабця пиріжки,
Ще й на тісто замішки.
На заняттях використовували до 5-6 елементів фольклору, в залежності від сюжету і завдань заняття.
Творчо-рухові заняття, засновані на одному з видів усної народної творчості – забавлянках, казках. Найчастіше це були казки про тварин, наприклад «Теремок», «Колобок», «Рукавичка» та ін. Особливо доцільно використовувати сюжет казок під час виконання основних рухів. Наприклад, «Колобок покотився по стежині» – катання м’ячів двома руками на відстань 3, 5 метра. «Котиться, котиться колобок, а назустріч йому ведмідь» – повзання на долонях і ступнях (додаток №6).
При проведенні фізичних вправ використовувалися 10-15 забавлянок «рухового характеру», 4-5 видів малих фольклорних форм, або сюжет однієї-двох казок. Так, наприклад, при виконанні загальнорозвивальні вправи «Півники» (в. п. – ноги на ширині плечей, руки на поясі: нахил вперед, махи руками) використовували забавлянку:
Два півника, два півника
Горох молотили…
Під час виконання вправ ми пропонували дітям промовляти слова знайомих текстів. Тому ми добирали нескладні, ритмічні забавлянки, в яких відображено словами певний рух, дію.
Музично-ритмічні заняття, засновані на українських народних піснях і танцях, іграх і хороводах. Вони проводилися разом із музичним керівником і будувалися на імітаційних музично-ритмічних рухах та народних пісеньках ««День-день, добрий день», «У нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Ту-ту-ту, вари кашу круту», «Зробим коло, погуляймо», «Вийди, вийди, сонечко», «Дощику, дощику», «Гарний танець гопачок» та ін.
Ігрові фізкультурні заняття, побудовані на українських народних рухливих іграх. Це означає, що для всіх частин заняття, виходячи з завдань, які вони вирішують, добиралися рухливі ігри та вправи. Слід зазначити, що всі народні ігри, які дійшли до нас з найдавніших часів, доцільно використовувати тільки в групах дошкільного віку. Тому добираючи зміст для занять даного типу, ми спиралися на програмні ігрові вправи, надаючи їм сюжетного спрямування та супроводжуючи забавлянками, пісеньками.
Театралізовані фізкультурні заняття з використанням імітаційних, мімічних і пантомімічних вправ та ігор-драматизацій. Провідним прийомом навчання дітей на цих заняттях виступала імітація: легко, безшумно «зістрибують пташки з гілки»; перевалюючись, широко розставляючи ноги, йде «незграбний клишоногий ведмідь»; весело, завзято, високо піднімаючи ноги, крокує «півник-золотий гребінець». Під час виконання мімічних і пантомімічних рухів діти намагалися передати шляхом виразних рухів м’язів обличчя і всього тіла образ певного персонажа. Наприклад, зображували зайчика, коли хитра лисиця обманом виганяє його з хатинки або показували, як весело танцюють мишенята у бабусиній хаті, як крадеться кіт та ін.
У інсценуваннях й іграх-драматизаціях діти виконують різні ролі, наслідуючи і копіюючи дії людини, зображуючи тварин і птахів. Наприклад, заняття «Будуємо хатинку для звірят», «Зайчикові слізки», «Колобок «. Для змісту цього типу занять найбільш підходять, на наш погляд, пісні-казки. Це музично-поетичні твори, в яких навколишній світ розкривається за допомогою фантастичних образів і тварин. Твори цього жанру з дорослого фольклорного середовища ввійшли в дитяче світосприйняття і стали повністю дитячим продуктом. Ми проводили заняття за змістом українських пісень-казок «Два півника», «В нашої бабусі два веселих гуся», «Танцювали миші по бабиній хижі», «Козуню-любуню, пристань до мене» «Ой зібралась звірина з цілої громади» та ін.
Традиційні заняття з використанням елементів фольклору, які пожвавлюють процес навчання, урізноманітнюють його.
Інтегровані фізкультурні заняття з елементами фольклору. Інтегрувалися, в першу чергу, заняття з ознайомлення з природою та заняття з розвитку рухів: «Сонечко», «Котики вербові», «Дощику, дощику», «Вітерець» та ін. На цих заняттях переважали імітаційні вправи, а народне слово супроводжувало не тільки рух, але й опис природних явищ.
У вправах, які були засвоєні під час фізкультурних занять, діти вправляються під час активного відпочинку (спортивні розваги та самостійна рухова діяльність).
Спортивні розваги ми планували щомісяця та надавали їм етнопедагогічного забарвлення. Оскільки основний зміст розваг складають рухливі ігри та забавки, то ми намагалися об’єднати їх певним сюжетом «Бабусіна скриня», «Коза-дереза», «Зайчик-чеберяйчик», «Пішла киця по водицю» та ін. А для ігрових вправ добирали фольклорний віршований або пісенний супровід (додаток 7).
Організовуючи ігрову діяльність, ми, по-перше, збільшили кількість рухливих ігор та ігрових вправ протягом дня, а по-друге, дібрали до кожної ігрової вправи віршований супровід (зразки рухливих ігор, які супроводжувалися забавлянками, а також тексти забавлянок представлено у додатку № 8). Так, під час ігрової вправи «Ніжки тупотять» читали віршик:
Топчу, топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть.
І ще буду топтати,
Щоб на той рік діждати.
Віршовані тексти добиралися й до сюжетних ігор. У грі «Зайчики» читався віршик, під який розгортався сюжет:
Станьте в коло, раз, два, три.
Першим зайцем будеш ти.
Довговухий в гречку – скік,
В просі заєць – сірий бік.
Всі ховайтесь зайці в ліс:
За кущами хитрий лис!
В ході експериментальної роботи ми спостерігали за поведінкою дітей, їх відношенням до занять фізичними вправами і констатували, що позитивні зміни відбувалися. Так, малюки з задоволенням стали брати участь у всіх заходах фізичного виховання, вивчили багато віршованих текстів і з задоволенням їх промовляли, їх рухи стали більш виразними, образними, тому що більшість вправ, завдяки віршованому або музичного супроводу, набували імітаційного характеру.
Але щоби зробити більш обґрунтовані висновки, був проведений контрольний експеримент, результати якого представлено у наступному параграфі.
 
3.3. Результати впровадження традиції народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку
 
Ефективність роботи з впровадження традиції народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку визначалась шляхом порівняння знань дорослих у галузі фізичного виховання та етнопедагогіки до і після експерименту.
Рівень знань про етнопедагогіку й національні традиції фізичного виховання вихователів та батьків до і після експерименту подано в таблиці 3.
Таблиця 3
Рівень знань про національні традиції фізичного виховання батьків та вихователів до і після експерименту (в балах)
Види знаньОцінка знань
до експериментупісля експерименту
Заборони й перестороги вагітній жінці2, 41±0, 093, 98±0, 07
Традиційні потішки й забавлянки2, 13±0, 074, 25±0, 08
Рекомендовані фізичні вправи для дітей 1-го року життя2, 83±0, 064, 17±0, 06
Ігри для дітей 2-го року життя2, 74±0, 074, 31±0, 09
Рекомендовані фізичні вправи для дітей 2-го року життя3, 18±0, 084, 41±0, 09
Ігри для дітей 3-го року життя3, 25±0, 064, 35±0, 08
Рекомендовані фізичні вправи для дітей 3-го року життя3, 51±0, 074, 42±0, 09
Способи загартування для дітей до 3-річного віку2, 63±0, 094, 15±0, 07
Прийоми і види масажу для дітей до 3-річного віку2, 24±0, 064, 17±0, 06
Загальний рівень знань2, 77±0, 074, 25±0, 08
 
Результати, подані в таблиці, свідчать, що рівень знань дорослих (як вихователів так і батьків) до початку експерименту був дуже низьким (2, 77 бала). Після експерименту рівень знань підвищився на 1, 48 бала і, в середньому, становив 4, 25 бала. Найкраще дорослі знають рекомендовані фізичні вправи та ігри для дітей другого і третього років життя. Дещо нижче вони обізнані з традиційними заборонами і пересторогами для вагітної жінки, способами загартування та прийомами й видами масажу для дітей до 3-річного віку.
Результати опитування дорослих свідчать, що за всіма питаннями анкети рівень їх спеціальних знань підвищився. Наприклад, якщо до експерименту більше п’яти пересторог для вагітної жінки знали тільки 15, 4% респондентів, то після експерименту – 36, 9%. Кількість жінок, які не знають жодної заборони, знизилась з 26, 1% до 1, 4%. Найбільш поширеними є такі перестороги: не переживати сильних емоцій: страху, раптового переляку, не лаятися, не кривдити тварин, не стригти волосся, не переступати через різні перешкоди. Потрібно зазначити, що зросла кількість жінок, які в період вагітності дотримувалися зазначених пересторог.
Результати нашого дослідження показують, що переважна більшість жінок добре обізнані із змістом і правилами виконання фізичних вправ для вагітних жінок. Якщо до початку експерименту жодна із респондентів не назвали більше 3-х вправ, то після експерименту їх кількість становила 81, 7%.
За результатами анкетування виявлено, що у батьків значно зріс арсенал рекомендованих фізичних вправ та рухливих ігор для дітей першого, другого і третього років життя. Зокрема, до початку експерименту таких батьків було 10, 2%, після експерименту – 28, 2%. Результати роботи з батьками підвищили їх знання з форм і засобів української етнопедагогіки. Кількість респондентів, що мають знання в цій галузі, зросла з 6, 1% до 67, 3%. Після експерименту батьки також назвали більшу кількість літератури про українську етнопедагогіку і національні традиції фізичного виховання.
Вивчення рівня рухової активності дітей на фізкультурних заняттях та протягом дня відбувалося за тією ж технологією, що й на етапі констатувального експерименту.
Аналіз показників частоти серцевих скорочень (ЧСС) під час переглянутих занять дозволив встановити, що вони дещо збільшилися, а отже й збільшилося фізичне навантаження на організм дітей. Так в середньому ЧСС максимально збільшувалася до 30-40% в порівнянні з вихідною під час проведення рухливих ігор, хоча фізіологи й гігієністи вважають нормою збільшення на 40-50% від вихідних показників.
Показники загальної та моторної щільності переглянутих занять свідчать про зміни на краще: кількість занять з оптимальним фізичним навантаженням зросла майже у двічі, бо їх моторна щільність коливається в межах45-50%.
Зменшилися й кількість методичних помилок, які допускали педагоги під час проведення фізкультурних занять: провідними способам організації дітей в основній частині стали поточний та фронтальний; на заняття добиралися переважно рухливі ігри та ігрові вправи середньої та високої рухливості, ігрові вправи завжди проводилися з віршованим супроводом; переважаючим типом занять стали сюжетні та ігрові; на заняттях та в повсякденному житті зросла кількість народних рухливих ігор та фольклорного матеріалу, що підвищило емоційний ефект від занять, інтерес до виконання вправ, а це, в кінцевому результаті, позначилося на показниках рухової активності.
Зміни зазнало й співвідношення компонентів рухового режиму дітей 3 р. ж. (дивись таблицю 4).
 
Таблиця 4
Співвідношення часу, затраченого на виконання різних режимних моментів та рухову активність
Форми діяльностіТривалість діяльностіРухова активність під час кожного виду діяльності, в% 
в хв. в%
Організована4011, 14, 1
Самостійна 20055, 645
Побутова12033, 38, 4
Разом36010057, 5
Як бачимо з таблиці протягом формувального експерименту відбувся перерозподіл часу між формами діяльності: зменшився час побутової діяльності, а збільшився – організованої. Це обумовлено, по-перше, збільшенням обсягу навичок з самообслуговування, по-друге, змінами у плануванні організованих форм роботи з фізичного виховання (рухливих ігор, Днів здоров’я, ранкової гімнастики та ін.). Середні показники рухової активності під час кожного виду діяльності збільшилися на 18, 1%.
Відбулися зміни й в плануванні різних форм роботи з фізичного виховання протягом тижня та тривалість їх проведення (дивись таблицю 5).
Таблиця 5
Обсяг організованої рухової активності дітей 3 року життя за результатами формувального експерименту
Обсяг рухової активності дітей 3 р. ж. за гігієнічними нормамиОбсяг рухової активності дітей 3 р. ж. на етапі констатаціїОбсяг рухової активності дітей 3 р. ж. на етапі контролю
Фізкультурні заняття15-20 хв. 15-20 хв. 15-20 хв. 
Рухливі ігри (кількість) 7-103-4 6-9
Фізкультурні розваги20-25 хв. 15-20 хв. 20-25 хв. 
Дні здоров’я 1 раз на місяць1 раз в квартал1 раз на місяць
Ранкова гімнастика4-6 хв. 4-5 хв. 4-6 хв. 
Гігієнічна гімнастика після сну5-6 хв. 3-4 хв. 4-5 хв. 
Щоденний обсяг рухової активності3-4 год. 2-2, 4 год. 2, 9-3, 7 год. 
Тижневий обсяг рухової активності15-20 год. 10-12 год. 14, 5- 18, 5 год. 
Як видно з таблиці, завдяки змінам у плануванні організованих форм роботи з фізичного виховання щоденний та тижневий обсяг рухової активності трьохрічних дітей майже наблизився до гігієнічної норми.
Отже, наведені дані контрольного експерименту свідчать про високу ефективність запропонованої методики фізичного виховання дітей раннього віку з використанням засобів етнопедагогіки.
 
Висновок до розділу 2
 
Відродження української національної культури передбачає запровадження її надбань у різні сфери життя та діяльності дитини. Однією з таких сфер є рухова діяльність. Українською етнопедагогікою накопичено значний теоретичний та практичний матеріал щодо охороні здоров’я дитини, покращення її фізичного розвитку. Саме ці надбання було включено до змісту рухової діяльності дітей 3 р. ж. Організація фізичного виховання з урахуванням традицій народної педагогіки суттєво вплинула на показники рухової активності дітей. А збільшення рухової активності неодмінно вплине на загальний розвиток дітей та стан їх здоров’я.
 
ВИСНОВКИ
 
1. На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти одним з актуальних питань є пошук нових форм і методів навчання дітей раннього віку. З підвищенням уваги до розвитку особистості дитини пов’язується можливість оновлення та якісного поліпшення системи фізичного виховання. Поряд з пошуком сучасних моделей виховання, необхідно відроджувати кращі зразки народної педагогіки. Цю проблему досліджували О. Вацеба, А. Вольчинський, Г. Воробей, І. Клиш, С. Мудрик, Є. Приступа, А. Цьось та ін. Вчені вважають, що елементи народної педагогіки доцільно включати у зміст фізичного виховання, починаючи з перших днів життя дитини. Але за змістом вони повинні бути доступними дітям переддошкільного віку, мати пізнавальну і моральну значущість, створювати умови для активного пізнання навколишнього світу за допомогою рухів.
Однак питання впровадження традицій української етнопедагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку в названих дослідженнях або не представлено, або є одним з супутніх завдань. Втім, ранній вік є найбільш сприятливим для залучення малят до народного художнього слова, яким традиційно супроводжували дії дітей; залучення до українських рухливих ігор та ігор-забавлянок.
2. Вивчення практики суспільного та сімейного виховання дозволило зробити висновок про те, що як батьки, так і вихователі не досить обізнані у змісті етнопедагогічних традицій фізичного виховання дитини раннього віку, крім того, більшість з них цих традицій не притримується. А це позначається не тільки на загальнокультурному розвитку дитини, але й відбивається на її фізичному розвитку. Так, обстеження рівня рухової активності дітей на фізкультурних заняттях дозволило встановити, що більш ніж 80% переглянутих занять не задовольняють потребі дітей в рухах, бо їх моторна щільність коливається в межах 30-35%, тоді як в групах 3 року життя вона повинна бути 45-50%.
Зменшені у порівнянні із затвердженими гігієнічними нормами показники рухової активності протягом дня: рухова активність під час організованих форм фізичного виховання складає всього 2, 8%. Найбільш тривала за часом самостійна діяльність (54, 1%). Рухова активність дітей в цій діяльності сама висока – 30% з 39, 4% загального часу рухової активності. Це пояснюється зменшеною кількість рухливих ігор, скороченням тривалості основних організованих форм роботи з фізичного виховання, а це, в свою чергу, відбивається на щоденному та тижневому обсязі рухової активності – майже в двічі менший.
3. Одним з шляхів покращення фізичного виховання дітей раннього віку є запровадження традицій української етнопедагогіки у процес фізичного виховання малят. Здійснювати це треба, спираючись як на загально дидактичні, так і на специфічні принципи: народності виховання, орієнтації на національні вартості, природовідповідності, культуровідповідності, краєзнавчості.
Роботу слід проводити за трьома напрямами. Перший напрямок полягає у підвищенні обізнаності вихователів дошкільного навчального закладу у проблемі запровадження традицій української етнопедагогіки.
Другий напрямок полягає у формуванні знань родинного фізичного виховання у батьків.
Третій напрямок полягає у впроваджені етнопедагогічних традицій у процес фізичного виховання дітей третього року життя. Розроблена система роботи з фізичного виховання включає:
- гігієнічні заходи з використанням народного художнього слова та елементів фітотерапії;
- комплекси ранкової та гігієнічної гімнастики після сну за сюжетом народних казок, пісеньок та забавлянок;
- заняття з фізичної культури, побудовані на матеріалі народних ігор та сюжеті народних казок, забавлянок, пісеньок;
- спортивні розваги на матеріалі народних рухливих ігор та ігрових вправ, які супроводжувалися художнім словом.
4. Результати впровадження традиції народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку наступні:
  • у батьків значно зріс арсенал рекомендованих фізичних вправ та рухливих ігор для дітей першого, другого і третього років життя. Зокрема, до початку експерименту таких батьків було 10, 2%, після експерименту – 28, 2%. Результати роботи з батьками підвищили їх знання з форм і засобів української етнопедагогіки. Кількість респондентів, що мають знання в цій галузі, зросла з 6, 1% до 67, 3%. Після експерименту батьки також назвали більшу кількість літератури про українську етнопедагогіку і національні традиції фізичного виховання;
  • обстеження рівня рухової активності дітей показують, що кількість занять з оптимальним фізичним навантаженням зросла майже у двічі, бо їх моторна щільність коливається в межах45-50%;
  • зменшився час побутової діяльності, а збільшився – організованої. Це обумовлено, по-перше, збільшенням обсягу навичок з самообслуговування, по-друге, змінами у плануванні організованих форм роботи з фізичного виховання (рухливих ігор, Днів здоров’я, ранкової гімнастики та ін.). Середні показники рухової активності під час кожного виду діяльності збільшилися на 18, 1%;
  • щоденний та тижневий обсяг рухової активності трьохрічних дітей майже наблизився до гігієнічної норми: 14, 5- 18, 5 год. (гігієнічна норма складає 15-20 год.).
Отже, наведені дані контрольного експерименту свідчать про високу ефективність запропонованої методики фізичного виховання дітей раннього віку з використанням засобів етнопедагогіки.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
 
  1. Антологія педагогической мысли Древней Руси и русского государства ХІV – ХVІІІ вв. – М. : Педагогика, 1985. – 366 с.
  2. Аркас М. М. Історія України-Русі / М. Аркас. -К. : Вища школа, 1990. – 456 с.
  3. Археологія Української РСР: У 3т. Т. 1. -К. : Наукова думка, 1971. – 452с.
  4. Балушок В. Г. Роль жінки в юнацьких ініціаціях давніх слов’ян / В. Г. Балушок // Родовід. – 1994. – №9. – С. 18-25.
  5. Балушок В. Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В. Г. Балушок – Львів-Нью-Йорк: В-во М. П. Коць, 1998. – 216 с.
  6. Бобовская Т. Н. Исследование эффективности народных физических упражнений в учебной работе по физической культуре в школе / Т. Н. Бобовская: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13. 00. 01 / Киргизский научно-исследовательский ин-т. педагогики. – Фрунзе, 1967. – 20 с.
  7. Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. В. Лисенко. – К. : Вища школа, 1994. – 398 с.
  8. Богуславская З. М., Развивающие игры для детей младшего дошкольного возраста / З. М. Богуславская Е. О., Смирнова Е. О. – М. : Просвещение, 1991. – 280с.
  9. Бойко В. Котилася торба / В. Бойко. – К. : Веселка, 1989. – 16с.
  10. Болтарович 3. Традиції сімейного виховання / З. Болтарович // Народна творчість та етнографія. – 1993. – №2. – С. 16-24.
  11. Валлон А. Психическое развитие ребенка: [Пер. с. фр. ] / А.. Валлон. – М. : Просвещение, 1967. – 196 с.
  12. Венгер Л. А. О формировании познавательных способностей в процессе обучения дошкольников / Л. А. Венгер // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. Работы советских психологов периода 1946-1980 гг.; Под ред. И. И. Ильясова, В. Я. Ляудис. – М. : Изд-во Моск. Ун-та, 1981. – С. 179-182.
  13. Верховинець В. М. Весняночка: Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку / В. М. Верховинець, – К. : Муз. Україна, 1989. – 343 с.
  14. Веснянки / [Упоряд., передм. Н. Шумади]. – К. : Дніпро, 1984. – 110с.
  15. Веснянки // Енциклопедія українознавства. Т. 1. – Львів: Молоде життя, 1933. – С. 236.
  16. Ветрова В. В. Во что играть с ребенком до 3- лет / В. В. Ветрова. – М. : ТЦ Сфера, 2008. – 176с.
  17. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.
  18. Вільчковський Е. С. Народна рухлива гра – основний засіб фізичного виховання дошкільнят / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок // Традиції фізичної культури в Україні. Зб. наук. пр. – К. : ІЗМН, 1997. С. 147-153.
  19. Вільчковський Е. С. Рухливі ігри в дитячому садку / Е. С. Вільчковський. – К. : Радянська школа, 1998. – 180с
  20. Вольчинський А. Я. Використання українських народних ігор у фізичному вихованні дошкільнят / А. Я. Вольчинський // Матеріали 2-ї всеукраїнської конференції аспірантів «Молода спортивна наука України». – Львів, 1998. – С. 180-187.
  21. Вольчинський А. Я. Візьмем руки у бочок. Особливості методики проведення українських народних ігор з дітьми 5-6 років / А. Я. Вольчинський // Дошкільне виховання. – 1998. – №2. – С. 10-11.
  22. Воробей Г. В. Народні ігри і забави / Г. В. Воробей. – К. : Освіта, 1995. – 234с.
  23. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – К. : АВПТ «Оберіг», 1993. – 592 с.
  24. Грушевський М. С. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу / М. С. Грушевський // Матеріали для українсько-руської етнології. – Т. 9. – Львів, 1907.
  25. Давыдов В. В. Принцип развития в психологии / В. В. Давыдов, В. П. Зинченко // Вопросы философии. – 1980. – №12. – С. 47-60.
  26. Деделюк Н. А. Стратегія фізичного виховання дітей та молоді у Київській Русі // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 6. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 26-28.
  27. Деделюк Н. А., Традиції фізичного виховання в Київській Русі / Н. А. Деделюк, А. В. Цьось. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 192с.
  28. Дражева Р. Обряды, связанные с охраной здоровья в празднике летнего солнцестояния у восточных и южных славян / Р. Дражева // Советская етнография, 1973. – №6. – С. 38-45.
  29. Дубогай А. Д. Управлять здоровьем смолоду / А. Д. Дубогай. – К. : Молодь, 1985. – 112 с.
  30. Жилюк В. Використання елементів народної фізичної культури / В. Жилюк // Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції Актуальні проблеми підготовки спеціалістів у галузі фізичної культури і спорту. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 41-42.
  31. Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с. Старосілля / Н. Заглада / Матеріали до етнології. – К., 1929 – Т. 1. – С. 22, 28, 158.
  32. Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України / Л. Л. Залізняк. – К. : Абрис, 1994. -256 с.
  33. Здоровьеформирующее физическое развитие: Развивающие двигательные программы для детей 5-6 лет. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 311-316.
  34. Кабачек О. Л. Сказка в век компьютера / О. Л. Кабачек. – М. : Либерея, 2001. – С. 6-14.
  35. Кантор С. И. Развивающие игры от 1 до 3 лет. / С. И. Кантор. – М. : Айрис- пресс, 2009. – 160с.
  36. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному висвітленні: (У 3 кн., 6 т.) / С. Килимник. – Факс. вид. – К. : АТ «Обереги», 1994. Кн. І., Т. І. : (Зимовий цикл); Т. 2: (Весняний цикл). – 400 с.
  37. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному висвітленні: (У 3 кн., 6 т.) / С. Килимник. – Факс. вид. – К. : АТ «Обереги», 1994. Т. 3. : (Весняний цикл); Т. 4: (Літній цикл). – 528 с.
  38. Кліш І. С. Використання засобів етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей до 3-річного віку / І. С. Кліш // Методичний посібник для батьків. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 67 с.
  39. Кліш І. С. Виховання у дітей норм і навиків здорового способу життя / І. С. Кліш // Молода спортивна наука України. Зб. наук. статей. – Львів: ЛДІФК, 1999. – С. 150-154.
  40. Кліш І. С. Фізичне виховання дітей до 3-річного віку засобами етнопедагогіки / І. С. Кліш: Автореф. дис... канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24. 00. 02 / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2000. – 20 с.
  41. Кліш І. С. Фізичний розвиток і гартування особи засобами материнського виховання / І. С. Кліш // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 1998. – №8. – С. 7-9.
  42. Ковальчук О. В. Українське народознавство / О. Ковальчук. – К. : Освіта, 1992.
  43. Ковпак І. Проблеми здоров’я дітей у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / І. Ковпак // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві. Зб. наук. пр. – Луцьк: Медіа, 1999. – С. 41-45.
  44. Кузнецова А. Е. Лучшие развивающие игры для детей от года до трех лет / А. Е. Кузнецова. – М. : ООО «ИД РИПОЛ классик», ООО Издательство «ДОМ. ХХ1 век». – 2008. – 180с.
  45. Кудрявцев В. Т. Развивающая педагогика оздоровления (дошкольный возраст) / В. Т. Кудрявцев, Б. Б. Егоров. – М. : Линка-Пресс, 2000. – С. 229-238.
  46. Кругляк О., Від гри до здоров’я нації. Рухливі та українські народні ігри / О. Кругляк, Н. Кругляк. – Тернопіль, 2000. – 80 с.
  47. Курочкіна С., Українські дитячі народні рухливі ігри дошкільнят С. Курочкіна, Г. Курочкін // Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи. Зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – С. 168-172.
  48. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики / А. Н. Леонтьев. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1959. – 573 с.
  49. Лесгафт П. Ф. Избранніе педагогические произведения / П. Ф. Лесгафт. – М. : Педагогика, 1988. – 400с.
  50. Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка / М. И. Лисина. – М. : Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. – 384 с.
  51. Литвинова М. Ф. Подвижные игры и игровые упражнения для детей третьего года жизни. / М. Ф. Литвинова. – М. : ЛИНКА-ПРЕСС, 2005. – 92с.
  52. Лой Б. Українська козацька педагогіка і духовність формування у молоді фізичної і психофізичної культури / Б. Лой // Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи. Зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – С. 179-184.
  53. Мазур Л. О. Філософія життя й ідеологія українського національного тіловиховання / Л. О. Мазур, К. Мартин // Традиції фізичної культури в Україні. Зб. наук. пр. – К. : ІЗМН, 1997. – 1999 – С. 208.
  54. Макар Ю. І., Історія України від найдавніших часів до наших днів Ю. І. Макар, Б. Ф. Білецький, А. П. Коцур та ін. – Чернівці: Рута, 1998. – 336 с.
  55. Манова-Томова В. Психологічна діагностика раннього віку / В. Манова-Томова. – К. : Вища школа, 1978. – 167 с.
  56. Маркосян А. А. Вопросы возрастной физиологии / А. А. Маркосян. – М. : Просвещение, 1974. – 223 с.
  57. Міщенко М. О. Народний календар / М. О. Міщенко. – К. : Веселка, 1995. – 126 с.
  58. Мудрик С. Б. Вплив національних рухливих ігор на рухову підготовленість дітей / С. Б. Мудрик // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. науч. тр. – Харьков: ХХПИ, 1998. – №2. – С. 45-46.
  59. Мухина В. С. Изобретательная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта / В. С. Мухина. – М. : Педагогика, 1981. – 240 с.
  60. Організація роботи з дітьми раннього віку / [уклад. Л. А. Швайко, Г. В. Гаркуша]. – Харків: Основа, 2009. – 223с.
  61. Повалій Л. Народна педагогіка про здоров’я та фізичний розвиток дітей у сім’ї / Л. Повалій // Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи. Зб. наук. пр. – Переяслав – Хмельницький, 2002. – С. 164-168.
  62. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. Психология интеллекта. Генезис числа у ребенка. Логика и психология / Ж. Пиаже. – М. : Просвещение, 1969. – 659 с.
  63. Попова О. В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ ст / О. В. Попова. – Харків: «ОВС», 2001. – 256 с.
  64. Приступа Є. Н. Система народних знань про фізичний розвиток і фізичне виховання / Є. Н. Приступа, Чекас В. Д. – Львів: ЛТЕА, 1995. – 46 с.
  65. Приступа Є. Н. Народна фізична культура українців / Є. Н. Приступа. – Львів: УСА, 1995. – 254 с.
  66. Приступа Є. Н. Становлення і розвиток педагогічних основ української народної фізичної культури / Є. Н. Приступа: Автореф. дис... докт. пед. наук: 13. 00. 01 / Інститут педагогіки АПН України. – К., 1996. – 48 с.
  67. Приступа Є. Н. Українські національні традиції фізичного виховання / Є. Н. Приступа. – Львів: ЛОНМІО, 1995. – 40 с.
  68. Психолого-педагогическая диагностика развития детей раннего и дошкольного возраста: Методическое пособие / [Под ред. Стребелевой Е. А. // Приложение: «Наглядный материал для обследования детей»]. – М. : Просвещение, 2007. – 275с.
  69. Развитие детей раннего возраста в условиях вариативного дошкольного образования: Пособие для пед. коллективов детских садов и родителей. / [Под ред. Т. Н. Дроновой, Т. И. Ерофеевой]. – М. : Линка-Пресс: Обруч, 2010. – 304с.
  70. Разом до гармонії: розвиток дітей раннього віку / [автори-упор. І. В. Братусь, Н. В. Кошечко, О. Л. Нагула]. – К. : Кобза, 2004. – 160с.
  71. Русова С. Ф. Теорія і практика дошкільного виховання / С. Ф. Русова. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1978. – 127 с.
  72. Садовенко С. Виховання народною казкою / С. Садовенко. – К. : Шкільний світ, 2011. – 128с.
  73. Самые маленькие в детском саду. (Из опыта работы московских педагогов) / [Авт. -сост. В. Сотникова]. – М. : ЛИНКА-ПРЕСС, 2005. – 136с.
  74. Сергиенко Е. А. Генезис элементарных форм антиципации / Е. А. Сергиенко // Психологический журнал. – 1988. – №6. – С. 73-82.
  75. Сковорода Г. С. Благородный Еродий / Г. С. Сковорода [http: //www. bookland. com/rus/books/749535].
  76. Соловьева А. Г. Народные игры в детском саду / А. Г. Соловьева // Физическое воспитание дошкольников: (Из опыта работы). – Мн., 1980. – С. 83-88.
  77. Старков В. А. До витоків української фізичної культури: народна свідомість у давньоруський період / В. А. Старков // Традиції фізичної культури в Україні. Зб. наук. ст. – К. : ІЗМН, 1977. – С. 5-24.
  78. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. – К. : Радянська школа, 1985. – 312 с.
  79. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка/ М. Г. Стельмахович. – К. : ІСДО. 1996. – 288 с.
  80. Стельмахович М. С. Українська народна педагогіка/ М. Г. Стельмахович. – К. : ІЗМН, 1997. – С. 151-156.
  81. Сумцов Н. О. Культурные переживання / Н. О. Сумцов – К. : Киевская старина, 1890. – 408 с.
  82. Сухомлинський В. О. Роки дитинства / В. О. Сухомлинський // Твори: у 6 т. – К., 1977. – Т. 1. – С. 193, Т. 2. – С. 619-620.
  83. Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник. – 2-е вид. / А. П. Пономарев, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. – К. : Либідь, 1994. – 256с.
  84. Усі розробки ігор та вправ до базової програми «Я у світі» / [упор. О. М. Гладченко, Н. І. Дікань]. – Харків: Основа, 2010. – 319с.
  85. Усова А. П. Русское народноє творчество в детском саду / А. П. Усова. – М., 1972. – 240 с.
  86. Фомин Н. А., Возрастные основы физического воспитания / Н. А. Фомин, В. П. Филин. – М. : Физкультура и спорт, 1972. – 176 с.
  87. Храплива-Щур Л. Українські народні звичаї в теперішньому побуті / Л. Храплива-Щур. – К. : Просвіта, 1993. -50 с.
  88. Цьось А. В. Традиції родинного фізичного виховання в Україні А. В. Цьось, І. Кліш // Рідна школа. – 2001. – №7. – С. 29-32.
  89. Чирва Т. Гра у педагогічній спадщині К. Д. Ушинського / Т. Чирва // Молода спортивна наука. Зб. наук. ст. аспірантів галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 1999. – С. 29-32.
  90. Элашвили В. И. Народная педагогика физического воспитания и возможности использования ее элементов в современной практики В. И. Элашвили // Теория и практика физической культуры – 1982. – № 5. – С. 34-36.
  91. Яблонський Р. Рухливі ігри як засіб фізичного виховання в педагогічній системі С. Русової / Р. Яблонський // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – 1998. – № 8. – С. 27-29.
  92. Яковлев В. Г., Подвижные игри / В. Г. Яковлев, В. П. Ратников В. П.. – М. : Просвещение, 1977. – 142с.
  93. Яницька О. Ю. Українські народні рухливі ігри для дітей дошкільного віку / О. Ю. Яницька. – Рівне: Полісся, 1992.
Додатки
 
Додаток 1
Зразок анкети для вихователів
 
Шановні колеги!
З метою визначення місця етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку просимо Вас відповісти на запитання анкети.
Як Ви вважаєте, з якого віку потрібно займатися з дитиною фізичним вихованням: з періоду вагітності, з народження, з 1-го року життя, з 3-х років, з дитячого садочка, зі школи (підкресліть).
Які заборони (перестороги, забобони) жінкам у період вагітності Ви знаєте (опишіть) _________________________________________________
Які фізичні вправи рекомендується виконувати з дітьми першого року життя___________________________________________________________
Які народні ігри для дітей першого року життя Ви знаєте ________________________________________________________________
Які народні ігри для дітей другого і третього років життя Ви знаєте ________________________________________________________________
Чи обізнані Ви із змістом, засобами і формами етнопедагогіки: так, ні, частково (підкресліть).
З яких джерел Ви отримуєте найбільше інформації про народні традиції, обряди, виховання? (вкажіть) ____________________________________
Яку методичну літературу з запровадження традицій етнопедагогіки ви використовуєте у своїй роботі? _____________________________________
Чи хотіли б Ви поповнити свої знання в галузі етнопедагогіки фізичного виховання: так, ні, частково (підкресліть).
Як Ви оцінюєте свої знання, що пов’язані із застосуванням засобів етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей: дуже добрі, посередні, погані (підкресліть).
Чи потрібно (на Вашу думку) впровадження засобів етнопедагогіки у фізичне виховання дітей в ДНЗ: так, ні, частково, важко відповісти (підкресліть).
Як Ви часто застосовуєте у своїй роботі з дітьми засоби етнопедагогіки: дуже часто, часто, рідко, не застосовую (підкресліть).
Ваші думки, пропозизії щодо використання народних традицій та етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей_________________________
Вкажіть, будь-ласка, Ваші дані:
Стаж роботи за спеціальністю_______________________________________
освіта_______________________________________________________
 
Додаток 2
Зразок анкети для батьків
 
Шановні батьки!
З метою визначення місця етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку просимо Вас відповісти на запитання анкети.
Етнопедагогіка – наука про народну педагогіку. Досліджує досвід народу, з’ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних ідей народу в сучасній науково-педагогічній діяльності. До засобів фізичного виховання, за традиціями етнопедагогіки, відносяться: купання, масажування, натирання дитячого тіла живильними маслами, різноманітні вправи – потішки, забави, ігри, специфічні фізичні вправи, народні прийоми загартування дитячого організму.
Перш ніж відповісти на запитання, уважно прочитайте запропоновані варіанти відповідей (якщо вони є), виберіть із них ті, що відображають Вашу точку зору, і підкресліть. Якщо таких варіантів немає, подайте свою точку зору.
Заздалегідь вдячні за допомогу!
Кількість дітей в сім’ї і їх вік___________________________________
Чи відвідувала дитина дитячий садок: так, ні (підкресліть).
Дитина не відвідувала садочок, а виховувалась вдома: з батьками, з бабусею чи дідусем (підкресліть).
Як Ви вважаєте, з якого віку потрібно займатися з дитиною фізичним вихованням: з періоду вагітності, з народження, з 1-го року життя, з 3-х років, з дитячого садочка, зі школи (підкресліть).
Які заборони (перестороги, забобони) жінкам у період вагітності Ви знаєте (опишіть) ______________________________________________
Чи дотримувалися Ви їх у період вагітності: так, ні (підкресліть).
Якщо дотримувались, коротко опишіть, які: ________________________
Які фізичні вправи рекомендується виконувати жінкам у період вагітності (опишіть) ___________________________________________
Які рухи і фізичні вправи не рекомендується виконувати вагітним жінкам (опишіть) ______________________________________________
Скільки разів на тиждень Ви купали свою дитину (після народження) _________________________________________________
Чи добавляли Ви під час купання дитини у воду трави: так, ні (підкресліть).
Якщо так, то які_______________________________________________
Які фізичні вправи рекомендується виконувати дітям першого року життя_________________________________________________________
Які ігри Ви знаєте для дітей першого року життя__________________________________________________________
Які ігри Ви знаєте для дітей другого і третього років життя _______________________________________________________________
Чи вважаєте Ви, що фізичне виховання позитивно впливає на стан здоров’я дітей: так, ні (підкресліть).
Чи привчаєте Ви дітей до щоденних занять фізичними вправами: так, ні, інколи (підкресліть).
Чи обізнані Ви із змістом, засобами і формами етнопедагогіки: так, ні, частково (підкресліть).
Скільки приблизно українських ігор і забав Ви знаєте? Напишіть назви деяких із них ___________________________________________________
Чи хотіли б Ви поповнити свої знання в галузі етнопедагогіки фізичного виховання: так, ні, частково (підкресліть).
Як Ви оцінюєте свої знання, що пов’язані із застосуванням засобів етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей: дуже добрі, посередні, погані (підкресліть).
Чи потрібно (на Вашу думку) впровадження засобів етнопедагогіки у фізичне виховання дітей в сім’ї: так, ні, частково, важко відповісти (підкресліть).
Як Ви часто застосовуєте у своїй роботі з дітьми засоби етнопедагогіки: дуже часто, часто, рідко, не застосовую (підкресліть).
Які народні ігри Ви застосовуєте для розвитку дитини (вкажіть назви) _________________________________________________________
Які народні свята є найулюбленішими у Вашій сім’ї? (вкажіть) _______________________________________________________
З яких джерел Ви отримуєте найбільше інформації про народні традиції, обряди, виховання? (вкажіть) ____________________________________
Яку Ви знаєте літературу про етнопедагогіку та народні традиції (вкажіть) _______________________________________________________
_______________________________________________________________
Ваші думки, пропозизії щодо використання народних традицій та етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей_________________________
Вкажіть, будь-ласка, Ваші дані:
вік___________________________________________________________
освіта________________________________________________________
місце проживання__________________________________________________
кількість дітей в сім’ї___________________________________________
 
Додаток 3
Програма семінару-практикуму для вихователів груп раннього віку
 
Тема: Впровадження традицій української етнопедагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку
Мета: Ознайомити вихователів груп раннього віку з традиціями української етнопедагогіки з питань виховання здорової дитини.
 
План роботи семінару-практикуму
Заняття 1
Доповідь: «Українська етнопедагогіка про виховання здорової дитини».
Обговорення доповіді: обмін досвідом
Перегляд фізкультурного заняття, побудованого з використанням фольклорного матеріалу
Обговорення заняття.
Завдання для самостійної роботи:
Підготувати консультацію для батьків «Народні традиції оздоровлення»;
 
Заняття 2
Доповідь: «Українські народні рухливі ігри та забави в роботі з дітьми раннього віку».
Обговорення доповіді: обмін досвідом
Перегляд фізкультурного заняття, побудованого на матеріалі українських народних ігор та забав;
Обговорення заняття.
Завдання для самостійної роботи:
Скласти перелік українських народних ігор та забав, які можна провести з дитиною вдома з порадами для батьків.
 
Додаток 4
Зразки інформаційних листків
 
ПАЛЬЧИКОВI» IГРИ ДО СКАРБНИЧКИ БАТЬКIВ ТА МАЛЮКIВ
Шановні батьки!
Пограйтеся зі своїми дітьми в ці чудові ігри. Ви не тільки подаруєте радість малюкам, а й вплинете на їх інтелектуальний та мовленнєвий розвиток.
Перший пальчик – наш дiдycь,
Другий пальчик – то бабуся,
Третій пальчик – наш татусь,
А четвертий – то матуся,
А мізинчик – наш малюк,
Biн сховався тут.
(Показуємо на пальчик та кажемо: «перший пальчик...» , i продовжуємо гру, загинаючи кожен пальчик).
Задрімав мізинчик трішки,
Безіменний – стриб у ліжко,
А середній там лежить,
Вказівний давно вже спить.
Вранці вci вони схопились враз –
В дитсадочок бігти час.
(По черзі загинаємо пальчики до долоні. Потім великим пальцем торкаємося всіх інших – «будимо». Розкриваємо всі пальці «враз»).
 
На роботу
Старший встав – не лінувався.
Вказівний за ним піднявся –
Розбудив сусід його.
Той – свого, а той свого.
Встали вчасно вci брати –
На роботу треба йти.
(Стиснути пальчики в кулачок. По черзі розгинати їх, починаючи з великого. А зі словами: «Встали вчасно вci... « широко розставати nальцi).
 
Доброго ранку
Доброго ранку, сонце привітне!
Доброго ранку, небо блакитне!
Доброго ранку, у небі пташки!
Доброго ранку тобі i мeнi!
(Пальцями правої руки по черзі «вітатися» з пальцями лівої руки, торкаючись один до одного кінчиками).
 
Спечем хлібчик
Спечем, спечем хлібчик
Дітям на обiдчик.
Найбільшому – хліб місити,
А тобі – воду носити,
А тобі – в печі палити,
А тобі – дрова рубати,
А малому – замітати.
Тільки хліба напекли – танцювати почали.
Це робота не легка – витинати гопака.
(Розгинаємо пальчики, починаючи з великого. Імітуємо пальчиками танок).
 
Пташенята в гнiздi
Полетіла пташка-мати
Малюкам жуків шукати.
А малята не літають –
Із гніздечка виглядають.
(Bci пальці правої руки обхопити долонею. Утворити «гніздо». Коли ворушити пальцями правої руки, створюється враження, що у «гнiздi» живі пташенята).
 
Kвіткa
Сяє сонечко привітне –
Kвіткa з пуп’янки розквітне.
(Пучки пальців обох рук зімкнути. Долоньки трішки круглясті, схожі на пуп’янок. Нижні частини долонь притиснути одну до одної, а пальці широко розставити по колу i трохи вигнути. Утворюється велика квіткa, що розпустилася).
 
Хрущ
Я – малий веселий хрущ.
Мене знає кожен кущ.
Маю я красиві вуса
І нічого не боюся.
(Стиснути кулачок. Вказівний палець i мізинець розвести в рiзнi боки («вуса»). Ворушити вусами).
 
Додаток 5
Конспект заняття з використанням дидактичної ляльки
 
«Купаємо ляльку»
 
Програмовий зміст: продовжувати вчити малят послідовно виконувати ігрові дії (наливати воду, купати ляльку, витирати рушником, одягати чисте вбрання, вкладати спати). Поповнювати уявлення про властивості та якості води: ллється, прозора, холодна, тепла, гаряча, чиста. Привчати до безпечного поводження з водою. Стимулювати розвиток індивідуальної гри. Розвивати емоційну сферу дітей. Залучати до повторення потішки, колискової. Формувати усвідомлене позитивне ставлення до свого організму: вода дає здоров’я. Виховувати добрі почуття, дбайливе ставлення до ляльки.
Словник: купати, мити, витирати, тепла, ллється.
Попередня робота: розглядання картини «Мама купає доньку»; чи­тання вірша С. Нікітіної «Умивальна пісенька»; розігрування потішки «Водичко, водичко»; вправляння в самостійному вмиванні.
Обладнання: велика лялька-немовля, ванночка, мочалка, рушник, лялькова постіль, колиска. Такі самі набори з маленькою лялькою за кількістю дітей.
 
Хід гри-заняття
1. Ігровий момент з лялькою.
- Діти, придивіться, хто це? Так, це лялька. Я сьогодні буду мамою, а це мій синочок Андрійко.
2. Бесіда.
- Розкажіть, як мами доглядають за маленькими дітками? (- Граються,
годують, одягають, купають). Для чого мами купають своїх дітей? (- Щоб були чистими, здоровими).
3. Дидактична гра.
- Що потрібне для купання? (-Водичка, ванночка, мочалочка, рушничок).
4. Дослідницька діяльність з водою.
- Якою водою треба митися? (- Теплою).
У трьох посудинах налита вода. Діти на дотик визначають її стан: холодна, гаряча, тепла.
- Чи можна митися холодною водою? А гарячою? Чому не можна? Яка
вода потрібна для купання?
5. Психогімнастика.
- Покажіть той вираз обличчя, який буває, коли на вас ллється теп­ла водичка. А тепер – коли ллється холодна.
6. Показ вихователем купання ляльки.
- Я купаю ляльку:
Водичко, водичко,
Умий ляльці личко
Рожеве та біле,
Як яблучко спіле.
- Що це? Що я зараз роблю? Що робитиму потім? Який рушничок?
Той, хто умивається,
З рушничком вітається.
- Я вдягаю ляльку в чисте вбрання.
- Бачите, який Андрійко гарний, чистий, які в нього веселі очі. Чому?
Він задоволений, що ми його викупали.
7. Словникова вправа.
- Скажи Андрійкові лагідне слово. (Малята разом із дорослим вкладають ляльку в колиску відпочивати).
8. Самостійна гра дітей. Кожна дитина бере маленьку ляльку й купає її.
- Що ти робиш? Яка в тебе водичка? Чим витиратимеш ляльку? (Діти витирають і вдягають ляльку). Вкладання ляльки спати.
У мого Андрійка
Оченята сонні,
Ручечки, мов з вати, –
Андрійко хоче спати.
- Діти, знайдіть кожен ліжечко, де постіль такого самого кольору, як одяг у вашої ляльки, і вкладіть її спати. Діти разом із вихователем співають колискову:
Котику сіренький,
Котику біленький.
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Дитя буде спати,
Котик воркотати.
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота.
 
Додаток 6
Конспект заняття з фізкультури на тему: «Сильними зростаємо, казки полюбляємо»
 
Програмний зміст: продовжувати вправляти дітей у різних видах ходьби; розвивати рівновагу при ходінні по мотузку. Закріплювати вміння виконувати самомасаж, пересуватись по гімнастичній лаві в упорі стоячи, на колінах і долонях; підстрибувати на двох ногах, намагаючись дістати дзвіночок. Удосконалювати вміння самостійно контролювати силу дихання під час виконання дихальних вправ. Виховувати витриманість, інтерес до фізичних вправ, бажання бути здоровим.
Обладнання: шиповані різнокольорові м’ячики, ребриста дошка, різнокольорові кошики для м’ячів, мотузки та обручі різного кольору; коригувальні килимки, посібник «річка», сіль насипана в басейні. Посібники для гри: колобки на липучій основі, лисичка – іграшка для лялькового театру.
 
Хід заняття
Діти заходять до зали, шикуються в шеренгу, вихователь виносить м’яку іграшку – «Сонечко».
Сонечко: Добрий день, дітки!
Вихователь: Діти, а давайте привітаємось з Сонечком (діти вітаються)
А тепер давайте посміхнемося сонечку.
Вправи для обличчя:
розтягніть посмішку ширше, не показуючи зубки;
тепер покажіть зубки;
посміхайтеся голосно разом з сонечком
Сонечко сміється, діти повторюють:
«ха-ха-ха»
«хо-хо-хо»
«хі-хі-хі»
Ой, як гарно ви розвеселили сонечко і воно хоче проводити нас в подорож до казочки.
Ось нам сонечко дає промінчик (жовта стрічка). (Вихователь тримає промінчик разом з першою дитиною).
А яка це буде казочка, ми зараз дізнаємось у дорозі. Кроком руш.
Ходьба в колоні по одному звичайна.
«Лисичка» – навшпиньках, кругові рухи руками на рівні грудей.
«Ведмідь» – ходьба на зовнішній стороні стопи.
«Зайчик» – стрибки на двох ногах, пересуваючись уперед.
«Вовк» – біг звичайний у середньому темпі.
Ходьба звичайна.
Дихальні вправи. Діти приставляють долоньку до носу:
Свіжий вітерець шепоче,
Нам долонечку лоскоче (діти дмухають на долоньку вільно)
Якщо сильний буревій, –
Вже долоньки склали дві (складають дві долоні, дмухають сильніше, імітуючи звук вітру)
Вітерець кудись наш зник:
Може він від нас утік? (дмухають ледве-ледве, щоб долонька не відчувала вітру)
Ось він, лагідний, шепоче,
Знов долонечку лоскоче (дмухають лагідно, як спочатку)
Діти, а яких же звірів ми зустріли? З якої вони казки?
Подивіться, на нас вже чекають колобочки. Вони незвичайні, а різнокольорові. Кожен колобочок в кошику свого кольору. (Вихователь пропонує дітям обрати собі колобка певного кольору. Діти беруть шиповані м’ячики і розсідаються по колу. Давайте згадаємо, як з’явився колобок…
 
Комплекс загально-розвивальних вправ з використанням самомасажу
1. Спочатку «Дістанемо муку з верхньої полиці»
В. П. – стоячи, ноги на ширині плечей. Піднімаючись навшпиньки, руки з м’ячиком вгору, подивились на м’ячик.
2. «Розімнемо тісто»
В. П. – сидячи на підлозі зі схрещеними ногами (напівлотос), натискаємо долонями на м’ячик.
3. «Скатаємо кругленького колобка».
В. П. – те ж, кругові рухи руками, м’яч між долонями.
4. «Виліпимо ручки колобкові»
В. П. – сидячи в позі напівлотоса м’ячик тримаємо в правій руці, ліва пряма лежить на коліні, долонею догори. Виконуємо м’ячиком постукувальні рухи, починаючи від пальців до плеча.
5. «Виліпимо ніжки колобкові»
В. П. – сидячи, ліва нога пряма права зігнута лежить на стегні лівої підошвою догори. Правою рукою тримаємось за праву стопу. М’ячик в лівій руці. Масажуємо стопу правої ноги круговими та постукуючи ми рухами. Те ж виконуємо для лівої ноги.
6. «Поклали колобка в піч»
В. П. – лежачи на спині, м’ячик знаходиться між потиличною кісткою і сьомим шийним хребцем.
Гарних спекли ми колобків. А тепер наші колобочки відправляються у подорож, щоб бути сильнішими і спритнішими. (Діти відправляються на розташоване по всій залі обладнання поточним методом).
1. Проходження по ребристій дошці тримаємо м’яч у витягнутих вперед руках.
2. Проходження по кольоровому (колір вибирає дитина) мотузку боковим приставним кроком.
3. Прокочування лежачи по мату – руки угорі.
4. Проходження по коригувальному килимку – руки попереду.
5. Кидання м’яча в кошик (обраного кольору) з відстані 2 метра.
6. Проповзання на колінах і долонях по гімнастичній лаві.
7. Тупотіння ніжками в басейні з сухою сіллю.
8. Стрибки по коригувальним килимкам.
9. З’їзжання по похилій дошці на животі.
10. Підстрибнути, намагаючись дістати обома руками дзвіночка, підвішеного вище піднятих вгору рук дитини.
 
Гра рухлива «Колобки»
Вихователь показує дітям м’яку маску лисички, дає дітям погладити.
Бажаєте пограти з лисичкою? (Діти-колобки: їм на футболки приклеюють колобків-липучок. Діти займають свої будиночки – різнокольорові обручі, кожен обирає собі колір за бажанням. Вихователь стежить, чи змінився настрій дитини впродовж заняття, який колір обрала дитина на цей раз)
В лісі колобки гуляють:
Ходять, бігають, стрибають
А лисичка просинається
Колобки, тікайте! (Після команди «тікайте!» колобки біжать в свої хатки. Після двох повторів діти займають місця у своїх «будиночках», приймають позу «колобок».
В. П. – сісти на п’яти, животом укладаємось на коліна, а голова на руки. Поза розслаблення.
Під спокійну музику діти розслаблюють, відпочивають. Самомасаж
 
Додаток 7
РОЗВАГА «Подорож у Країну Іграшок»
 
Хід розваги
Ведуча. Малята, сьогодні ми з вами відправимося у цікаву подорож до чарівної Країни Іграшок. Згодні? Тоді швидше займайте місце в нашому поїзді. (Діти сідають на стільчики, поставлені «вагончиками»).
Чухи-чухи, поїзд мчиться.
Всі в вагонах, як годиться!
Потяг наш чудовий
Різнокольоровий! («Паровоз» муз. А. Філіпенка, сл. Т. Волгіної).
Ведуча. Ось і приїхали!
В цій чудовій країні, малята,
Гарних іграшок багато:
І великих, і малих,
Привітаємо ми їх.
«Добрий день», – ми скажем вам -
І звірятам, і лялькам.
Будуть гратись всі малята
І не будуть нудьгувати.
Ведуча. Про свої улюблені іграшки нам розкажуть наші діти (Дитина бере іграшку і розказує вірш).
1. Коника мені купила мати,
Коника з базару принесла.
Я награвся, я лягаю спати -
Коник теж дрімає край стола.
Ведуча. Не тільки Дмитрик любить гратися з коником. Давайте заспіваємо пісеньку про коника, а потім покатаємось на ньому («Гра з конячкою» муз. І. Кишка, сл. Н. Кухловської. Діти продовжують читати вірші про іграшки).
2. Впав ведмедик на підлогу,
Відірвали йому ногу…
Все одно, мені – найкращий,
Не віддам його нізащо!
Ведуча. Ведмежатко прокидається
І танок розпочинається!
Буде Мишко танцювати,
Лялечку розвеселяти!
Нумо, нумо, веселіше –
Потанцюйте нам хутчіше (Танок. Діти продовжують читати вірші про іграшки).
3. Мій дзвінкий, веселий м’яч,
Ти куди помчав навскач?
Голубий, червоний, стій –
Не догнати тебе, прудкий!
Ведуча. Юля теж любить гратися з м’ячиком. Вона заспіває пісеньку «М’ячик-стрибунець» (Гра «Веселі м’ячики». Діти продовжують читати вірші про іграшки).
Вушко праве, вушко ліве,
Вушко сіре, вушко біле,
Чорний носик, чорні очі,
Хвостик білий ледь тріпоче,
Хто кумедне це звірятко?
То маленьке цуценятко (Гра з песиком за вибором музичного керівника. Діти продовжують читати вірші про іграшки).
4. В мене лялечка маленька,
Дуже гарна, чепурненька.
«Мама» вміє вимовляти,
Всіх запрошує пограти (Пісня «Про ляльку», муз. А. Філіпенка, сл. Ю. Пархоменка).
Ведуча. Діти, а на наше свято завітала жива лялька («Танок ляльки» виконує дівчина зі старшої групи).
Ведуча. Як цікаво ви читали вірші, співали пісеньки та гралися з улюбленими іграшками. А спробуйте відгадати, які іграшки граються з вами у «хованки». Це іграшки незвичні, всі вони – музичні (Дидактична музична гра «Впізнай інструмент»).
Інструменти в руки взяли
І всі дружно нам заграли,
І від суму, і від скуки
Нашого оркестру звуки (Шумовий оркестр «Веселий гопачок», українська народна мелодія).
Ведуча. Часу діточки не гають:
То заграють, то співають.
Іграшок у нас багато –
Вони хочуть танцювати. («Танок з іграшками», українська народна мелодія).
Ведуча. Їде поїзд через гай,
Я гукаю: «Постривай!»
Він, почувши, не тікав,
Нас, маляток, почекав:
Ту-ту-ту – гуде гудок,
Їдем всі у дитсадок.
Скінчилася наша мандрівка до Країни Іграшок. Займайте свої місця у поїзді, беріть із собою свої улюблені іграшки.
(Діти знову сідають у «поїзд» і виконують пісню «Паровоз» муз. А. Філіпенка, сл. Т. Волгіної).
Ведуча. Незвичний був сьогодні день,
Скільки музики, пісень,
Ігор теж було багато,
Але час кінчати свято.
Добре, весело у нас, але всім додому час!
 
Додаток 8
Зразки забавлянок, якими супроводжувалися рухи дітей під час експериментального навчання
 
Катерина і Василь
Під ритмічне промовляння або спів вихователя діти роблять наступні рухи
Ой, Василю, Василю,
Не їж мого киселю. (тричі роблять застережливий рух вказівним пальцем)
Ой, Василю, Василечку,
Не їж мого киселечку! (притупують ногами)
А Оксана і Тиміш (руки в боки)
Посварились за куліш (тупають і зображують насупленість) :
Ой Тимоше, Тимошу
Не їж мого кулешу! («сваряться» вказівним пальчиком),
Ой Тимоше, Тимошечку, («сваряться» вказівним пальчиком).
Не їж мого кулешечку (притупують ногами)!
А Мар’яна та Дем’ян
Посварились за бур’ян: (тричі роблять застережливий рух вказівним пальцем)
Ой Дем’яне, Дем’яну,
Не рви мого бур’яну! (тупають і зображують насупленість)
Ой Дем’яне, Дем’яночку, («сваряться» вказівним пальчиком),
Не рви мого бур’яночку! (притупують ногами)
 
Варимо кашку
Забавлянка може використовуватися як фізкультхвилинка. Вихователь звертається до дітей: Діти, сьогодні ми попросимо бабуню Одарочку (показує іграшку) допомогти нам зварити кашу. Тож візьмемо великий казан, поставимо його у піч на погонь (показує дії, діти повторюють).
Наллємо у нього водички, насиплемо крупу. (Всі слова супроводжуються показом відповідних дій.) Починаємо варити кашу. А щоб каша не пригоріла, її слід помішувати. Беремо дерев’яні ложки, починаємо вимішувати кашу. А щоб каша була смачнішою, треба приспівувати.
Ту-ту-ту, ту-ту-ту
вари кашу круту! (вимішувати кашу)
Наливай молочка,
нагодуем козачка.
Давайте, онучатка, подивимось, чи закипіла вже наша кашка? Відкриваємо кришку... (Імітується відкривання кришки горщика і в цей момент бабця зойкає і починає дути на руки, наче обпекла їх.
Дітки, кришка дуже гаряча, так можна й обпектися. Подмухаємо на ручки і остудимо їх. (Виконуються своєрідні вправи на дихання з різким і швидким видихом. Потім дітям знову пропонується уявити, що вони дивляться, чи закипіла вже кашка у казані, тільки тепер вже обережно і з ганчірочкою.) Ні, ще не кипить. А знаєте, щоб скоріше закипіла наша кашка, треба проказати примовку.
Кипи, кипи, кашко
поки прийде Йвашко.
Зварилася вже наша каша. Ну ж бо подивимося та понюхаємо, чи смачну ми кашку наварили. (Глибокі вдих і видих 2-3рази, вдаючи, що нюхають кашу.)
Ой, яка смачна каша у нас вийшла! У мене з родзинками, а у вас? (Діти відповідають з чим «наварили» кашу – з яблуками, вишнями, чорносливом, маком тощо.) Молодці, гарну кашку з бабусею наварили!
Ну що ж, пригощаймо нашою смачною кашкою бабуню і поласуймо самі. А ще візьмемо дерев’яні ложки і постукаємо ними:
Їли кашку, їли кашку
Кашку з молочком
 
Квочка
Вихователь зображає квочку, діти шикуються за ним і повторюють рухи за текстом. Ходьбу слід виконувати зі зміною напрямку.
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діточок одноліточок.
 
Хлібчик
Діти сидять або стоять у довільному півколі. Вихователь промовляє текст і імітує рухи:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик (імітація ліплення пиріжка).
Більшому – більший,
Меншому – менший (діти складають долоні разом, а вихователь «роздає» їм хлібчик.
Шур у піч! (діти піднімають руки догори).
Фото Капча