Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Для розв’язання поставлених завдань використовувалася система взаємодоповнюючих методів дослідження, що були адекватні його меті та завданням: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел (наукової та методичної літератури, етнографічної літератури), аналіз і узагальнення досвіду роботи дошкільних закладів з питань впровадження традицій народної фізичної культури у практику роботи з дітьми раннього віку анкетування, психолого-педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи математичної обробки даних.

Практичне значення роботи полягає в тому, що основні висновки й рекомендації можуть бути впроваджені у фізкультурно-оздоровчу роботу з дітьми раннього віку в сучасних дошкільних навчальних закладах.

Етапи дослідження: науково-пошукова робота проводилася протягом 2012-2013 років: на першому етапі (вересень 2012р. – лютий 2013р.) аналізувалася спеціальна література з проблеми дослідження. Проводились бесіди з батьками, вивчався традиційний досвід фізичного виховання дітей раннього віку, обґрунтовувалася мета й основні завдання дослідження; на другому етапі (березень-вересень 2013р.) експериментально перевірялися педагогічні умови використання етнопедагогіки в сучасних умовах; на третьому етапі (жовтень-листопад 2013р.) оброблялися отримані результати, розроблялися методичні рекомендації щодо використання надбань народної педагогіки у фізичне виховання дітей раннього віку, здійснювалося оформлення роботи.

 

 

 

Фізичне виховання можна визначати як передачу рухового досвіду від старшого покоління до молодшого. Чим багатший цей руховий досвід, тим різноманітніша й ефективніша повинна бути сучасна система фізичного виховання. Тому актуальною проблемою наукових досліджень є вивчення закономірностей розвитку теорії і методики фізичного виховання дітей у світовій та українській практиці.

На думку провідних науковців [26, 28, 32, 54, 78, 79, 84, 89], фізичне виховання є одним із найстаріших напрямків цілеспрямованого виховного впливу на дітей і молодь. Перші ознаки такого виховання слід віднести до стародавнього кам’яного віку. В цих умовах у дітей з дитинства формували життєво необхідні рухові уміння і навички. Із зародженням культури, науки, ускладненням соціальних відносин між людьми у рабовласницьких державах виникають перші системи суспільного виховання дітей, які обов’язково передбачають всебічний фізичний розвиток підростаючого покоління. Поступово сформувались і перші наукові підходи до фізичного виховання дітей раннього віку.

На необхідність фізичного навантаження для зміцнення здоров’я дітей вказували видатні філософи минулого Сократ, Платон, Аристотель. У своїх працях вони відзначали необхідність фізичних навантажень для зміцнення здоров’я дитини, особливо великого значення надавали гімнастиці та рухливим іграм, щоб через слабкість тіла в них не було прояву малодушності під час війни або в будь-яких інших випадках.

Одним із перших українських творів про шляхи збереження і зміцнення здоров’я стало легендарне «Поучення» Володимира Мономаха, яке поєднало віковічний досвід народної педагогіки з основними положеннями православної віри та західноєвропейської літератури.

Володимир Мономах був великим київським князем, видатним державним діячем, політиком і просвітителем Київської Русі. Його «Поучення», написане в 1117 році є видатною пам’яткою староруської педагогічної думки, в якій уперше викладені глибокі судження про основні принципи навчання і виховання дітей.

Разом з тим Володимир Мономах подав універсальну систему ведення здорового способу життя, яка забезпечувала виховання у дітей та молоді міцного здоров’я та підготовки її до трудової і військової діяльності. Ця система включала продуктивну трудову діяльність, психічне здоров’я, оптимальну рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.

Основним методом формування у дітей здорового способу життя В. Мономах вважав особистий приклад батьків і старших, що особливо актуальне в наш час. Рекомендував виховувати у дітей старанність і чемність: «научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом очима управляти, язик здержувати, ум смиряти, тіло впокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукати себе на добрі діла господа ради… Молоді треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє…» [89].

Досвід, який було накопичено в період раннього середньовіччя, вплинув на те, що видатні просвітителі різних країн Я. Коменський, Ж. Руссо, Й. Песталоцці та ін. при розробці своїх педагогічних систем обґрунтовували значення фізичного виховання для всебічного розвитку дітей. Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський вперше прийшов до висновку про необхідність застосування фізичного виховання дітей у педагогічному процесі школи та сім’ї. У своїх працях він рекомендував матерям годувати немовлят материнським молоком та давати дітям більше гратися й бігати. Особливо важливу роль він надавав рухливим іграм, як засобу не тільки фізичного, але й духовного та естетичного виховання особистості дитини.

Ж. Ж. Руссо стверджував, що фізичне виховання повинно починатися з перших днів народження дитини. На його думку, основою цього виховання мають служити дитячі рухливі ігри та фізичні вправи на свіжому повітрі.

Наприкінці ХVІІІ ст. велику увагу питанням фізичного виховання дітей приділяв відомий філософ та просвітитель України Г. Сковорода. У притчі «Благородний Єродій» він формулював програму народного виховання у відповідності до народних традицій: «…главизна виховання є: благо народити; зберегти птахові молоде здоров’я; навчити вдячності». Г. Сковорода мав особливі погляди на вільну гру. Для нього гра не особливий різновид діяльності як такої – чистого діяння, і взагалі гра не сумісна з