Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

З віком поступово змінюється робота серцево-судинної системи: покращується працездатність серця, підвищується його адаптаційна здатність до фізичних навантажень і скорочується відновний період після виконання вправ. Але серце у малюків швидко збуджується. Воно має здатність пристосовуватись до фізичних навантажень, але, разом з тим, його діяльність не стійка. Тому тривалі фізичні й психічні напруження можуть негативно вплинути на діяльність серцеву діяльність, викликати різні патологічні явища в серцевому м’язі та судинах. Тому фізичне навантаження потрібно дозувати, зважаючи на вікові особливості і стан здоров’я дитини. Дуже важливим є дотримання систематичності занять фізичними вправами.

Нервова система проходить тривалий шлях розвитку. Вона спрямовує й контролює всі процеси в організмі дитини. Головний мозок керує роботою всіх органів і систем організму. Велика збудливість, пластичність нервової системи дитини сприяє кращому, ніж у дорослих, засвоєнню складних навичок в основних рухах (стрибки, повзання). Плануючи фізичне навантаження дітей, обов’язково необхідно враховувати їхні психологічні особливості – це перевантаження процесів збудження над гальмуванням у їхній діяльності, нестійка увага, велика емоційність.

Новонароджена дитина, як відомо, володіє певним фондом безумовно рефлекторних форм рухової активності, застосовуючи які вона здійснює пристосування до навколишнього середовища (Bremner, К. Бюлер, Johnson, Д. Хебб, Н. Хомский, Stern та ін.). Сьогодні відомо більше п’ятнадцяти вроджених рефлексів новонароджених. Це рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму:

• смоктальний, дихальний, ковтальний та ін.;
• захисні (заплющення очей при яскравому світлі, при дотику до них);
• орієнтовні (пошуковий рефлекс, поворот голови до джерела світла);
• атавістичні, які поступово згасають: хапальний рефлекс, автоматична ходьба, спонтанне повзання та інші.

Перераховані вроджені форми поведінки регулюються спинномозковими і підкірковими нервовими центрами, що достатньою мірою дозрівають на момент народження, як і органи відчуттів.

За даними різних авторів, перші умовні рефлекси утворюються в малюка на 2-10-й день життя. Вивчення утворення тимчасових зв’язків з різних аналізаторів привело більшість авторів до твердження, що раніше всього умовні рефлекси утворюються на слухові подразники, потім на вестибулярні, далі на зорові і, нарешті, на тактильні подразники, а утворення умовних рефлексів за участю всіх аналізаторів може бути здійснено тільки в 2-місячного немовляти» (А. Маркосян та ін.). Через два-три тижні дитина, лежачи на животі, починає підводити голову на дві-три секунди і, як правило, декілька разів повторює спроби. Спроможність піднімати і утримувати голову в зазначеному положенні є важливим показником початку онтогенетичного постнатального розвитку моторики і психіки дитини (В. Манова-Томова).

Щодо лідерства аналізаторів порівняно з оволодінням глобальними соматичними рухами, то це означає, що нервова регуляція м’язової системи, яка забезпечує роботу органів відчуття, випереджає нервову регуляцію м’язової системи, що забезпечує рухи тулуба і кінцівок. І все ж від народження дитина наділена механізмами, які забезпечують керування позами і активними рухами кінцівок, що має позитивне значення для розвитку координації рухів. На складних рухах рук, які є невід’ємною частиною первинних форм пізнання, навчаються бачити по-людському очі. У місячної дитини можна зафіксувати слідкуючі рухи очей, які з часом удосконалюються (Ю. Гиппенрейтер).

Моторні реакції та побудова моделей взаємодії зі світом змінюють і форми взаємодії дитини з оточуючими, які значно розширюються. Послідовно виникають чотири сторони прояву спілкування: інтерес дитини до дорослого; емоційні прояви на адресу дорослого; ініціативні дії дитини, спрямовані на привертання уваги дорослого; чутливість дитини до ставлення дорослого (Л. Виготський, М. Лісіні, В. Мухіна, В. Штерн та ін.).

На другому-третьому місяцях життя в немовляти фіксується прояв комплексу пожвавлення, специфічна емоційно-рухова реакція на появу знайомого дорослого. Ця орієнтовно-дослідницька активність дитини полягає в зосередженні погляду на обличчі дорослого і його спогляданні, гальмуванні імпульсивних рухів кінцівок і наступній відповіді на впізнавання, пестливе слово чи тактильний контакт посмішкою та бурхливими рухами ручок і ніжок та тихою вокалізацією (М. Лисина).

У віці двох місяців, якщо взяти дитину на руки і підтримувати за спину у вертикальному положенні, вона здатна тримати голову декілька хвилин. На третьому місяці цей час збільшується до 4-5 хвилин, а також у цей період відбувається перехід безумовного коркового рефлексу опори в умовний. Якщо взяти дитину під пахви, то вона шукає опору ногами і «стоїть». Наприкінці третього місяця повертає голову за предметами, що рухаються. В цей період вона також здатна виконувати найпростіші «переддії», рухи з предметами та братися рукою за руку.

У віці від 4 до 8 місяців скоординованість зорово-моторних дій ускладнюється. В системі цих рухів вже виокремлюють фазу попереднього слідкування за предметом, яка випереджає хапання об’єкта рукою. Можна також говорити про інтенсивне формування достатньо чіткого передбачення траєкторій руху предметів, завдяки узгодженої дії зорового та моторного аналізаторів. Спроможність до прогнозу забезпечує більшу свободу в рухах хапання і є проявом зростання активності психіки. Отже, керовані зоровими образами сприймання, рухи рук стають цілеспрямованішими. Хапаючи предмет, дитина маніпулює ним, повторюючи свої рухи, відтворює прояв сталих властивостей іграшок, отримує бажаний результат, що знов таки стимулює її до повтору руху. Але десь до семи місяців всі предмети хапаються