Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Сімейне, батьківське виховання є найбільш вагомим. В. О. Сухомлинський пише: «Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька та матері самі по собі стають величезною виховною силою» [43, с. 13].

Сучасна українська родина за всі часи її історії має найнижчу народжуваність. Народна мудрість вчить, що дитина, яка росте в сузір’ї своїх братиків і сестричок, має більше шансів на душевно-емоційний комфорт і радість спілкування, ніж одинак чи одиначка. «Де дочок сім – там щастя всім, а де одна – там долі нема», «Одне око, та й те передране, одна дитина, та й та як не люди» [7, 42].

Кожне українське поселення, як і кожна сім’я, мали у справі виховання дитини певні традиції. Загальними рисами українських традицій було шанобливе ставлення до старших членів сім’ї, шанування їх військових та побутових подвигів, ретельне наслідування батьків у здоровому способі життя, тісний зв’язок дитини з природою тощо. Культ здорового способу життя, що в різні часи сповідувався на Україні, сприяв вихованню здорового покоління молоді. Найголовнішу роль у цьому відігравали віковічні традиції відповідальності батьків за виховання дітей [28, 29, 46, 53, 61, 65].

Народ здавна визначає очевидну істину: батьки – головні природні вихователі. Найбільший виховний вплив на дітей має створений батьками уклад, спосіб життя родини, всіх її членів.

На процес зростання дитини впливають такі фактори: допологові, фактори, пов’язані з пологами; навколишнє середовище (годування груддю); природні фактори (сонце, вода, повітря); психічне середовище (родина). Сімейний фактор – один із вирішальних у розвитку дитини. Саме в сім’ї дитина формується як особистість, отримує перші уроки життя.

Фізичне виховання, як і виховання взагалі, починається з перших днів життя дитини і виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям. Те, якою буде майбутня особистість, значною мірою залежить від емоційного впливу матері на дитину в перший рік її життя. Клінічні психологи, як зазначає К. Обуховський у книзі «Психология влечений человека», встановили, що відсутність емоційних контактів з матір’ю навіть за умови хорошого догляду за дитиною в дитячих закладах може призвести до тяжких соматичних розладів.

Перший рік життя вважався найважчим і небезпечнішим періодом в розвитку людини. Протягом цього періоду дотримувалася безліч захисних ритуальних дій і обережностей. Марновірств і прикмет, пов’язаних з малюком, було дуже багато: строго стежили, щоб дитині не показували дзеркало (лякатися буде); мати прагнула не годувати малюка напотемки (злодюжкою виросте); батьки уважно роздивлялися малюка: широке тім’я – живучий, гостре – недовговічний; до року дитині не стригли волосся і нігтів, не шили для нього нічого з нової матерії; якщо хтось чужою заходив в хату, дитину негайно відносили в інше приміщення або відгортали його від незнайомця; не забували «хулити дитяти», якщо хтось надмірно хвалив його; для охорони від псування немовляти мазали сажею, вугіллям за вухом, на столітті, між лопатками; під ліжко матери і дитини або біля неї клали предмети, що колють, рубаючі і ріжучі: розкриті ножиці, голки – «обережи» від пристріту; у одязі використовували червоні стрічки і тасьомки (червоний колір символізував кров – символ життя і вогонь, що спалює зло); підпалювали віник, яким парили мати і дитя, і задимлювали ненадовго кімнату (пізніше цей звичай трансформувався в обкурювання приміщення ладаном).

Для нормального формування скелетно-опорного апарату дитину клали спати на рівну й не дуже м’яку постіль. Традиційно було прийнято сповивати дитину. У народному дитинознавстві це мотивується по-різному: «щоб виросла стрункою», «щоб не карячились ручки та ніжки», «щоб тепленькою була», «щоб себе не покалічила». Сповивали дитину протягом півроку. Якщо сон маляти довгий і спокійний, значить дитина «здоровенька росте».

Мати, годуючи дитину, повинна дотримуватися відповідних правил, а саме: харчуватися здоровими стравами; бути в постійному русі, на свіжому повітрі; чергувати працю з відпочинком; не піддаватися негативним емоціям і хвилюванням; брати немовля на руки, багато до нього говорити. Вигодовувати дитини треба було тільки грудним молоком. Про необхідність цього говориться в працях В. Милардовича і Є. Грицака.

У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні. Колисання дитини здавна вважалося корисним, хоч це і суперечить деяким сучасним рекомендаціям з приводу виховання немовлят. На користь колисання приводяться докази, що воно «заспокоює дитину, сприяє її засинанню, компенсує безпомічність рухів немовлят, наче продовжує рух, якого дитина зазнавала в утробі матері, сприяє розвитку вестибулярного апарату, ростові та зміцненню організму дитини» [39, с. 178]. Колиску вішали на