Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Пізнавальна сфера малюка функціонує так, що спочатку засвоюються знання про людину та її дії, а надалі і види діяльності. Безпосередньо пізнаються предмети навколишньої дійсності, засвоюється закріплене суспільно-історичною практикою їх функціональне призначення. Така спрямованість пізнання забезпечує накопичення вражень у певній системі, запобігає хаотичності.

Після двох з половиною років дитина значно краще бігає (саме в цей період формується фаза польоту у бігові), зростають і вміння руки: розстібає ґудзики, олівцем креслить криві замкнені лінії. Важливим завданням формування рухових можливостей залишається створення умов, що спонукають малюка до самостійності та активності. Це різноманітні вправи з ходьби і бігу, вправи на кочення, кидання, ловіння предметів, вправи на повзання і лазіння, вправи з рівноваги та різні загальнорозвивальні вправи.

На третьому році життя в практичній діяльності дитини, яка наслідує дорослого, відбувається зміна акценту з процесу виконання предметної дії на її результат. Спочатку результат ще не є фіксованим, а сам процес виконання залишається дуже важливим, але з часом дитина все більше прагне досягти такого ж результату, як і дорослий. Незважаючи на те, що результат дії дитини ще не є досконалим, щонайменші її успіхи необхідно всіляко підтримувати. Дитина прагне привернути увагу дорослого до своїх успіхів і отримати його схвалення. Підвищена чутливість і образливість щодо невизнання їхніх успіхів свідчить про те, що в малюків у процесі наслідування практичних дій дорослих формується почуття самолюбства. У самосвідомості дитини з’являється гордість за свої досягнення, а до трьох років вона переходить і до вживання займенника «Я», що свідчить про зростання активності психіки (Л. Божович, К. Левин).

В три роки дитина спроможна сходити і спускатися східцями, не тримаючись за поручні, самостійно роздягатися і роззуватися. Чіткіше розрізняються розміри предметів, і дитина може вставляти ряд кубиків (до п’яти) один в один. Малюк здатен намалювати олівцем найпростіші предмети, такі, як повітряна кулька, яблуко і т. п. Щодо предметних дій, то наприкінці третього року життя дія відокремлюється від предмета, з яким вона вже знайома: пити можна не тільки з чашки, а й із склянки, кухля, пляшечки тощо; узагальнюється дія, що проявляється у використанні в мовленні самих дієслів: «пити», «їсти», «гуляти». Тепер у дитини з’являється здатність співвідносити свої дії з діями дорослих, сприймати їх як зразок.

 

 

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків педагогіки та психології раннього віку свідчать про те, що саме в цей період закладаються основи психофізичного здоров’я дитини. Дослідження взаємовпливу моторики і активності психіки дітей від народження до 3 років дозволяють дійти висновку, що зростання їх моторної самостійності, свободи рухів стимулює розвиток активності психіки, а остання, в свою чергу, сприяє ускладненню рухів. Така взаємодія моторики і психіки та їх спільне збагачення відбувається на основі співробітництва дитини з дорослим. Позитивний вплив на формування психіки малюків, створення умов для самостійного виконання психомоторних дій через активізацію орієнтовно-дослідницьких рухів доводить доцільність визнання ідеї єдності розвитку та саморозвитку особистості як підґрунтя розробки конкретних технологій виховання та навчання. Такими технологіями можуть стати здобутки народної педагогіки з питань фізичного розвитку та виховання дітей раннього віку.

 

 

 

Здавна у традиціях українців існувало шанобливе ставлення до жінки-матері. Наші предки глибоко шанували материнство, жінку-матір, що берегла й підтримувала домашнє вогнище, народжувала дітей. У народі казали: «Материнська молитва і з дна моря виймає». Тому за народними звичаями 21 вересня, на другу Пречисту – День народження Пресвятої Діви Марії – обов’язково на вечерю робили з найбілішої муки пироги або вареники, «щоб жіноча душа не боліла». А також запалювали перед Матір’ю Божою свічку й ставили на столі біля неї миску пшениці, заправленої медом, «щоб померлі мами роду сього, що аж до дванадцятого коліна числяться, відчули пошану» [57, с. 118].

Мати не лише дає життя своїм дітям, вона – Берегиня всього найкращого, що є в народі, вона заступниця і добра навчителька. Тож народна мудрість учить: бережіть матір, як найдорожчу і найсвітлішу людину, як високий ідеал духовності і безкорисливості, безмежної любові до дитини. Недарма ж говорять: «У дитини впаде одна сльоза, а в матері – десять», «Дитина порізала пальчик, а в матері заболіло серце», «Від сонця тепло, а від матері – добро». І скільки таких збереглося до наших днів – не злічити. Бо воістину «…матір не купити і не заслужити» [57, с. 9].

Піклування про дитину в сім’ї починалося вже з вибору подружньої пари. О. Ковальчук відмічає, що існувала сувора заборона на кровний зв’язок між нареченими і