Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Значний внесок в загальний науковий контекст дослідження етнології дитинства вніс Є. Грицак. Його праця «Дитина в українських народних повір’ях і в народному лісництві» містить сім розділів, які охоплюють питання, пов’язані з обрядами, звичаями та віруваннями українців про дитину від народження до першого року життя.

Першою, досить вдалою спробою вивчити світ дитини в одній місцевості є праця Н. Заглади «Побут селянської дитини», в якій на широкому тлі досліджено життя та побут селянських дітей до 14-и років у селі Старосілля. Вона писала: «Всі старання батьків коло дітей, відколи ті народяться і до третього року життя зводяться до того, щоб сприяти розвиткові молодого організму, щоб зростити корисну, насамперед для родини, а тоді й для громади, одиницю» і далі «…є ціла низка заходів і пристосувань, що мають сприяти фізичному розвиткові молодого організму (колиска, стоячка, сидячка, ходячка, візочок тощо), щоб дитина не росла калікою» [31, с. 27]. Поряд з цим іде інтелектуальний розвиток немовлят за допомогою пісні, казки, скоромовки, забавки тощо. Піклуванням про немовлят займалися переважно мати і старші діти. «Є ще одна важлива дитяча праця – це няньчити немовлят, молодших своїх братиків і сестричок. Діти ставляться до цієї праці дуже прихильно. Це можна пояснити інстинктовим почуттям природної потреби зберегти свій рід, що становить характерну рису всього живого на світі» [31, с. 58].

Дослідження проблем гігієнічного виховання знаходимо в працях українського педагога Г. Ващенко. Він вважає гігієнічне виховання складовою частиною тіловиховання. За його переконанням, фізичне виховання має дві основні площини: гігієнічне виховання і фізичні вправи. У першій стоїть завдання гарантувати здоров’я, а в другій – фізичний розвиток. Вони взаємопов’язані і доповнюючи одна одну, допомагають розв’язати основні завдання фізичного виховання.

Система валеологічних знань і навичок, на думку Г. Ващенка, охоплює низку основних положень. Їм відповідають такі основні розділи валеології:

1. Валеологічні знання майбутніх батьків про гігієнічні особливості виховання дитини до двох років. Цей розділ можна поділити на: 1) знання основних правил поведінки жінки в період вагітності, зокрема харчування майбутньої матері, вплив стресів на здоров’я; 2) харчування новонародженої дитини; 3) основи загартування й особистої гігієни матері й дитини.

2. Валеологічні знання дорослої людини, особливості виховання дитини після двох років.

До перших сучасних публікацій з традицій українського виховання, в тому числі й фізичного, потрібно віднести роботи Е. Сявавко, С. Килимника, О. Воропая, В. Скуратівського.

Окремі аспекти народних ігор і родинного виховання розглядали у своїх працях Г. Лозко та В. Кононенко.

Фундаментальними є наукові праці М. Стельмаховича: «Народна педагогіка» та «Українська родинна педагогіка», у яких розглядалися завдання, засоби та зміст родинного виховання в українській сім’ї протягом декількох століть: від середньовіччя до козацької січі.

До проблем становлення і розвитку педагогічних основ української народної фізичної культури найбільш глобально підійшов Є. Приступа. Практичну значимість його робіт становлять результати дослідження, висновки і методичні рекомендації, які за змістом, діапазоном висвітлених проблем сприяють адекватному відродженню традицій української народної фізичної культури, збереженню і передачі досвіду минулих поколінь у сфері фізичного виховання, можуть бути ефективно використані у масовій практичній діяльності працівників педагогічних закладів. Розроблені ним основи педагогічної класифікації засобів народної фізичної культури, а також педагогічні основи їх реконструкції сприяють ефективному їх впровадженню в різноманітні сфери життєдіяльності.

Окремі питання фізичного виховання з точки зору української етнопедагогіки вивчали О. Вацеба, В. Левків, С. Клиш, А. Вольчинський. У цих наукових працях виявлено, описано і проаналізовано найбільш розповсюджені фізичні вправи та рухливі ігри в різні історичні періоди.

Значущим для української теорії фізичного виховання є докторське дослідження А. Цьося, який вивчив історію становлення фізичного виховання дітей дошкільного віку в різні історичні періоди: від кам’яного віку до періоду нової історії. На основі аналізу значної кількості історіографічних документів вчений вивчив витоки фізичного виховання у дохристиянську добу (в кочових племенах, грецьких причорноморських містах та на Трипіллі), особливості становлення фізичного виховання в межах сучасної території України в епоху середньовіччя, зміст та народно-побутові форми фізичного виховання в Україні у ХІХ – ХХ столітті. У значній кількості публікацій з даної проблеми, А. Цьось неодноразово наголошував на необхідності використання надбань народної педагогіки у сучасній практиці фізичного виховання.

Аналіз сучасної освітньої практики показує, що застосування засобів етнопедагогіки набуває все більшого поширення у фізичному вихованні дітей в дошкільних закладах та в сім’ї. Це саме те джерело, яке здатне задовольнити прагнення дорослих здобути знання для виховання дітей, перевірені досвідом багатьох поколінь, передати дітям кращі історичні традиції українського народу, його здобутки.

 

 

Важливим у реалізації системи фізичного виховання дітей є знання