Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Проте науково обґрунтована педагогіка і система суспільного виховання дітей раннього віку були створені Н. Щєловановим, Н. Аксаріною та їх послідовниками. Виконуючи Декрет про охорону материнства й дитинства, вони почали роботу з вивчення проблем раннього віку, з педагогічної освіти персоналу установ для дітей раннього віку (ясел і будинків дитини). Були висвітлені особливості вікових періодів раннього дитинства, обґрунтовані питання організації життя дітей, режимів дня, надані рекомендації з розвитку рухів, предметної та ігрової діяльності.

Так, Н. Щєловановим і його співробітниками було якнайповніше вивчено розвиток рухів у дитини першого року життя. Використовуючи порівняльний онтогенетичний метод, вчений виявив ряд особливостей розвитку рухів дитини. Було встановлено чотири періоди в розвитку дитини першого року життя, загальні особливості цих періодів відбиваються в її рухах. У першому періоді (1-й місяць) розвивається зорове і слухове зосередження, що викликає гальмування загальних імпульсних рухів, виникає спокійне неспання.

У другому періоді (з 1 до 3 місяців) на основі зорового і слухового зосередження виникає і закріплюється міміко-соматичний комплекс пожвавлення, в рамках якого налагоджується робота м’язів-антагоністів і створюються передумови для подальшого розвитку рухів.

Характерною особливістю третього періоду (з 3 до 6 місяців) є тривале утримування м’язових груп у певній мірі скорочення. Ці нові явища характеризують розвиток кіркових зв’язків – рецепторів з руховою областю. Найбільш важливим для третього періоду є розвиток акту хапання.

Четвертий період (з 6 до 12 місяців) характеризується об’єднанням диференційованих рухів, створенням ланцюгів рухів, що виявляється у виникненні більш складних рухів, а також в активному наслідуванні. Матеріали, отримані в результаті ряду досліджень, проведених в клініці Н. Щелованова (М. Денісова, Н. Фігурін; Н. Касаткін), дозволили науково обґрунтувати і розробити систему виховання дітей першого року життя, що включає різні заходи щодо розвитку рухів (Н. Щєлованов, М. Кистяковська, С. Крівіна). Запровадження цієї системи виховання в практику ясел і будинків дитини дає можливість виростити дітей у віці від народження до року.

Починаючи з середини ХХ століття, дослідження з фізичного виховання дітей раннього віку набули оздоровчої спрямованості. У цей же період теоретичні основи формування у дітей навичок в основних рухах розглядаються у працях Є. Леві-Горіневської та Г. Бікової. Особлива увага відводилась дослідженню особливості розвитку ходьби, бігу, стрибків, метань у дітей 3-7 років. Ними, разом з М. Метловім та Л. Міхайловою, було написане перший навчальний посібник з методики фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку для учнів педагогічних училищ та вихователів дитячих садків.

50-60-і роки характеризуються підвищеною увагою до питань виховання дітей раннього віку. Ученими розробляються численні методичні посібники з різних розділів педагогіки раннього дитинства, серед них – декілька під редакцією Н. Щелованова і Н. Аксаріной.

В області фізичного виховання в цей час активно працюють К. Губерт, М. Рисс, Л. Голубева, З. Уварова. Їх рекомендації до проведення гімнастики і масажу, характеристика гімнастичної допомоги отримали широке впровадження в практиці виховання дітей раннього віку. У 60-х роках М. Кистяковською було завершене дослідження розвитку рухів у дітей першого року життя, у якому становлення рухової сфери маленької дитини розглядалося з позиції психофізіології.

Більшість цих досліджень віддзеркалилися у змісті першої Програми виховання в дитячому саду дітей від народження до 7 років, яка вийшла у 1962 р. Розділи Програми виховання дітей від народження до 3 років були розроблені під керівництвом Н. Щелованова та Н. Аксаріної.

Період 70-90-х років характеризується подальшим розвитком науки про виховання дітей раннього віку.

У цей період значно збільшується число дітей в групах раннього віку. Для працівників дошкільних установ актуальним стає питання про організацію адаптації дітей, що вперше поступають до дошкільної установи. Одній з перших на важливість цієї проблеми вказувала Н. Аксаріна. Вона пропагувала необхідність охорони нервової системи дитини, дбайливого, уважного відношення до нього в період звикання до дитячого садку. У цей період питання організації соціальної адаптації дітей стали предметом уваги лікарів, педагогів, психологів (Р. Тонкова-Ямпольська, Н. Ватутіна, Г. Ляміна, Р. Желеську).

В ті часи постала проблема контролю за розвитком дітей раннього віку. Р. Тонкової-Ямпольською, Л. Голубєвою, К. Печорою, Г. Пантюхиною, Е. Фрухт була детально розроблена методика діагностики фізичного і психічного розвитку малюків, яка успішно упроваджується в дошкільних установах на сучасному етапі.

Навіть неповний перелік наукових досліджень, які були здійснені вітчизняними вченими у ХХ столітті, свідчить про наявність значної уваги до періоду раннього дитинства, про необхідність виховання з моменту народження. Проте ні одне з досліджень не торкається питань застосування в процесі навчання і виховання дітей раннього віку надбань народної педагогіки.

У процесі багатовікової виховної практики безперервних спостережень, український народ нагромадив величезну кількість знань про дітей. Однак науковці звернули на них увагу порівняно недавно. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на сторінках періодичної преси з’явилися окремі повідомлення про родинну обрядовість українців і догляд немовлят (О. Малинка, Х. Ящуржинський, А. Онищук). Цікаві відомості