Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Особливе значення іграм, які є найбільш корисним засобом фізичного виховання дітей, відводив відомий прогресивний діяч Е. Покровський.

Одним із видатних діячів культури минулого століття, який зробив цінний внесок у розвиток теорії фізичного виховання, був К. Ушинський. Однією з найважливіших соціальних і педагогічних проблем педагогіки взагалі і фізичного виховання зокрема К. Ушинський вважав ідею народного виховання. Термін «народність» він розумів як історію того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні і природні умови, в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні, національні та інші його особливості. Спільним же для всіх народів К. Ушинський вважав виховання людей. «В основі особливої ідеї виховання в кожного народу лежить, звичайно, особлива ідея про людину, про те, якою повинна бути людина в уявленні народу в певний період народного розвитку. Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах», – писав педагог [90].

К. Ушинський звертав увагу педагогічної громадськості на важливість використання в системі виховання і навчання цінної скарбниці народних ігор, доступних дітям. Продовжуючи традиційні народні уявлення про гармонійність фізичного і морального виховання, педагог підкреслював, що моральна сторона душі теж силкується виявитися у тілі. Напрям мислення людини, спосіб її дій, звички, набуті нею у житті, її розумовий і моральний розвиток, все, що визначається вихованням і життям у суспільстві, змінюючи духовну сторону характеру, відбивається на її тілесній стороні [90].

В історії розвитку педагогічної теорії, анатомії, антропології, педагогіки особливе місце належить видатному вченому П. Лесгафту – засновнику вітчизняної науки про фізичне виховання. Йому вдалося розробити оригінальну і розширену систему фізичного виховання. В цій системі одне із важливих місць займає сімейне виховання, яке є провідним у фізичному розвитку та становленні особистості дитини у ранньому віці. Основні думки з цього питання педагог виклав у фундаментальній праці «Сімейне виховання дитини та його значення». В ній він визначив основні напрями розвитку дитини раннього віку: розумовий, фізичний і моральний та підкреслив провідну роль саме фізичного розвитку.

П. Лесгафт [49] відзначав, що вся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб дати дитині можливість робити все самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появи його на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості і недоторканності цієї особи.

У створенні цілісної системи національної освіти та виховання велике значення має педагогічна спадщина С. Русової. Педагогічна та просвітницька діяльність С. Русової заклала національні підвалини української педагогічної думки перших десятиліть ХХ ст. і вирішальним чином формує сучасну систему дошкільної педагогіки. Національна концепція цього вченого ґрунтується не тільки на народній педагогіці, а й на синтетичному осмисленні кращих здобутків світової педагогічної думки.

С. Русова відмічала, що «інстинкт руху цілком природний для кожної здорової дитини; коли дитина не спить, вона небезперемінно рухається; іноді дивно, як ці маленькі ніжки можуть так багато тупати. І тут з перших днів треба дати дитині повну самостійність рухів, інстинкт забезпечить її від втоми» [73, с. 26]. На думку педагога, ігрова діяльність найбільше відповідає психолого-фізіологічним особливостям дитини, причому ця діяльність характерна для кожного вікового періоду.

С. Русова наголошувала на необхідності знання батьками і педагогами фізіологічно-анатомічної особливості дитячого тіла. Вона пише: «Дотепне навчання…не можливе без послідовного розвитку органів, якими дитина здобуває зовнішні враження. Наскільки розвинуті пальці, вуха, очі дитини, настільки краще збагачується розум. Вправи цих органів мусять стати одним із найголовніших завдань початкового фізичного виховання» [73, с. 16-25]. Засоби фізичного виховання у системі С. Русової часто набувають національного колориту: ходьба босоніж по росі, народні ігри (веснянки, гаївки, де рухи узгоджуються зі співом), вживання рослинних напоїв та ін.

Увага педагогічної науки до проблем розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку на цьому історичному етапі розвитку суспільства стрімко зростає. Пояснюється це інтенсивним розвитком суспільного дошкільного виховання: відкриваються дитячі заклади різного типу, організовуються педагогічні курси для підготовки вихователів.

В цей час виходять праці відомих фахівців у галузі гігієни та фізичного виховання В. Гориневського та Л. Чулицької. Методичний посібник В. Гориневського був першою публікацією, де розглядалась система засобів фізичного виховання дітей від народження до семи років. Вважаючи, що для своєчасного формування моторики у дітей важливий їх ранній вік, В. Гориневський радив докласти всіх зусиль, щоб своєчасно упередити всі недоліки розвитку. І зробити це потрібно в найбільш юному віці, коли моторні навички починають утворюватись, коли пластичність нервової системи дитини ще дуже велика.

Л. Чулицька експериментально довела, що систематичне застосування фізичних вправ у вихованні дитини дозволяє зміцнити здоров’я та покращити психічний розвиток дітей, розробила об’єктивну методику оцінки фізичного розвитку дітей та систему загартування дитини від народження до шкільного віку. Вона, спираючись на анатомофізіологічні і психологічні особливості дитини, визначила гігієнічні норми її виховання і навчання.

Ідеї П. Лесгафта и В. Горіневського в області дошкільного фізичного виховання продовжив Ю. Аркін. Він стояв у витоків декількох напрямів дослідження дошкільного дитинства – гри, дитячого колективу, фізичного виховання у різні вікові періоди. Слід зазначити,