Формування готовності майбутніх учителів початкових класів до проведення педагогічних досліджень

Підкреслюється, що проблема розвитку наукового потенціалу майбутнього вчителя є сталою для педагогічної науки і віддавна турбує як видатних педагогів минулого, так і сучасних вчених. У дисертації здійснено стислий аналіз динаміки розвитку теорії та практики професійної підготовки вчителів початкових класів і, зокрема, формування їхньої готовності до проведення педагогічних досліджень. Показано, що стратегія розвитку вищої педагогічної школи вимагає певної організації навчального процесу, передбачає зміщення акцентів у меті, завданнях і змісті, орієнтує на формування творчого відношення до професійної діяльності, на розвиток перетворюючих можливостей особистісного потенціалу. У цьому зв'язку особливого значення набуває підготовка майбутніх учителів початкових класів до дослідницької діяльності як складового, невід'ємного компоненту їхнього професійного становлення. Мова йде про формування в учителя нового типу мислення, якому притаманний високий динамізм, широкий педагогічний і соціальний кругозір, розвинені здібності до наукового пошуку.

Значне місце у дослідженні відведено аналізу форм і методів системи педагогічних впливів на розвиток наукового професійного потенціалу майбутнього вчителя у процесі оволодіння теоретичним курсом, під час позааудиторної виховної роботи, у ході проведення педагогічних практик, участі студентів у науково-дослідній діяльності. Доведено, що їхня ефективність залежить від скоординованості всіх компонентів системи професійної підготовки вчителя, орієнтації на творчий саморозвиток і самовдосконалення, забезпечення пошукового характеру діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу, сформованості відповідної мотиваційної сфери студента. У дисертації висвітлено сутність та основні види науково-дослідної роботи студентів у педагогічному закладі, розкрито причини невисокого рівня оволодіння випускниками дослідницькими вміннями, методологічною та інноваційною культурою. Показано, що усталена практика вищої школи не орієнтована на розвиток творчого наукового потенціалу майбутнього вчителя. Так, вибірковий аналіз стану науково-дослідної роботи у педінститутах та університетах України засвідчує, що на сьогодні чіткої системи в організації наукової підготовки майбутніх учителів у багатьох з них не спостерігається. Одна з причин цього нами вбачається у відсутності державної концепції організації науково-педагогічної діяльності студентської молоді. Наприклад, тільки 18% опитаних студентів перших-других курсів та 48% старших вважають, що вони беруть участь у навчально-дослідницькій роботі. При цьому біля 80% з них невдоволені своєю участю в ній. Пов'язується це з перевантаженням навчальними заняттями (54, 5%), відсутністю відповідних дослідницьких умінь (40, 3%), недостатнім забезпеченням науковою літературою (36, 7%), незадоволенням науковим керівництвом (більше 70%) тощо.

Результати опитування студентів 4-х курсів показали, що на сьогодні кожний другий респондент не в змозі провести самостійне педагогічне дослідження. У більшості з них взагалі відсутня установка на самостійну пошукову роботу, а наявні дослідницькі вміння, як правило, безсистемні і використовуються епізодично. У роботі наведено та проаналізовано основні причини невисокого рівня підготовки студентів до науково-дослідної пошукової роботи.

Спираючись на дослідження Б. Г. Ананьєва, В. І. Бондаря, Л. М. Карамушки, Л. В. Кондрашової, О. Г. Мороза, С. Л. Рубінштейна, К. К. Платонова, Р. П. Сеульського, Д. Н. Узнадзе, процес підготовки до практичної діяльності можна визначити як систему послідовних та цілеспрямованих змін у мотиваційній, вольовій та професійній сферах особистості. Звідси визначення готовності студентів до проведення педагогічних досліджень трактується нами як інтегральне особистісне новоутворення, яке включає стійке прагнення до творчого наукового пошуку у сфері освіти, наявність спеціальних знань і вмінь, а також комплексу індивідуально-психологічних і характерологічних особливостей, які забезпечують високу ефективність професійного функціонування.

Структура готовності передбачає наявність взаємопов'язаних мотиваційного, змістовного, діяльнісного і рефлексивного компонентів. Так, мотиваційний компонент включає показники рівня сформованості духовних, морально-етичних, матеріальних, пізнавальних потреб та інтересів, а також вольових якостей і спрямованості на творчість. Змістовний – наявність дослідницьких знань і вмінь, що розглядаються через призму сприйняття, пам'яті, мислення, світосприймання оточуючого, уміння користуватись інформаційними джерелами. Процесуально-діяльнісний – передбачає використання таких критеріїв, як ініціативність, організованість, самодисципліна, самоконтроль, самостійність, активність, продуктивність. У свою чергу рефлексивний компонент є вираженням здатності студента до самоспостереження, самооцінювання своєї діяльності як головної передумови реалізації зворотного зв'язку (володіння методикою самоаналізу, адекватна „Я” – концепція, критичність мислення тощо).

На основі встановлених сутнісних характеристик та структури готовності вчителя до дослідницької діяльності, яка відбиває сукупність проявів показників по кожному критерію досліджуваного явища (мотиваційна спрямованість, дослідницькі знання, дослідницькі вміння, творча активність, продуктивність дослідження, рефлексія), нами було визначено три рівні сформованості досліджуваного якісного утворення у студентів вищих педагогічних навчальних закладів: 1 – низький, 2 – середній, 3 – високий. Кожний рівень характеризується наявністю певного ступеня якісних і кількісних ознак – критеріїв. Діагностика підготовленості майбутніх учителів до наукової діяльності здійснюється за розробленим у дисертації алгоритмом, що передбачає зміст показників, ситуації прояву, критерії оцінки та рівні сформованої якості. У роботі наводиться перелік характеристик визначених показників та створений на їхній основі кваліметричний механізм вимірювання рівнів розвитку досліджуваного новоутворення. Високим вважається такий рівень, коли той чи інший показник у ситуації прояву спостерігається часто (не менш 70%) ; середній – прояв показника спостерігається, але не часто (не менше 40%) ; низький – показник спостерігається рідко (менше 40%). Загальний стан розвитку готовності визначається за середнім показником прояву всіх компонентів якості.

Результати констатуючого експерименту (табл. 1) дають можливість синтезувати рівневі характеристики сформованості готовності студентів до здійснення наукового пошуку.

 

Таблиця 1

Рівнева характеристика готовності студентів до наукових досліджень