Формування обліку як науки в та росії

У країнах Стародавнього світу (Стародавньому Єгипті, Стародавній Греції, Шумері й Вавилоні) ми знаходимо перші паростки виникнення бухгалтерських рахунків.

Зверніть увагу на те, що хоча рахунки з’явились як один із перших прийомів бухгалтерського обліку, тим не менш про них можна й потрібно говорити тільки в зв’язку з розповсюдженням подвійної бухгалтерії, яка перетворила всі рахунки в єдину замкнену систему, пов’язану подвійним записом.

Вперше визначення рахунку, застосування понять «дебет» і «кредит», пояснення подвійного запису наводяться в науковій праці Луки Пачолі – «Про рахунки та записи».

Крім того, викладені в трактаті правила відкриття й закриття рахунків та запису операцій, дослідження замкненої системи рахунків із рахунком «Капітал» в центрі, запропоновані групування рахунків вплинули на подальші дослідження вчених епохи Середньовіччя та Відродження в Іспанії.

Зверніть увагу на те, що пояснюючи природу подвійного запису, науковці завжди розходились між собою в поглядах. Залежно від того, який аспект господарських фактів превалював у поясненні подвійного запису, виникло й декілька напрямків у теорії обліку. У кінці XIX – на початку XX ст. виникають школи бухгалтерського обліку, які по різному трактували рахунки й подвійний запис.

Італійська школа бухгалтерського обліку відрізнялась різноманітністю поглядів на рахунки. Прихильники юридичного напрямку (Ф. Марчі, Дж. Чербоні, Н. де Анастасіо, К. Белліні, Дж. Россі) вважали, що на рахунках обліковуються права і обов’язки господарюючих суб’єктів. Усі рахунки пояснювалися як особові.

Прихильники економічного напряму (Дж. Кріппа, Ф. Беста) вважали, що на всіх рахунках обліковуються матеріальні цінності, а особових рахунків не існує. Стверджували, що всі рахунки відкриваються не для окремих осіб, а, навпаки, незалежно від осіб за видами майна.

Французька школа (Ж. Г. Курсель-Сенель, Е. П. Леоте, А. Гільбо, Г. Фор, Ж. Б. Дюмарше, П. Гарньє) розглядала рахунки як елементи балансу за видами засобів і процесів, без зв’язку з особами, що стоять за ними.

Для цієї школи характерним є розвиток складної системи операційних рахунків. В основу системи рахунків покладено рівність між рахунками власника та рахунками третіх осіб. Вводили регулюючі рахунки до Балансу, і тим самим створили два баланси: „нетто” із регулюючими рахунками й „брутто” без них. Підкреслювали народногосподарське значення рахунків та рахівництва.

Представники німецької школи (Ф. Гюглі, І. Ф. Шер, Е. Шмаленбах, Ф. Ляйтнер, М. Берлінер) вважали основою обліку не рахунки (як дві попередні школи), а баланс, і тому наполягали, щоб факти господарського життя вивчались не від рахунку до балансу, а від балансу до рахунку. Вони поділяли всі рахунки по відношенню до балансу на активні та пасивні.

Зазначали, що кореспонденція рахунків існує тільки для взаємозв’язку між частинами балансу. Створили й використовували в практиці змішані проводки. Запропонували теорії одного ряду рахунків (М. Берлінер), двох рядів рахунку (Ф. Гюглі) та трьох рядів рахунку (Ф. Ляйтнер), удосконалювали плани рахунків.

Англо-американська школа мало цікавилася теорією рахунків.

Представники цієї школи (Е. Т. Джонс, Ч. Е. Шпруг) вважали, що набір рахунків у Головній книзі замінює всі правила й постулати, в той час як міркування про предмет і метод змушували їх утримуватися від подібних знань.

Значний внесок у розвиток категорії „рахунок” було зроблено представниками російської бухгалтерської школи. Для Московської школи (М. С. Лунський, Р. Я. Вейцман, О. М Галаган, О. П. Рудановський, М. А. Кіпарісов, Я. М. Гальперін) було характерним визначення рахунків як елементів балансу та уявлення про те, що система рахунків задана балансом, вивчати облік потрібно від балансу до рахунку. Представниками цієї школи була висунута теза про незалежність інвентаря від плану рахунків.

Представники Санкт-Петербурзької школи (Є. Є. Сіверс, М. О. Блатов, А. М. Вольф, Л. І. Гомберг, Е. О. Мудров, Ф. В. Єзерський, П. І. Рейнбот) стверджували, що баланс – наслідок системи рахунків, тому вивчення фактів господарського життя слід вести від рахунку до балансу. Вони також зазначали, що баланс опирається тільки на рахунки й пов’язаний з інвентарем.

Серед радянських вчених категорія „рахунок” розглядалась в працях П. П. Німчинова і В. Ф. Палія.

Зверніть увагу на те, що серед сучасних представників української школи бухгалтерського обліку, які досліджували рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку в підручниках із теорії обліку, слід відмітити таких вчених, як Ф. Ф. Бутинець, М. В. Кужельний, В. Г. Лінник, М. Т. Білуха, В. В. Сопко, О. В. Лишиленко, Г. Ф. Шепітко, Н. М. Грабова, С. М. Гольцова та ін.

 

 

На протязі всього періоду існування обліку документ був, і залишається традиційним носієм бухгалтерської інформації.

Вивчаючи дану тему, зверніть увагу на те, що на ранніх етапах розвитку в господарському обліку регістр не відокремлювався від первинного документу. Із часів існування країн Стародавнього Світу й до кінця XIX ст. документація господарських операцій була предметом вивчення, головним чином, торгового права.

Слід засвоїти, що в роботі „Про торгівлю і досконалого купця» (1458 р.) та в науковій праці Л. Пачолі „Про рахунки і записи» (1494 р.), як і в торговому праві того часу, ще не існувало поняття документу, відокремленого від поняття регістр.

Таке поєднання знайшло також і законодавчу підтримку в першому кодексі торгового