Формування обліку як науки в та росії

Слід зазначити, що всі наступні законодавства в цій галузі були пов'язані також із веденням облікових регістрів. Про це свідчать торгові кодекси багатьох країн (Франції, Бельгії, Італії). У цей час купці використовували велику кількість облікових книг, серед яких: Інвентар, Журнал і Головна книга.

Зверніть увагу на те, що одним із перших вчених, хто усвідомив різницю між документами й регістрами, був І. Ф. Шер. У книзі „Бухгалтерія й баланс» один із розділів має назву „Документи як основа бухгалтерії».

У ньому він вперше формулює, що основою бухгалтерських записів є документи.

Зверніть увагу на те, що російська школа зробила суттєвий внесок у розвиток документації. Серед російських вчених необхідно відмітити таких як: С. М. Барац і Є. Є. Сіверс, які у своїх облікових працях значну роль відводили виправдовуючим документам та їх класифікації.

О. П. Рудановський звернув увагу на необхідність скорочення строків представлення до бухгалтерії виправдовуючих документів. Зазначав, що будь-яка затримка встановлених строків порушує інтереси підприємства. Він першим звернув увагу на той факт, що обліковується не сама господарська діяльність, а тільки інформація про неї.

 

 

Оскільки інвентаризація є складовим елементом методу бухгалтерського обліку, її здебільшого розуміють значно ширше – як засіб, за допомогою якого виявляють все те, що не підлягає щоденному обліку, тобто як засіб приведення у відповідність даних поточного обліку з фактичною наявністю майна, коштів, фінансових зобов’язань.

Слід з’ясувати те, що інвентаризація є одним із перших прийомів бухгалтерського обліку й має свою давню історію. У країнах Стародавнього світу (Стародавньому Єгипті, Китаї, Стародавній Греції) саме інвентаризація була основним обліковим прийомом.

Зверніть увагу на те, що в епоху Середньовіччя та Відродження питанням інвентаризації приділялась достатня увага. У трактаті Л. Пачолі “Про рахунки та записи” (1494 р.), перша частина якого іменується „Інвентарем”, розповідається, що таке „інвентар” і як слід складати купцям „інвентаризаційний опис”.

А. ді Пієтро – представник італійської бухгалтерської думки XVI ст. і послідовник Л. Пачолі запропонував вчення про інвентаризацію, вперше класифікував інвентаризацію на переоблік нерухомого, рухомого майна й цінних речей.

Й. Готліб – представник німецької бухгалтерської думки XVI ст., пропонував замість складання опису (відомості або книги майна) виконувати записи про натуральні залишки прямо в товарних книгах, в кредит відповідних рахунків. Оскільки на цих рахунках показувався рух товарів, то такий порядок дозволяє бухгалтеру відразу, автоматично, виконувати функції, які забезпечувала порівняльна відомість.

Зверніть увагу на те, що вчені різних світових шкіл бухгалтерського обліку досліджували проблеми інвентаризації.

Е. П. Леоте та А. Гільбо – представники французької школи брали за основу експериментальну оцінку, допускали в книжковому інвентарі переоцінку лише на основі угод, на особливих рахунках порядку та методу, тобто вимагали резервування переоцінок.

Німецька вчені ХХ ст. (Ф. Гюглі, Е. Шмаленбах, І. Ф. Шер, Г. Нікліш, А. Кальмес, Г. Хольцер, В. Ле-Курт) дотримувались принципу необмеженості в праві оцінки, допускали та визнавали різні методи оцінки, подібно до італійської школи.

Поряд з книжковим інвентарем, що підлягає обліку, німецька школа ставила завжди не книжковий (поза обліковий, натуральний) інвентар, який міг вимагати будь-якого відступу від книжкового за даними суб’єктивної натуральної оцінки.

Зверніть увагу на те, що російські вчені також багато уваги приділяли дослідженню категорій „інвентар” та „інвентаризація”.

О. П. Рудановський виступав проти віднесення інвентаризації до методів бухгалтерського обліку. У своїх ранніх розробках до елементів методу бухгалтерського обліку він відносив реєстрацію, систематизацію й координацію. Але в подальших своїх працях вчений виділяв такі елементи методу: систематизація, координація, оцінка.

 

 

Зверніть увагу, що необхідність в обліку і контролі витрат виникла ще в Стародавньому світі. У Стародавньому Єгипті та Вавилоні здійснювалося нормування витрат. Норми витрат визначалися розрахунково-дослідним шляхом.

Особливістю обліку витрат було те, що при будівництві храмів і пірамід враховувалися тільки предмети споживання – продукти, тобто розраховувалося, скільки видано продуктів людям, що були зайняті на будівництві. Облік здійснювався в натуральному вимірнику. Хоча калькуляції в ті часи ще не було, усе ж таки облік витрат здійснювався на господарському й державному рівнях.

Зверніть увагу на те, що перший крок у розвиток теорії калькуляції належить французьким вченим. Так, наприклад, відомий французький вчений Ж. Саварі (XVII ст.) розробив перші описи методики складання торговельних калькуляцій.

Видатний французький вчений Л. Сей (XIX ст.) наполягав на максимально детальному обчисленні собівартості.

Зверніть увагу на те, що калькуляція як прийом обліку виникла разом із подвійною бухгалтерією й розвивалась зі зростом народного господарства.

Однак відповідне визнання як елемент методу отримала тільки в XX ст.

Представник англо-американської школи Р. Н. Антоні вказував, що калькуляція може проводитися:

• за центрами відповідальності – для контролю за технологічними процесами і діяльністю осіб, зайнятих у них;
• за видами виробів (повна собівартість) – для калькуляції цін;
• за видами виробів (часткова собівартість) – для контролю за використанням вільних виробничих потужностей.

Німецький вчений І. Ф. Шер вважав калькуляцію однією з важливих складових частин бухгалтерії. Сформулював такі правила: 1) необхідне суворе розмежування між виробничими