Форми панування фінансової олігархії

 

Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ОЛІГАРХІЇ ТА ЇЇ ПРОЯВІВ

1.1 Шляхи утворення фінансової олігархії

1.2 Сутність поняття «фінансова олігархія»

1.3 Сучасні трактування фінансової олігархії

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ОЛІГАРХІЇ

2.1 Організаційні форми панування фінансової олігархії

2.2 Фінансова олігархія в світі

2.3 Панування фінансової олігархії в політичному житті

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВА ОЛІГАРХІЯ

3.1 Сучасна фінансова олігархія в Україні

3.2 Дослідження відношення українців до олігархів

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

 

 

За визначенням, олігархія – це форма управління країною, за якої влада належить обмеженому колу осіб і відповідає їхній особистій вигоді, а не загальному благу народу. Одними з перших, хто сформулював та використовував даний термін, були давньогрецькі філософи Платон та Арістотель. Останній у своїй праці «Політика», в якій розглядав форми державного управління, охарактеризував її саме як владу багатих, а не олігархічну владу аристократії. Арістотель також типологізував олігархію за формуванням уряду та виокремив її три основні риси:

- керівники кооптуються з багатих або ж за вибором багатих з числа їх друзів;

- керівники не залежать від громадян;

- керівники переслідують власні цілі, а не загального блага громадян.

Загалом, характеристика Арістотеля та його праця (окрім окремих пунктів) лишається універсальною та актуальною і в нашому ХХІ столітті. Якщо застосувати її на практиці, то виявиться, що в управлінні більшості країн світу присутні ці риси, а незалежна Україна, як оброблена нива, увібрала в себе «найкращі» риси олігархії [5, 148].

Наприклад, для України є звичним той факт, що у всіх гілках влади переважна більшість – це багата меншість громадян, які отримали свої посади майже за давньогрецькими рисами: чим вищий майновий ценз – тим більші можливості потрапити на владний олімп. Призначення та кооптація чиновників у владній вертикалі теж відбувається з числа друзів і приближених до українських олігархів. В Україні така методика навіть набрала національного колориту та отримала оригінальну, життєву назву – «кумівство». Ну і беззаперечним фактом є і те, що головним імперативом українського чиновника є його особисті інтереси чи інтереси його групи і партії, а не інтереси українських громадян – селян, шахтарів, міських менеджерів чи пенсіонерів.

Також однією з рис олігархії, яка не ввійшла в головну трійку рис, виділених Арістотелем, є можливість купування тих чи інших державних посад. Така проста та практична можливість теж притаманна та доступна українським олігархам. Купити депутатський мандат у парламент, посаду судді (навіть Конституційного суду), начальника того чи іншого управління в Україні не проблема – головне, щоб знайшлась відповідна сума у претендента. Але окрім посад у нас можливо купити все і всіх: шматок історичної частини столиці під будівництво бізнес-центру чи розважального комплексу, дозволи різних інстанцій на таке будівництво, мовчання та закривання очей на різні порушення – це все реально. Але саме головне: якщо для своїх – діють знижки.

Але окрім цього, українські олігархи вирішили перейняти ще одну крайню рису давньогрецької олігархії – спадковість влади. В Україні ця риса ще не набрала остаточного та повного втілення, хоча, вона стає все більш популярною серед українських чиновників. Адже ідея створення такого собі дрібнокланового угрупування в держструктурах вирішує певні проблеми для чиновників. Наприклад, з рідними людьми краще вирішуються спірні питання, швидше знаходиться спільна мова, та й обіг державних коштів краще спрямовується в сімейний бюджет.

 

 

Концентрація виробництва сприяла концентрації банківського капіталу та виникненню банківських монополій. Справа в тому, що великі промислові підприємства потребували великих, як правило, довгострокових кредитів, забезпечити які могли тільки великі банки. І ця обставина прискорила об'єднання багатьох банків, тобто централізацію їх капіталів та виникнення банківських монополій.

Банківські монополії зосередили в своїх руках основну масу вільних грошових коштів суспільства, а отже монополізували кредит. Це примушувало промислові монополії зміцнювати зв'язки з великими банками шляхом купівлі їх акцій і придбання таким чином місць в правліннях банківських монополій. Проникнувши у сферу кредиту і кредитних монополій, промислові капіталісти почали вкладати туди свої капітали й визначати політику великих банків. Поряд з цим відбувався і зворотній процес – проникнення капіталу банківських монополій в промислові монополії. Банківські монополії, надаючи великі кошти промисловим монополіям, хотіли застерегти себе від можливих втрат шляхом безпосереднього впливу на діяльність промислових монополій. З метою присвоєння частини монопольно-високого промислового прибутку вони скуповували акції промислових монополій і ставали їх співвласниками й співкерівниками. Крім того, вони здійснювали для промислових монополій за їх дорученням емісію нових акцій і реалізацію на грошовому ринку, привласнюючи великі прибутки від цього. Поряд з цим великі банки брали участь в організації нових промислових корпорацій і одержували великі прибутки від засновництва.

Отже, мало місце взаємне проникнення, злиття і зрощення монополістичного банківського капіталу з монополістичним промисловим капіталом і утворення фінансового капіталу.

В умовах монополістичного капіталізму існують всі форми капіталу, які виникли в епоху вільної конкуренції – промисловий, торговий, позичковий.