Форми панування фінансової олігархії

Український політикум навряд чи зможе найближчим часом запропонувати щось більш ефективне, ніж олігархія. Олігархія, можливо, і є хворобою суспільства, але для лікування суспільства необхідний час і наявність суспільного контролю над всім державним механізмом. Ослабити олігархів можна тільки шляхом виведення їх на денне світло з тіні і шляхом контролю за їх діями. Але для цього необхідні як суспільні інститути, що займаються цим контролем, так і бажання самого суспільства. Поки що суспільство знаходиться в стані апатії, яка і є істинною хворобою. Олігархія – це побічний ефект. Це – нежить в порівнянні із запаленням легенів. Не так страшні олігархи, як вони самі виявляють себе народу. Могутність олігархів базується на неінформованості і апатії суспільства, а також на блефі самих олігархів. Вилікуйте суспільство від апатії – і олігархія стане надбанням дня вчорашнього.

 

Свавілля українських олігархів та зверхнє ставлення до народу не викликає здивування пересічного українця. Кожен громадянин, який вирішив поскаржитись до ЖЕКу на непрацюючий ліфт чи неправомірне нарахування тарифів, захотів отримати перелік довідок на отримання допомоги при народженні дитини чи просто оформити закордонний паспорт, апріорі готовий до совкової бюрократії та до конфлікту з працівниками держустанов.

Поскаржитись в міліцію на винуватця ДТП, який випадково може виявитись чиновником або його родичем, теж не ефективно. Діло замнуть або, в кращому випадку, «не знайдуть підстав злочину». Оприлюднити жахливі факти корупції, присвоєння державного майна українськими чиновниками у ЗМІ чи заявити про безчинства політиків у прямому ефірі на ток-шоу? Результату теж не варто чекати. Скільки подібних матеріалів, звернень, заяв та статей про подібне свавілля були оприлюднені…Про це знає все суспільство: міліція, Генпрокуратура, СБУ, суди, ЗМІ. Але результату немає і не буде, бо кожного працівника з цих структур можна купити і все вирішити за гроші. Або ж, якщо навіть суд надішле високопосадовцю повідомлення про з'явлення на допит чи суд, то його теж просто безкарно проігнорують. Подібна практика була і в олігархічній Греції: якщо державний чиновник-олігарх не з'являвся до суду, він міг просто сплатити за це штраф.

Історія грецької олігархії яскраво втілюється в теперішніх реаліях українських громадян. Якщо після «Помаранчевої революції» українці раділи вдалій боротьбі з темниками, пишались свободою слова і сподівались на якийсь ефект від цього, то зараз ми бачимо, що ці засоби не дають жодного результату. Яскравим прикладом свободи слова в Україні є шоу Кварталу-95, на які масово приходять самі ж депутати, міністри та чиновники. І якщо раніше людям було соромно за свої провини і злочини, то зараз під час таких шоу політики просто аплодують таким жартам, хоча більшість громадян розуміє, що всі жарти – це реальні приклади з повсякденного життя України, а іронічна критика справедлива та об'єктивна. Чиновники просто цинічно знущаються над людьми такими вчинками, адже вони впевнені в своїй захищеності та безкарності.

Дана обставина – це приклад все тієї ж ситуації з собакою з кісткою: кинувши її, господар стоїть і споглядає, як собака з нею грається і намагається наїстись. Так і зухвалість та цинізм політиків дійшов до того, що вони, сидячи серед людей, споглядають, як ті радіють можливістю привселюдно обговорити їх та висміяти.

Це і є демократією по-українськи – при владі олігархічна меншість, яка прикриває олігархічну форму правління демократичною і запевняє, що це дійсно демократія. Вона частково надала свободу слова, можливість українцям помахати прапорами на майданах, нереальне право бути обраним і вважати, що це все зробить громадян вільними та дасть можливість впливати на життя в державі. Але результату від такої свободи нуль.

 

 

1. Абетка українського політика. Довідник / М. Томенко (керівник авт. кол.). – К. : Смолоскип, 2004.

2. Бебик В. М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. – К. : МАУП, 2005.

3. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. – К. : АМУПП, 2006.

4. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К. : Основи, 2006.

5. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю. І. Римаренка. – К. : Либідь, 2005.

6. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б. Кухти. – Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 2003.

7. Політична економія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І. С. Дзюбка, І. Г. Оніщенко, К. М. Левківського, З. І. Тимошенко. – К. : УФІМБ, 2006.

8. Політологія: Підручник / За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – К. : Вища школа, 2006.

9. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К. : Академія, 2004.

10. Політична економія: Курс лекцій / І. С. Дмитрів (керівник), О. М. Рудакевич, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 2006.

11. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б. Кухти. – Ч. 3. Політична свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 2003.

12. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. – К. : Генеза, 2006.

13. Потульницький В. А. Теорія української політичної економії: Курс лекцій. – К. : Либідь, 2008.

14. Себайн Д. Г., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. -К. : Основи, 2002.

15. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б. Кухти. -Львів: Кальварія, 2003.

16. Рябов С. Г., Томенко М. В. Основи теорії політики. -К. : Тандем, 2003.

17. Скиба В. Й., Горбатпенко В. П., Туренко В. В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К. : Основи, 2004.

18. Томенко М. В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. – К. : Українська перспектива, 2003.

19. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф. М. Кирилюка. – К. : Ватра, 2006.

20. Кухта Б. Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. – К. : Генеза, 2004.

22. Ніконенко В. М. Політекономія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. – 256 с.

23. Швидяк О. М. Політологія. Практикум: навч. -метод. посібник. – К. : ІЗМН, 2004.

 

 

Сучасна концептуальна модель взаємодії фінансової олігархії та органів публічної влади