Форми панування фінансової олігархії

З утворенням фінансового капіталу виникає фінансова олігархія – верхівка монополістичної буржуазії, яка зосереджує в своїх руках всю повноту економічної і політичної влади.

В коленій країні фінансова олігархія представлена кількома десятками, рідше – сотнями груп і родин. В США – це Рокфеллери, Моргани, Дюпони, Форди, Мелони, в Англії – Лазари, Ротшільди, Оппенгеймери, Монди, у Франції – Поліньяки, Пежо, Ванделі, в Німеччині – Круппи, Тіссени, Верхарни, Сіменси, Фліки [8, 189].

Організаційною формою панування фінансового капіталу є фінансово-промислова група, яка становить собою сукупність промислових, банківських, кредитних, страхових, транспортних, торгових та інших компаній, які перебувають під контролем одного або кількох взаємозв'язаних найбільших власників капіталу. В центрі фінансово-промислової групи перебуває головне підприємство, в ролі якого може бути великий банк, промисловий трест, страхова компанія тощо. Більшість підприємств, що входять до фінансово-промислової групи, не є індивідуальною власністю того чи іншого капіталіста, котрий очолює групу. Його влада переважно базується на володінні контрольним пакетом акцій. В сучасних умовах у зв'язку з так званим розпиленням акцій серед дрібних акціонерів достатньо мати навіть менше 10% загальної кількості акцій підприємства, щоб здійснювати повний контроль над ним.

Для встановлення свого панування фінансово-промислові групи використовують головним чином два методи: «систему участі» та «особисту унію». «Система участі» базується на використанні акціонерної форми підприємств, оскільки передбачає, що одна компанія володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, в результаті чого утворюється багатоступінчаста залежність великої кількості підприємств від окремих фінансових магнатів або від певної фінансово-промислової групи. Володіючи контрольним пакетом акцій головного акціонерного товариства (товариство-мати), фінансові магнати контролюють діяльність «дочірніх» товариств, а через останніх – капітал товариств -»онуків» тощо.

«Система участі» доповнюється і закріплюється «особистою Унією», яка полягає в тому, що представники банківських монополій стають членами управління промислових монополій, а промислові магнати – членами правлінь банківських монополій.

З метою розширення свого панування фінансова олігархія використовує також диференціацію акцій, реорганізацію підприємств, систем монопольних цін, перехоплює вигідні державні замовлення спекулює земельними ділянками тощо.

Разом з тим «особиста унія» банківських монополій з промисловими доповнюється «особистою унією» тих і других товариств з урядом, все більшим зрощенням фінансової олігархії з апаратом держави. Саме за таких умов фінансова олігархія забезпечує своє панування не тільки в економіці, але й політиці, її представники висуваються на високі державні пости, за проектами і рекомендаціями олігархічних об'єднань видаються закони і призначаються відповідальні чиновники державного апарату тощо.

В кожній із країн монополістичного капіталізму склався потужний військово-промисловий комплекс, який становить собою союз військово-промислових монополій з урядовим апаратом і генералітетом.

 

 

Західні дослідники не вживають терміна “фінансова олігархія”. Натомість використовуються такі поняття, як “бізнес-еліта”, “корпоративна еліта” тощо. А оскільки однією з основних рис сучасного суспільства є його суцільна комп’ютеризація та інформатизація, то розглядаючи ту групу людей, яка впливає на згадані процеси, застосовують поняття “техноструктури” чи “техноеліти” [12, 189].

У традиційному розумінні еліта – це аристократія. У сучасному політологічному значенні еліта – це сукупність індивідів, які високо стоять у рейтингах влади чи престижності, які завдяки своїм соціально значущим якостям (походження, багатство, досягнення певного роду) займають вищі позиції в різноманітних сферах чи секторах суспільного життя, інколи до цього визначення додають важливе уточнення: авторитет цих людей настільки великий, що вони впливають не лише на ту сферу, якій належать, а й на життя суспільства в цілому. Зрозуміло, що олігархи не належать до еліти в традиційному значенні, проте вони однозначно належать до еліти, як її розуміють політологи.

Існує велика кількість класифікацій елітних груп. У найзагальнішому вигляді можна виділити три основних класи еліти: владні, ціннісні, функціональні. Останнє підходить для характеристики фінансової олігархії.

Функціональна еліта в економіці – це впливові групи, які в ході конкуренції виділяються в різноманітних сферах або секторах економіки і беруть на себе важливі функції в ній. Це відносно відкриті групи, для вступу до яких необхідні певні досягнення. Саме сюди слід віднести олігархів у їх класичному розумінні.

Суть фінансової олігархії полягає в економічному і політичному пануванні невеликої групи фінансових магнатів – найбільших власників банківських і промислових монополій. Фінансова олігархія, привласнюючи переважну частку суспільного багатства і впливаючи фінансово на політичну владу (передусім під час проведення виборчих кампаній), певною мірою визначає внутрішню та зовнішню політику країни. Крім того, фінансові олігархи найрозвинутіших країн світу, ведучи бізнес у країнах, що є менш розвинутими, поширюють свій економічний вплив і на них.

Олігархія однорідна і диференційована – два основних види олігархії. Основною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістичні (фінансово-промислові) групи, які історично склалися як однорідне і диференційоване утворення. Олігархія однорідна і диференційована виникає в початковий період монополістичного капіталізму у вигляді сімейно-династичних фінансових груп (Рокфеллери, Моргани, Дюпони, Меллони, Ротшільди, Форди і т. д.). Вони виростали, як правило, з одноосібної власності і поступово обростали масою контрольованих підприємств. Остання обставина привела до проникнення в них інших капіталістів і викликала “розмивання”, диференціювання фінансових груп. Так, поряд із сімейними групами виникає олігархія, що являє собою фінансово-монополістичні групи, до яких уходять банкіри