Глобальна економіка

Предмет:

Економіка

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

144

Мова:

Українська

Оцінка:

темпи зростання, ніж багаті держави. У результаті відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. У процесі її країни зі швидкими темпами зростання входять у коло багатих країн, а бідні країни все більше відстають від них. Зростання розриву у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, що може спричинити міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж розподіл витрат та вигод глобалізації веде до нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування тощо) з відповідними соціальними наслідками. Питання розподілу вигод є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки.

Сьогодні світова економіка все більше поляризується, економічна активність і відповідні прибутки концентруються у трьох десятках ключових країн, переважним чином членів ОЕСР. Приєднання до світової ринкової системи постсоціалістичних країн, а також таких відсталих країн, як Мадагаскар або Нігер, не покращило їх економічне становище, а лише збільшило маргінальність, що було визнано у доповіді ООН «Про розвиток» за 1999 рік

Тут слід відзначити, що значне зростання економічної і соціальної нерівності спостерігається також усередині постіндустріального світу.

Нова еліта постіндустріалізму все більше відокремлюється від мас власного суспільства.

В основі цього феномена лежить глобалізація багатства і локалізація бідності.

«Індекс бідності» показує, що кожен один з восьми громадян в найбагатших країнах відчуває тенденцію до зростання масштабів такого зла, як зростання соціальних проблем, що виражається в його довгостроковому або хронічному безробітті, низьких доходах, які є нижчими за національну межу бідності, відсутності фінансових можливостей для придбання житла, а особливо у різкому подорожчанні освіти як засобу майбутнього професійного і людського розвитку. Середній показник безробіття в 1999 р. становив у країнах Європейського Союзу 10, 3%, а в країнах ОЕСР – 7, 3% «.

Виходячи з цього, можна очікувати подальшого зниження рівня життя у бідних країнах та зростання поляризації між високоосвіченою елітою і бідняками з гетто і фавел у багатих суспільствах.

У результаті у величезної маси світового населення накопичується глибоке невдоволення матеріальним становищем, мільйони людей зневірюються у можливості досягти справедливості у правовому полі або взагалі в цьому житті, їх охоплює страх перед майбутнім, який посилюється на тлі нездатності політичних інституцій усунути зростаючу напруженість.

У цілому треба визнати, що зростання глобальної соціальної нерівності руйнує соціальну базу політичної стабільності на національному і світовому рівнях. Саме вона є джерелом поширення тероризму, організованої злочинності, корупції, зрощування кримінальних структур з владою і бізнесом, поширення соціальних хвороб, таких, як наркоманія, СНІД, алкоголізм, проституція тощо.

Глобалізація, на думку П. Ратленда, поглиблює прірву в економічних рівнях високорозвинутих країн та країн менш розвинутих. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії і взаємозалежності в сучасному суспільстві, завдяки чому форму ться, на думкою М. Кастельса, «світове суспіль-ство». Ядром цього суспільства є глобальна економіка, яка працює як єдина система в режимі реального часу і в масштабі усієї планети.

5. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.

Якщо говорити про біполярний сценарій розвитку світу – то таким можна вважати виникнення біполярної системи Схід-Захід наприкінці 40-х років, що супроводжувалося подвійною революцією у військовій сфері. У результаті цього просторові характеристики втрачали значення, перетворюючи Землю в єдине поле бою.

Більшість політиків та економістів все ж визнає ґлобалізацію реальним процесом, який швидко розвивається у всіх галузях суспільного життя, хоча зараз це поняття не таке, яким було 30-40 років тому. Насамперед це пов’язано з розпадом біполярної системи. Внаслідок розпаду СССР послабилася закритість колишніх соціалістичних країн, що дало можливість ширше розвинутися ґлобалізаційним процесам. Зараз переважає американоцентричність ґлобальних процесів.

На сьогодні кумулятивно виділяють два потенційні варіанти удосконалення інституційної архітектури світу. У першому випадку ініціативу перехоплює один з учасників системи. У другому – створюються новий наднаціональний інститут глобального регулювання – певний світовий центр з прийняття стратегічних рішень.

Взявши за ознаку класифікації кількість полюсів влади, що координують світогосподарські процеси, інституційний устрій може набути наступного вигляду:

уніполярна система;
бі- чи триполярна система;
поліполярна система.

Біполярна система передбачає наявність двох управлінських полюсів, що в результаті консенсусу приймають узгоджені рішення, виконання яких є обов’язковим для решти учасників міжнародних відносин. Ця система передбачає, з одного боку, активізацію міжнародного співробітництва найбільш розвинутих країн світу, які готові йти на компроміси заради досягнення спільних інтересів. З другого боку, передбачає пріоритетність рішень, що приймаються правлячою верхівкою для інших учасників міжнародних відносин. Теорія біполярного світу включає до такі основні напрями інституційного забезпечення глобальних трансформацій:

коаліції держав;
коаліції регіональних інтеграційних утворень.

На сьогодні відсутнє чітке ядро, навколо якого міг би розпочатися процес консолідації. Найбільш вірогідними варіантами вважаються:

«п’ятірка» постійних членів Ради Безпеки ООН (можливим є розширення складу) ;
«велика вісімка» (можливим є розширення складу) ;
компромісний варіант: «центр» скоріше за все складуть США, ЄС, Японія, Російська Федерація, Китай, Індія.

Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови економічного, технологічного і інформаційного партнерства з «центром», які можуть бути більш чи менш сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізація «периферійних» територій.

Коаліція регіональних інтеграційних об’єднань (РІО)