Глобальна економіка

• формування угруповань на основі економічних факторів (реакцією на глоб. трансф-ції) ;
• домінування економічних факторів знижує вірогідність виникнення ієрархічних інституційних структур, рішення яких є обов’язковими для країн-членів;
• спрямованість у першу чергу на створення своєрідних «островів більш ліберального економічного режиму», а не на побудову регіональних протекціоністських анклавів;
• поглиблення рівня регіональної координації економічної політики.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що, попри відсутність єдиного центру прийняття глобальних рішень, існує небезпека того, що майбутній політичний режим управління може стати скоріше авторитарним, аніж демократичним. Це може бути викликане тим, що рішення з глобальних проблем будуть прий­матися обмеженим колом суб’єктів міжнародних відносин, а також тому, що внутрішня структура багатьох з них ґрунтується не на демократичних принципах, а на жорсткій дисципліні.

За майже 25 років, які минули з проголошення незалежності, Україна не впоралася зі стратегічним завданням європейської, регіональної та субрегіональної інтеграції: успіхи на цих напрямах носили в основному інституційно-процедурний характер (членство в Раді Європи, Центральноєвропейській ініціативі, Організації Чорноморського економічного співробітництва, рамкова угода про партнерство та співробітництво з ЄС тощо) і практично не позначилися на конкурентних позиціях національної економіки.

Реінтеграція – об’єднання на нових принципах того, що раніше було роз’єднаним (дихотомія). Регіональні орган-ї: 1. СНД – міждержавне об’єднання, створене для розвитку співпраці в політичній, економічній, гуманітарній, культурній і інших областях, для пом’якшення негативних наслідків розпаду СРСР. У нього входять всі колишні республіки Радянського Союзу, окрім Прибалтійських держав і Туркменістану, що вийшов з його складу. 2. ГУАМ. В організацію входять чотири держави: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова. Первинно в організацію входив також Узбекистан, який пізніше покинув лави держав, які ратували за демократичні перетворення. ГУАМ розглядається багатьма, як організація, створена на противагу домінуванню Росії в регіоні. Варто відзначити, що держави-члени ГУАМ не входять ні в одну іншу створену на території колишнього СРСР організацію, за винятком СНД. 3. Євразійське Економічне Співтовариство (ЄвразЕС) було створене Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном на основі Митного Союзу СНД. Вірменія, Молдова, Україна мають статус спостерігачів у цій організації.

«ЦЕНТР»: країни Зх. Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанс регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). «ПЕРИФЕРІЯ»: всі ін нац. ек, але вони розподіляються на гр за ступенем віддаленості від «центру». Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає.

Крім того, на думку відомого амер. економіста Джефрі Сакса сьогодні світ розділений не ідеологічно, а технологічно. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15% її населення, практично забезпечує решту світу технол. інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему вир-ва та споживання. І остання частина, яка складається приблизно з третини жителів планети, є технологічно відірваною – вона і сама не створює інновації, і закордонні технології не впроваджує. Межі цих регіонів не завжди збігаються з націон. кордонами.

Економічна залежність країн, що розвиваються від розвинутих країн проявляється насамперед у тому, що розвинені країни є «чистими» експортерами капіталу в країни, що розвиваються, тоді як країни, що розвиваються є, власне кажучи, їх боржниками.

Проблема країн периферії полягає також в обмеженні доступу до новітніх (насамперед інформаційних) технологій внаслідок їх зосередження в провідних ТНК.

Країни-лідери: США, Канада, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Італія (+Китай). Глоб. на країни-лідери св.. ек-ки вплинула таким чином: 1). розв. МПП призвів до поступового домін. внутрігалуз. поділу, 2). високий р-нь доходів у високо розв. кр. стим. іннов. д-ть, яка спрям. на ств. нової прод., з одного боку, а з іншого, спрямована на зрост. сук. попиту в цих країнах, 3). стр-ра попиту в країнах з майже однак. рівнем розв. однорідна, 4). зрост. в стр-рі св. торг. долі гот. прод., основним постач. якої є розв. кр, 5). для країн-лідерів притаманна однор. пол. -прав. система, що знах. своє втіл. у відпов. ЗЕ пол. цих країн. ; 6). ці кр. виступають осн. ех та ім. -рами капіталу у світ. госп-ві, завдяки акт. д-сті ТНК; 7). вони виступають як осн. ім-р труд. міграц. 8). вони визначають іннов. розв. людства 9). зберіг. за собою моноп. на нові знання та техн. при одночас. відкритому доступі до прир. рес. усіх країн світу, отже їх позиції посиляться ще.

Найважливіша риса сучасної глобалізації – посилення ролі країн, що розвиваються („виникаючих ринків”, „виникаючих економік”), які виступають потужними гравцями на глобальному конкурентному ринку.

Компанії з країн, що розвиваються, мають конкурентні переваги і на ринках розвинутих країн, і на власних ринках. Вони краще вміють пристосувати свою продукцію до потреб небагатих ринків.

Через те поле найбільших конкурентних баталій у глобальному бізнесі – нові споживачі, серед яких зростає число платоспроможних і дуже багатих покупців.

Компанії з країн, що розвиваються, виступають не тільки реципієнтами капіталів із розвинутих країн. Навпаки, вони все частіше поглинають відомі