Імуно-біохімічні аспекти ефективного використання ультрафіолету в клінічній практиці (експериментально-клінічне дослідження)

Незважаючи на патогенетичну складність, класична концепція клітинного і гуморального типів імунного реагування добре накладається на антропометричну класифікацію ТК і ТІР. Клінічно розвиток імунної відповіді по гуморальному типу супроводжується стимульованим ІЛ-6 зростанням чисельності В-лимфоцитів та імуноглобулінів (у першу чергу – M і G). Викид Th2-клітками ІЛ-5, ключовим ефектом якого є стимуляція еозинофілів, приводить до клінічно реєструємої еозинофілії. Навпроти, у ситуації превалювання клітинного типу реакції, менеджуємого Тh-1, має місце цитокіновий профіль: ІЛ-2, 12, ІФ-, TNF-, наслідком чого є ріст активності NK, усіх типів цитотоксичних лімфоцитів, зростання чисельності моноцитів і активності макрофагів.

 

Таблиця 11

Основні клінічні маркери клітинного і гуморального типів імунної відповіді і їхня відповідність типам УФ-фотогенного імунного реагування

Клітини Ключьові цитокіни Клітинний тип (Th1) І ТІР

(І ТК) Гуморальний тип (Th2) ІІ ТІР

(ІІ ТК) 

Еозинофіли ІЛ-5 - +  *

Моноцити ІЛ-1, 2 +  * -

CD8 ІЛ-1, 2 +  * -

CD4 -  -  

В ІЛ-6 - +  *

Синтез IgA, M, G - +  *

Примітка: “+”, “-“ ріст та відсутність змін показника при розвитку імунної реакції (у рамках класичної концепції клітинної і гуморальної імунної реакції) ; * – відповідність зрушень у картині ТІР типовим проявам клітинного і гуморального імунного реагування).

 

Таблиця 11, що інтегрує викладені факти, дає вагомі підстави ототожнити, з одного боку – ТК із ТІР, а з іншого боку – ці ототожнені типи, що мають характерні картини імунореагування – із класичними типами імунної відповіді. Однак відзначена вище специфіка УФ-фотоіндукованих зрушень у системі Th1/Th2-балансу вимагає більш обережного проведення імуно-клінічних паралелей, у зв'язку з чим нам здається більш доцільним застосування поняття УФ-фотогенних ТІР, що мають дуже глибоку подібність із клітинним і гуморальним типами імунної відповіді, але не абсолютно тотожні їм.

Сучасні представлення про еволюцію імунітету (J. Marchalonis, S. F. Schulter, 1994) і висновки, які конструюються на їхній підставі з урахуванням власних результатів, змусили нас висловити гіпотезу механізму УФ-фотогенної супресії, яка розвивається в літній період року. Еволюційно для наземних організмів період екстремальної УФ-інсоляції повинний був неминуче сполучатися зі сплеском імунологічного навантаження на організм унаслідок різкого стрибка біохімічної розмаїтості влітку. У цих умовах селективною перевагою міг стати механізм транзиторної імуносупресії, що запускається в теплий період року при підвищенні тла сонячної УФР. УФ-імуносупресію в цьому контексті скоріше варто розглядати не як патологічне відхилення від нормального стану, а як сезонну фізіологічну реакцію, виразність якої була визначена еволюційно. У цьому зв'язку цілком раціонально припускати, що складні ланки патогенезу такого запуску тісно пов’язані із сезонною динамікою гормонального статусу і загального метаболізму.

Розуміння необхідності дослідження сезонної залежності імунних реакцій у дітей із зони аварії ЧАЕС диктувалися для нас і літературними фактами (А. М. Гофельд, 1998), і висновками, що випливали з аналізу наших попередніх досліджень. При цьому мається можливість сполучити рівень і дози УФР, отриманої в ході санаторно-курортного лікування по числу днів сонячного сяйва. У контексті наших досліджень ми не могли не враховувати клінічних особливостей гормонального статусу досліджуваного контингенту дітей (М. П. Загородній, І. В. Пилипець, 1999). Зокрема, відповідно до регламентованої схеми обстеження, дітям із зони радіонуклідного забруднення визначалися параметри гормонального статусу, у першу чергу зв'язаного з функціями щитовидної залози і кори наднирників (Т3, Т4, кортизол).

Радіоімунологічне обстеження дітей, хворих на хронічний тонзиліт з регіону ЧАЕС, виявило вірогідне розходження величин екскреції Т3, Т4 і кортизолу (нмоль/л) у дітей між ІТК (1, 87±0, 01, 140, 1±10, 8, 1129, 7±93, 4) і ІІТК (1, 63±0, 07, 92, 7±9, 7, 435, 1±107, 5) у літній групі. Достовірне розходження (Р<0, 01) у рівні екскреції всіх досліджених гормонів було виявлено також усередині І та ІІ ТК між зимовими і літніми групами. Виявлені гормональні зрушення прямо корелювали з критерієм CD8 (r=0, 78±0, 01) для ІТК, і знаходилися в зворотньому кореляційному взаємозв'язку (r>0, 78) з чисельністю В-кліток, IgG – для ІІТК.

Зазначені факти є свідченням на користь концепції, що розвивається в літературі, інтегральності імуно-гормонального реагування організму на УФР, дозова динаміка якої носить сезонний характер. В зв'язку з цим далі була проаналізована бінарно-сезонна динаміка імунологічних показників. Формування статистичних сукупностей проводилося виходячи з критерію приналежності часу протікання санаторно-курортного лікування до “зимового” (травень-вересень) чи “літньому” (жовтень-квітень) періоду.

Аналіз результатів свідчить про вірогідно реєструємі розходження в ключових параметрах (Т-супресорів, В-лімфоцитів та імуноглобулінів) між сезонними групами спостережень. З метою остаточно переконатися у визначальній ролі УФР у генезі цих розходжень дозова залежність динаміки параметрів системи імунітету і неспецифічного захисту досліджувалася нами для двох типів опромінення – при одержанні сумарної дози УФР і при УФО розсіяною радіацією для нозологічної групи хворих хронічним тонзилітом з