Індивідуально-авторське трактування Біблійних мотивів як перекладознавча проблема (на матеріалі українських перекладів творів Дж.Г. Байрона)

Розділ 2. Жанри віршового перекладу (на матеріалі українських перекладів Байронового циклу “Hebrew Melodies”)

У розділі випрацювані загальні критерії розмежування жанрів віршового перекладу і здійснений їх лінгвокультурологічний аналіз. Матеріал дослідження дає змогу розглянути особливості рецепції поезій циклу “Hebrew Melodies” в українській літературній полісистемі.

За вихідне теоретичне положення прийнята теорія І. Евен-Зогара та Г. Турі стосовно перекладної літератури як складової полісистеми, сукупності всіх літературних систем певної національної культури, що визначає підбір текстів для перекладу та норми і функції перекладних творів. Згідно з теорією полісистеми, переклади можуть виконувати як первинну, так і вторинну функцію щодо літератури-сприймача. Зокрема, якщо література перебуває на етапі становлення, первинна функція перекладів передбачає певне стирання різниці між перекладанням та оригінальною творчістю у версіях, наслідуваннях, адаптаціях тощо. Відповідно, – за аналогією з терміном “літературний жанр” – введено термін “жанр віршового перекладу”, згідно з яким переклади покласифіковані за типами співвідношення індивідуального і вторинного в їх поетичній структурі.

Хоча український художній переклад формувався під впливом “котляревщини”, пародійно-травестійного напряму, вже в 40-х роках XIX ст. зароджуються нові жанри віршового перекладу, що їх також зумовила національна фольклорно-міфологічна та літературна традиція. Зокрема, М. Костомаров, перекладаючи поезії Байронового циклу, вдається до методу взаємонакладання біблійного та національного хронотопів, сутність якого полягає в ізоморфізмі біблійно-символічних компонентів та етномовних компонентів цільової мови на денотативному і конотативному рівнях. Результатом такого методу є все ж не переспів, а власне переклад на початковому етапі його становлення в Україні.

Так, у перекладі Байронової поезії “Oh! weep for those” (“Журба єврейська” у перекладі М. Костомарова) домінує інтенціональний компонент “народність” без національного конкретизатора, що цілком узгоджується із прагматикою біблійного першоджерела – народного плачу (псалом 137) – і з романтичною традицією англомовних “мелодій”, яка передусім передбачала стилізацію під фольклор. Смисловому акцентуванню підлягає не мовна картина світу перекладача як така, а біблійна топологія оригіналу, інтегрована в українську літературну полісистему через фольклор та Шевченкову поетику. Зокрема, словесний образ перекладу “Чужі знущаються над нами”, відсутній в оригіналі, інтуїтивно сприймається як суто український через Шевченкові рядки “Кати згнущаються над нами” (“Кавказ”). Проте міфопоетичним підґрунтям цього образу слугує невід’ємний мікротекст ламентальних псалмів, наприклад: “Ми стали глумом для сусідів наших, наругою та посміховиськом для всіх, що навколо нас” (Псалом 79: 4), авторською опорою – персоніфікований образ “Mockery” із наступної поезії ламентального підциклу Байронових мелодій – “The wild Gazelle”.

Для переспіву характерний метод транспозиції, переведення оригінальних смислових одиниць у етномовні компоненти, що відображають цільову мовну картину світу та змінюють інтенціональне спрямування тексту на актуальне для цільового читача. Застосовуючи метод транспозиції, М. Старицький створив переспів Байронової поезії “Thy Days are Done” (“Борцю”). Перебудова оди на пісню-заклик, реномінація ліричного героя через заміну біблійно-топологічного словосполучення “the chosen son” лексемою “борець” із актуальним для українського читача асоціативним контекстом “борець за волю, правду”, гіпонімічне переосмислення контекстуального значення слова “days” (“прожите”) як “мука” та слова “battle” як “січа”, введення літературного кліше з яскравим для читача перекладу міжтекстуальним зв’язком (“Тепер зійде щастя зоря”) формують фрагмент лексико-семантичного поля цільової мовної картини світу.

При цьому розрізняємо два типи транспозиції як методу і, відповідно, переспіву як жанру. Внаслідок узгодженої транспозиції етномовні компоненти виведені безпосередньо з оригіналу, вільна транспозиція передбачає введення етномовних компонентів на оригінально немаркованих рівнях тексту.

Одомашнення (наближення змісту і форми до цільового читача) тексту відповідно до поетичних канонів цільової літературної полісистеми створює жанр парафрази, що передбачає відтворення смислової структури тексту класичної поетичної моделі (віддаленої у часі та просторі й освяченої традицією) і узгодження цієї моделі з поетичними канонами культури-сприймача. Натомість, ознакою наслідування є приживлення чужомовних поетичних традицій, що ґрунтується на методі стилізації, відтворення функціонально-стилістичного інваріанту тексту через відбирання смислових компонентів різних текстуальних рівнів згідно з інтерпретаторською концепцією. Так, у псалмах, переспіваних Т. Шевченком, П. Кулішем та С. Руданським, давньогебрейська мовна картина світу слугує лише тлом, на якому проступають латентні етномовні компоненти, покликані апелювати до свідомості читача цільового тексту. Наприклад, у “Псалмах Давидових” Т. Шевченка такий лінгвокультурологічний фон створюють традиційні українські поняття, що входять до лексико-стилістичного макрополя “поневолення”: “чуже поле”, “далека неволя”, “Едомляне злії” (за зразком “вороги злії”). У парафразі Я. Щоголіва, відповідно до біблійного тексту, образ ворогів відтворено описово, “ті, що нас взяли в полон”, або за допомогою конвенційно-біблійної формули – “Едомові сини”.

Натомість, Байрон в обох наслідуваннях 137 псалма для збереження смислової єдності циклу