Історія української культури. Частина 1

Тут, о Глікаріє, тут, о дружина Асандра, випив я

Із джерела твого вологи студеної з вином;

Спрагу свою вгамувавши, я промовив: при житті й у смерті

Усім, хто лихо потерпів, ти даруєш визволення!

На стелі Ксанфа римського періоду збереглася епітафія:

Ксанф, син Лангоріна, прощай,

Мандрівник, ховаю я Ксанфа, який

Втіхою батька був, неньки-вітчизни красою,

Знався на таїнстві Муз, бездоганний у сонми співдрузів.

Аналіз творів грецького письменника Діодора, що розповідав про події у Північному Причорномор’ї, свідчить про його користування місцевими літературними джерелами. В них, зокрема, згадуються комедіографи з Херсонеса. З цього ж полісу до нас дійшов декрет ІІІ ст. до н. е. на честь історика і письменника Сіріска. Він був увінчаний золотим вінком і визнаний гідним почесного декрету, бо описав чудеса, здійснені богинею Дівою, і виклав зовнішньополітичну історію Херсонеса. Імовірно, цей твір привселюдно читали в народних зборах.

З літературою нерозривно пов’язаний театр, що виник із святкувань на честь бога Діоніса. З V ст. до н. е. він поступово набував довершеності і став невід’ємною частиною життя античного суспільства, вдихаючи в нього цілюще повітря демократизму і філософських ідей. У Північному Причорномор’ї театр знайдений лише у Херсонесі (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), хоча існують свідоцтва про його існування в Ольвії та Пантікапеї (ІV ст. до н. е.). У театрах представляли трагедії та комедії, на що вказують графіті та зображення акторів, а також теракотові театральні маски місцевого походження. У Криму археологами відкриті залишки особливих споруд – одеонів, де відбувалися не тільки вистави, а й зібрання, музичні та літературні агони. Відомо, що за часів римського панування херсонеський театр був перебудований: його театрон мав 8 секторів на 3 тис. глядачів. Тут, мабуть, проводилися гладіаторські бої, цькування диких звірів, циркові ігрища, які відрізнялися масовістю, розмахом і задовольняли гедоністичні потреби глядачів. Давньоримський принцип «хліба й видовищ» і у мешканців колоній створював ілюзії свободи і рівності, володіння владою. Античні видовища підтримували ідею про те, що весь світ – театр, тут був відчутний інтерес до психології особистості, формування її впевненості у причетності до вічності.

В художній культурі Античності особливе місце належить музиці, їй присвячені численні концепції давньогрецьких мислителів. Вже в гомерівській «Іліаді» музикант порівнювався із богом:

Ладно співає співець і на цитрі собі супроводить,

Схожий на бога.

«Гармонією небесних сфер» називали музику піфагорійці (VІ ст. до н. е.). Саме в їхніх працях вперше була висунута думка про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжини звучної струни. На цій основі було розвинуте вчення про математичні основи музичних інтервалів. Антична музика апелювала до арифметики, геометрії, астрономії, виявляючи тяжіння до раціонального пізнання світу. Музику розуміли як знання про рух, який створює звучання. Оскільки в ній вбачали ті самі закономірності, що і в зміні пір року та рухах небесних тіл, то її метою вважали пізнання основ світобудови. За Арістотелем, особливий виховний потенціал музики зумовлений її специфічним виражальними засобами – ритмом і мелодією, які впливають передусім на формування моральних якостей людини. На стелах і в розписах склепів Півдня України знайдені зображення музикантів та їхніх інструментів, найпопулярнішими з яких були: ліра, кіфара, арфа, флейта, сопілка і труба. Учитель музики і поет боспорець Ісіл брав участь у дельфійських музичних агонах; за даними джерел він переїхав до грецького Епідавру і написав там гімн на честь бога лікування Асклепія.

Мистецтво античного Причорномор’я сягнуло високого рівня, увібравши в себе досягнення наукової, технічної та художньої думки тих часів. Багато витворів мистецтва й понині вважаються неперевершеними зразками майстерності та фантазії.

Висновки

1. Вітчизняна культура має давні корені й відзначається поступальним безперервним розвитком. Ґрунтуючись на здобутках матеріальної і духовної культури архаїчних спільнот, вона збагачувалася надбанням різних племен і народів: кіммерійців, скіфів і сарматів, греків і римлян, готів, гунів тощо, набуваючи унікальності та неповторності.

2. Характерні ознаки прадавньої духовної культури – універсальність, самодетермінація, синкретизм, гомогенність, антропоморфізм, панування міфу – найповніше проявилися у давніх віруваннях і мистецтві. Разом з тим – це культура обрядів і табу, що виступали регуляторами соціальних відносин.

3. Базою формування й розвитку античної культури на Півдні нинішньої України була громадська община, що забезпечувала добробут кожного вільного громадянина полісу та визначала шкалу основних цінностей спільноти. Серед найважливіших рис античної культури – демократизм, агональність, інтерактивність, космологізм й антропоцентризм.

4. В античній культурі Північного Причорномор’я та Криму, передусім художній, спочатку домінували еллінські, а згодом – римські традиції. Проте посилювалися культурні зв’язки полісів з кочовиками та племенами Лісостепу.

5. Античні традиції лягли в основу життя ранньосередньовічних міст Криму. Яким би жорстоким не був розгром, учинений у Північному Причорномор’ї гунами, ці традиції не були забуті й знищені. На руїнах древніх держав-полісів виникали нові міста, що використовували досягнення античної культури. Приклади