Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури. Частина 1

Предмет: 
Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
143
Мова: 
Українська
Оцінка: 

підйом у Константинополі та провінційних містах сер. ІХ-Х ст. – це так зване «Македонське Відродження», коли остаточно складається тип христово-купольної споруди та розробляється іконографічний канон. Розквіт візантійської культури у ХІ-ХІІ ст. був обумовлений подальшою урбанізацією. «Комніновське Відродження» (ХІІ ст.) – епоха зародження раціоналізму, представники якого – історик і письменник Михайло Псьолл (1018 – бл. 1096), філософ і богослов Іоанн Італ (нар. 1025) ; розвитку світської освіти, появи у просторових мистецтвах стильової єдності монастирського зодчества з техніками мозаїки та фрески. Кін. XII – поч. XІІІ ст. – період занепаду культури Візантії, в ході якого відбулося розграбування Константинополя хрестоносцями (1204), після чого починається новий підйом – «Палеологівське Відродження» (1261-1453), коли посилився інтерес до античної спадщини, історії та фольклору. Це був період подальшого розвитку суспільної думки, писемності, освіти, політичних ідей і права, який представлений творчістю видатного вченого-ерудита Георгія Геміста Пліфона (бл. 1360-1452) та філософа-гуманіста Віссаріона Нікейського (1403-1472). Особливе місце в мистецтві займав Феофан Грек (1340-1410) – неперевершений іконописець та майстер монументального розпису. Візантія загинула під ударами турок, але традиції великої та самобутньої цивілізації дістали розвитку в культурі інших народів, зокрема західноєвропейських.

Традиційно культуру Західної Європи сер. V-ХІІІ ст. поділяють на два періоди: 1. Культура раннього Середньовіччя (сер. V-Х ст.), що характеризувалася розкладом рабовласницьких та формуванням феодальних відносин, християнізацією Європи, розбудовою структури католицької Церкви та поширенням чернецтва. В ті часи відбувався синтез культури численних варварських народів, з’явившихся в Європі внаслідок великого переселення народів, з античною та ранньохристиянською, відбувалося зміщення ядра європейської цивілізації на північ від Середземномор’я. Особливе місце в культурі раннього Середньовіччя, яку ще визначаюють як культуру Меровінгів (V-VІІІ ст.) і Каролінгів (VІІІ-Х ст.) – за назвами династій франкських королів – займає доба імперії Карла Великого (742-814), коли спостерігався розквіт декоративно-прикладного мистецтва варварського (звіриного, або тератологічного) стилю, монастирської літератури, мініатюрного живопису, юриспруденції та теології. Видатними постатями культури раннього Середньовіччя були: один із перших отців церкви Августин, прозваний Блаженним (354-430), філософ, математик, автор трактату «Про музику» Аніций Боецій (480-525) та філософ-»реаліст» Іоанн Скот (Еріугена, 840-877).
2. Культура високого Середньовіччя (ХІ-ХІІІ ст.) припадає на той період, коли феодальні відносини, станова ієрархія суспільства та панування Церкви досягли повного розквіту. Почався процес культурної самоідентифікації європейських народів із формуванням національних мов, кордонів майбутніх держав та постійних бурхливих міжкультурних комунікацій з Візантією та Сходом під час Хрестових походів (ХІ-ХІІІ ст.). Сформувалася міська культура, основи європейської системи освіти. Розквіт культури цього періоду пов’язаний з філософами-схоластами (лат. schola – школа) П’єром Абеляром (1079-1142), Альбертом Великим (1193-1280), Хомою Аквинським (1225-1274), вченим-монахом Роджером Беконом (1214-1292). Саме в цю епоху були створені літературні шедеври – «Пісня про Роланда», «Пісня про Сіда», «Сага про Нібелунгів», рицарські романи про легендарного короля Артура, любов Тристана та Ізольди, пошуки св. Ґрааля. Найкращі романи бретонського циклу належать Крет’єну де Труа (бл. 1135 – бл. 1185). Провансальські поети Арнаут Даніель (бл. 1180-1195) та Бертран де Борн (бл. 1140-1215) оспівували любов до прекрасної Дами, а шотландські барди Томас Рифмач (1220-1290) та Хухон (ХІІІ ст.) – до своєї вітчизни. Іспанський священик Педро Альфонсо у 1204 р. написав перший в Європі трактат про культуру поведінки, бо у моду входила куртуазія (франц. courtois – чемність, вишукана ввічливість). Далеко за межами Італії була відома творчість талановитих скульпторів Нікколо (бл. 1220-1287) і Джованні (бл. 1245-1314) Пізано та живописця Чимабуе (1272-1302). Блискучим явищем художньої культури високого Середньовіччя була архітектура, з кінця Х ст. – романського, а з другої половини XII ст. – готичного стилів.
У культурі вітчизняного Середньовіччя передусім виділяється додержавний період (V-IX ст.), під час якого слов’янські племена включилися в процес великого переселення народів і в VII ст. завершили колонізацію просторів Східної Європи. Складалися племінні союзи полян, древлян, сіверян, волинян, дреговичів та інших, які поступово переростали у формування більш високого соціокультурного рівня – племінні князівства. Напередодні утворення Київської держави, в VII-VIII ст., на території Лісостепу та Полісся Дніпровського Лівобережжя поширювалась Волинцівська культура, яка унаслідувала елементи культури склавинів. Згодом на території Лівобережного Подесіння формувалась Роменська культура (кін. VIII-Х ст.), яку, зазвичай, ототожнюють з культурою сіверян. На ареалі Райковецької культури (VIII-IX ст.) між Дніпром і Карпатами осіла низка племен Правобережного Подніпров'я і Подністров'я, тому її справедливо вважають основою давньоруської культури.
Період формування й розквіту Київської Русі (IX-XI ст.) став тією епохою її культури, коли відбувалося об’єднання східнослов’янських племен в єдину державу з центром в Києві, розпочалася християнізація населення за православним каноном, розвивалися міста, торгівля, освіта, мистецтво, а також тісні культурні взаємовідносини з Візантійською імперією, Азійським Сходом, Скандинавією та Західною Європою. Значний внесок в культуру цього періоду зробили князі Володимир Великий (960-1015), Ярослав Мудрий (978-1054), Володимир Мономах (1053-1125). Видатними культурними діячами вітчизняного Середньовіччя ІХ-ХІ ст. були: один із засновників Києво-Печерського монастиря й родоначальників чернецтва Антоній Печерський (983-1073), письменник-полеміст Феодосій Печерський (бл. 1008-1074), мислитель Лука Жидята (пом. 1059), книжник, історик і публіцист Нестор (бл. 1056 – після 1113), письменник митрополит Іларіон Київський (ХІ – поч. ХІІ ст.), іконописець та ювелір Аліпій (Алімпій, пом. 1114).
Культура періоду феодальної роздробленості (XIІ-XIII ст.), коли війни між удільними князівствами (з
Фото Капча