Історія української культури. Частина 1

У IV-І ст. до н. е. міста Північного Причорномор’я остаточно набували типового для античної Греції вигляду. Вони обносилися фортечними мурами, що складалися зі стін та веж, забудовувалися храмами, адміністративними спорудами, вівтарями, скарбницями, гімнасіями та палестрами для занять спортом, торговельними рядами. Шедеврами античної архітектури вважають і поховальні комплекси, зокрема, боспорські склепи IV ст. до н. е. Золотого й Царського курганів.

В перші століття нової ери з’явилися цитаделі (Тіра, Ольвія, Херсонес), поширювалися малі форми тосканського ордеру. Під впливом Риму споруджувалися будівлі суто практичного призначення, які перш за все задовольняли потреби в торгівлі. У Мірмекії, Тірітаці, Пантікапеї, знайдені залишки численних виноробень, цистерн для води та вина, рибозасолюваних ван, водопроводів з керамічних труб. У Херсонесі та Пантікапеї відкриті давні бані – терми. Краса таких споруд вбачалася у конкретній утилітарній функції, втіленій у логіці структури, розумній доцільності, лаконізмі деталей.

Образотворче мистецтво Північного Причорномор’я давніх часів найкраще представлене скульптурою, головним об’єктом якої була людина. Її зображення в повний зріст – статуя передавало сутнісні риси та універсальні якості довершеної людини Античності. В скульптурних образах втілені космічний устрій і гармонія індивідуального буття: обличчя імперсональне, внутрішній світ позбавлений конкретних психологічних рис – у цьому прочитувалася і підпорядкованість долі, і полісне світовідчуття, яке не дозволяло протиставляти особистісне загальному. Як і космос краса тіла мала визначатися його раціональністю, розумним співвідношенням частин, симетрією, мірою, – звідси спроби давніх скульпторів віднайти канони, ідеальні пропорції фігури. З плином часу втрачався громадянський пафос, на місце узагальненого, статичного образу людини приходило відображення її неповторності, індивідуальності, емоційності.

Спочатку скульптура надходила у північнопричорноморські міста з Іонії та Аттіки; з V ст. до н. е. відомі витвори вже місцевого походження. Монументальні рельєфи відтворювали міфологічні, батальні та побутові сцени. В станковій скульптурі традиційно зображувалися боги, герої, спортсмени, правителі. З-поміж найцікавіших боспорських зразків – рельєфи із зображеннями Кібели, Пана, Геракла, теракотова Кора Персефона, статуя Астарти, погруддя цариці Динамії. Але найпоширенішою була скульптура малих форм. Розмальовані теракотові статуетки (коропластика) прикрашали інтер’єри різного призначення та відзначалися багатством жанрів. В перші століття нової ери інтерес до зображення людини в скульптурі послаблювався, з’явилися схематичність, умовність, простежувалися риси варварізації та примітивізму.

Найпопулярнішим видом живопису за античних часів був декоративний, передусім вазопис. Протягом усього існування північнопричорноморських полісів до них широким потоком надходили керамічні вироби з Іонії, Коринфа, Олександрії, Гераклеї, острова Родоса, розписи яких представляли стилі, що сформувалися в Аттіці у VI-ІV ст. до н. е. : чорнофігурний (нанесені чорним лаком фігури на тлі жовтої або червоної глини, деталі одягу та орнаменти виконані білою й пурпуровою фарбами) ; червонофігурний (чорний фон і фігури кольору глини, орнамент поєднаний з міфологічними та жанровими сценами) ; розкішний (декоративна пишність, прагнення передати перспективу). Місцеве виробництво розписної кераміки почалося тільки наприкінці ІV ст. до н. е. ; воно здійснювалося в моно- або поліхромному стилях; розпис при цьому наносився на тлі нефарбованої чи вкритої білою, сірою, чорною фарбами посудини. Поширеними були різноманітні орнаменти, а також батальні сцени (битви амазонок з греками або грифонами). З плином часу в керамічних майстернях Херсонеса, Пантікапея, Ольвії виготовлялися майже всі види античних ваз: амфори і кратери, гідрії та пеліки, килики і лекифи, кіафи і скіфоси, що розписувалися талановитими місцевими майстрами, які використовували оригінальну техніку. Так, на Боспорі у ІІІ ст. до н. е. були поширені так звані акварельні вази, бо фарби для розпису розводилися водою.

Монументальний живопис представлений техніками фрески, енкаустики (воскового живопису) та мозаїки. Це були орнаментальні та сюжетні розписи стін будинків (Ольвія, Херсонес, Пантікапей), поховальних стел і кам’яних склепів (Боспор). Серед сюжетів домінував міфологічний. Живопис склепу Деметри кургану Великої Близниці в Керчі І ст. поєднував структурний та квітковий стилі. Перший з них імітував кам’яну кладку і використовував сюжети; другий – зображення квітів, гірлянд, листя та гілок дерев у певній системі. В центрі поховальної камери зображені боги Деметра, Плутон, Кора, Гермес і німфа Каліпсо; вільний же простір стелі та стін заповнений листям, виноградними гронами, квітами, гірляндами та птахами.

Оригінальне декоративно-прикладне мистецтво античних міст Північного Причорномор’я представлене таким його видом, як торевтика – виготовлення прикрас у техніці лиття, витискання й карбування. Вироби прикрашалися зерню, філігранню та кольоровою емаллю. Найбільш визначні витвори торевтики – бронзові, срібні, золоті, електрові обручки та підвіски, дзеркала та гребні, чаші та вази – знайдені в курганних похованнях. Серед них шедеври давнього мистецтва ІV ст. до н. е. – золоті пектораль з Товстої Могили, сережка з Феодосії, підвіска з Куль-Оби, срібна амфора з Чортомлицького кургану, ольвійські бронзові дзеркала. Звісно, що місцеві майстри враховували смаки замовників, найчастіше варварів. Звідси орнаменти із звірів і рослин, зображення грифонів і сфінксів, сцени повсякденного побуту, мисливства і двобоїв. Високохудожніми зразками торевтики були й монети; спочатку їх відливали, а пізніше – карбували. Відзначимо й розвиток різьблення по дереву та кістці, особливо в містах Боспору.

Численні графіті на керамічному посуді (присвяти, побажання, шкільні вправи) свідчать про масову письменність населення північнопричорноморських міст. І хоча даних про розвиток літератури дуже небагато, у вчених немає сумніву, що вона перебувала на рівні загальногрецької тих часів. Письменником І ст.