Історія української культури. Частина 1

Предмет:

Культура

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

143

Мова:

Українська

Оцінка:

до н. е.) і видатні мислителі Платон (427-347 до н. е.) та Арістотель (384-322 до н. е.), «батько історії» Геродот (484-430 до н. е.) та видатний античний історик Фукідід (460-400 до н. е.), засновник європейської медицини Гіппократ (460-375 до н. е.). Найвидатнішими скульпторами епохи були Фідій (495-430 до н. е.), Мірон (сер. V ст. до н. е.), Поліклет (др. пол. V ст. до н. е.). Театральне мистецтво представлене «безсмертною тріадою» трагіків – Есхілом (525-456 до н. е.), Софоклом (бл. 497-406 до н. е.), Евріпідом (бл. 480-406 до н. е.) та комедіографом Арістофаном (445-386 до н. е.). Це був зоряний час Еллади, найвищий прояв її загальнолюдського генія.

Елліністичний період (ост. третина ІV – І ст. до н. е.) пов’язаний з поширенням культури Давньої Греції далеко за межі її території. Головною рисою культури цієї доби була взаємодія еллінського та місцевих елементів, а її центрами – Александрія Єгипетська, Пергам та острів Родос. Провідні художні досягнення еллінізму обумовлені використанням в архітектурі корінфського стилю, а в образотворчих мистецтвах – творчих здобутків видатних скульпторів пізньої класики Праксителя (390-330 до н. е.), Скопаса та Лісіппа (др. пол. ІV ст. до н. е.). Найвизначнішим письменником доби був Менандр (343-291 до н. е.). Культура еллінізму справила плодотворний вплив на Рим та його провінції, далеку Індію та Середню Азію. У ІІ ст. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії. Але й після цього її культура була на високому рівні, про що свідчить творчість письменника-мораліста Плутарха (45-126) та блискучого сатирика Лукіана (125-180). За Горацієм: «Греція, скорена воїном диким, його ж покорила, в Лацій суворий мистецтво внесла... «. Проте Стародавній Рим мав власне, своєрідне культурне обличчя.

Першим періодом історії античної культури в Італії ще до римського панування була етруська культура (VIII-II ст. до н. е.). Її самобутність найбільш яскраво проявилася у культі мертвих, храмовій архітектурі, що використовувала так званий тосканський ордер, розписах гробниць із східними та грецькими мотивами, теракотовій скульптурі. Саме етруски створили головну святиню римлян на Капітолії (храм Юпітера, Юнони і Міневри) та емблему Вічного міста – скульптуру вовчиці, яка, за легендою, вигодувала його засновників-близнюків Ромула і Рема.

Царський період давньоримської культури припадає на VIII-VI ст. до н. е. У 753 р. до н. е. на місці так званого «квадратного Риму» було засноване наймогутніше латинське місто. Під впливом етрусків збудовані перші храми, величезний підземний канал (Велика клоака), поширився особливий тип помешкання – атрій. Це епоха становлення давньоримської міфології та релігії.

Республіканський період культури Стародавнього Риму (V-І ст. до н. е.) передусім відзначений розвитком просторових мистецтв. В архітектурі домінував запозичений у греків та творчо переосмислений корінфський стиль. Головними досягненнями образотворчих мистецтв були скульптурний портрет та монументальний живопис із сценами битв і тріумфів. Найдавніші римські літературні твори належать греку за походженням Лівію Андроніку (бл. 284 – бл. 204 до н. е.). Розквіт римської комедії цієї епохи пов’язаний з Плавтом (бл. 250 – бл. 184 до н. е.) та Теренцієм (бл. 195-159 до н. е.). Період кризи Республіки представлений творчістю письменника, філософа і адвоката Ціцерона (106-43 до н. е.), автора філософської поеми «Про природу речей» Лукреція (бл. 99-55 до н. е.) та лірика Катулла (бл. 87 – бл. 54 до н. е.).

Культура імператорського періоду (I – сер. V ст.) – «золотий вік» римської літератури завдяки творчості загальновизнаних майстрів поезії: це автор славнозвісних «Метаморфоз» Овідій (43 до н. е. – бл. 18), ліричний поет Горацій (65-8 до н. е.) та Вергілій (70-19 до н. е.), який подарував світу «Енеїду». Великої популярності набули твори істориків Лівія (59 до н. е. – 17) і Тацита (бл. 58 – бл. 117). Справжнім технічним переворотом в будівництві, пов’язаним із застосуванням бетонно-цегляної системи, обумовлений розквіт архітектури, що стверджувала велич імперії. Важливу роль в культурі цієї доби відігравала нова релігія – християнство. У 476 р. Рим був захоплений вестготами та вандалами; могутня держава відійшла в історію, а її культура повільно трансформувалася в середньовічну.

Антична культура на території України проіснувала майже тисячоліття (VIст. до н. е. – ІV ст.) ; її історія пов’язана з колонізацією Північного Причорномор’я та Криму. Термін «колонізація» в даному випадку треба розуміти як культурно-господарське освоєння греками нових територій, причому мирне, оскільки там, де вони осідали (на морських і лиманських узбережжях) або ніхто не проживав, або нечисленні місцеві жителі – варвари (грец. barbaros – чужоземний), як називали їх переселенці, підтримували з останніми добрі стосунки. Сільське господарство, ремісництво і торгівля були спільними тогочасними заняттями. У VІ ст. до н. е. в цілому в напрямі із заходу на схід засновано більшість північнопричорноморських полісів – Ольвія, Тіра, Ніконій, Пантікапей, Кіммерік, Тірітака, Мірмекій, Феодосія, Херсонес. Новозасновані колонії не залежали від міст-метрополій (Мілета, Гераклеї Понтійської та ін.), хоча і мали з ними єдині культи та укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох незалежних держав.

Перший період історії античної культури на Півдні нинішньої України (VІ – сер. І ст. до н. е.) характеризувався тісними економічними та культурними зв’язками