Історія української культури. Частина 1

Ранні форми світосприйняття прадавньої людини були однією з основ формування її естетичної та художньої свідомості. За даними наукових досліджень, 35 тис. років тому зародилося мистецтво. З самого початку своєї історії воно обумовлювалося суспільними потребами людини: трудовими процесами, спілкуванням, розвитком мовлення тощо.

Одним із перших кроків до художнього узагальнення була спроба впорядкування та групування явищ навколишнього світу за допомогою ритму, що властивий людині так само, як зір, слух, дотик. Але набагато складніше виявилось образно опредметнити відчуття ритму. Передусім з’явився руховий ритм, звуковий прийшов значно пізніше. В палеолітичних зображеннях ритм ще не відчувається; він з’являється тільки в неолітичних пам’ятках, проступаючи як намагання впорядкувати та організувати площину на керамічних виробах і простір – в архітектурі.

Мистецтву первісної доби притаманна єдність утилітарного й художнього. Проте наявність цих елементів, іноді безпосередньо не пов’язаних із практичним призначенням предмета, започатковувала новий етап у розвитку культури – появу відносної свободи діяльності, формування стійких естетичних потреб, наявність поширеного художнього виробництва.

Ще одна особливість найдавнішого мистецтва – зооморфні форми, різноманітні орнаменти, що поступово набували абстрактного характеру. Зображення людини поряд із тваринами й рослинами подавалося дуже умовно і схематично, бо образ самої людини ще не сформувався і розглядався як частина навколишнього світу. Вірогідно, існувала певна заборона на реалістичне зображення людини із релігійних міркувань.

Давнє мистецтво було синкретичним, воно ще не знало традиційного поділу на види та жанри, синтезуючись з віруваннями, обрядами, звичаями та різноманітними формами спілкування.

Своєрідним проявом цього синкретизму була піктографія (лат. pіctus – писаний фарбами, намальований) – древнє рисункове письмо. Це найбільш ранній спосіб фіксації думки для спілкування на відстані або через будь-який проміжок часу за допомогою малюнка або комплексу зображень. Але піктографія не фіксувала мови, вона ще не була писемністю. За допомогою малюнків передавалися виробничі й інші важливі звістки (мисливські маршрути, сигнали небезпеки) ; вони наносилися на дерево, кору, кістку або камінь. Разом з тим у піктографії важливу роль відігравала символіка образа й кольору, що наближала її до найдавнішого образотворчого мистецтва.

Проте, зображально-наслідувальна діяльність первісної людини, що спиралася на її образне мислення, лише з певними застереженнями може бути названа живописом у класичному його значенні. Наскельні зображення тварин на повний зріст створювались, як свідчать дослідження, для суто практичних потреб: як мішень для тренування й метання списа, проведення ритуального полювання або як образ тварини для магічних дій, що передували полюванню й мали забезпечити успіх.

Поступово малюнок ставав більш впевненим, а зображення – багатожанровими. Первісні художники використовували різноманітні фарби та способи зображення. В період переходу від мезоліту до неоліту з’явилася сюжетна та композиційна єдність, а також сцени побуту, полювання, двобою, праці та любові, які мали на меті передати рух і характер дії. Безперечно, зображення тварини і людини завжди супроводжували художню культуру, але реалістичний пафос палеолітичного живопису є унікальним і неповторним, адже знахідкам пізніших часів притаманні вже певні стилізація, узагальнення, динамізм, багатофігурність композиції, що засвідчує не просто майстерність, а певну професійність.

Синкретичний характер первісного мистецтва такою самою мірою властивий і скульптурі. Її історія починалась з невеликих фігурок 5-10 см., типологічно одноманітних, з підкресленою жіночістю, головою без обличчя. Це так звані неолітичні Венери, пов’язані з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища, ритуальних танців.

Використання глини для вироблення домашнього посуду, а згодом винахід гончарного круга сприяли розвитку кераміки. Імітативна та функціональна у своєму генезисі вона стала одним із перших різновидів прикладного мистецтва, яке у процесі розвитку перетворилося на один з найабстрактніших видів художньої творчості, набувши абсолютної рухливості форм. Саме ця особливість кераміки дає право назвати її «кристалізацією людської думки». Розписний посуд різних етнічних груп і археологічних культур дозволяє простежити, як вчилася людина узагальнювати свої життєві враження, стилізуючи предмети та явища таким чином, що вони перетворювалися на підпорядкований ритмові стрункий геометричний, рослинний або тваринний орнамент. Ритм ліній, кольорів, форм ніби увібрав у себе спочатку ритм руху руки, яка повертала виріб під час ліплення, а потім – ритм гончарного круга, можливо, навіть зі співом, що його супроводжував. Матеріалом прикладного мистецтва був і метал (бронза, срібло, золото). Скарби давніх курганів – кінська збруя, одяг, прикраси, зброя, посуд – безумовно, є продуктами художньої творчості.

Перші зразки архітектури, що існували на нашій території вже 44 тис. років тому – наземні житла типу намету або чуму з каркасом з жердин, вкритими шкірами тварин і обкладеними унизу великими кістками мамонта, а потім – будинки з глинобитними, глиновалькованими та глиноплетеними конструкціями стін і двосхилими дахами, вкритими очеретом – стали початком створення людиною соціального простору, що відмежовував її від простору неосвоєного і де надалі відбувалося все людське життя. У бронзовий вік поширювалися монументальні споруди (мегалітичні та захисні), а також меморіальні (могильні кургани).

Серед мегалітів (англ. megalithic – велика кам’яна споруда) перш за все виділяють менгіри – поодинокі вертикальні, нерідко вкриті рельєфами, стовпи заввишки від 1 до 15 м; на нашій території вони зустрічаються в кримських степах. Іноді менгіри утворювали цілі алеї або кола біля жертовного каменя.