Історія української культури. Частина 1

Можливість міфологічного мислення була тісно пов’язана з природою людської мови; їм обом властива така особливість, як метафоричність, тобто пояснення значення одного явища через інше. Метафоричне перенесення значень явищ чи предметів на інші при розумінні їхньої різниці давало змогу визначати і пізнавати нові явища або предмети. Завдяки метафоричності мови, а також принципові антропоморфного бачення навколишнього світу людина оволодівала силами природи спочатку в сфері мислення, а потім практично. Метафора ставала найменуванням нового явища, а отже, робила думку доступною для інших, розвивала її, тобто виступала не тільки як засіб вираження, а й важливе знаряддя мислення.

Міфи складалися в різних умовах і мали різне призначення. Дослідники групують їх за сюжетною схожістю. Міфи, що пояснюють виникнення явищ, істот, предметів називають етіологічними. Космогонічні міфи розповідають про походження Всесвіту, основних стихій, чи окремого племені як частини світу. З виникненням землеробства розвивалися календарні міфи, що відбивали сезонні зміни природи, цикли. Есхатологічні міфи розповідали про катастрофи, загибель світу, повернення до первісного хаосу як божої кари за гріхи людей або вияв примхливого характеру богів. Особливе місце посідають міфи, що розповідають про походження тих чи інших культурних благ: знань, умінь, навичок (землеробства, ремісництва, письма, використання вогню і т. ін.), встановлення соціальних інститутів (наприклад, шлюбу), звичаїв, традицій, законів. Набуття цих рис культурного життя пов’язується з героїчними міфами. Система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу визначається як міфологія.

Українська міфологія базується на міфах давніх слов’ян та виявляється перш за все в релігійних віруваннях наших предків. Першоджерелами Всесвіту вони вважали вогонь та воду. Серед найвідоміших міфологічних персонажів та язичницьких богів: Перун – бог родючості, блискавки і грому, війни і воїнства, покровитель князівської дружини (всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем) ; Дажбог (Даждьбог) – сонячний бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, податель добра та багатства; Хорс – божество небес, яке доповнює Дажбога та дарує людям живильну силу, перемогу добра над злом; Стрибог (Посвистач) – покровитель природи, родоначальник усіх вітрів; Мокоша – богиня землі, родючості і ткацтва; Велес (Волос) – бог земного достатку, опікун купецтва, торгівлі, покровитель скотарства, а також музики та поезії; Сварог – бог небесного вогню, опікун шлюбу та родинного щастя і разом з тим – бог-коваль, що подарував людям плуг; Ярило – бог весняної плодючості, розквіту природи та дітонародження; Лада – богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. У міфології слов’ян дуже часто зустрічається світове древо. В цій функції виступають райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До основних частин світового дерева приурочені різні істоти: до вершини та гілок – птахи (сокіл, соловей, а також міфологічне птаство, наприклад Диво) ; до стовбура – бджоли, до коренів – змії та бобри. Світове дерево в цілому асоціюється з людиною, передусім з жінкою.

З розвитком суспільства міфологія поступово втрачала значення універсального засобу духовного освоєння дійсності. Але вона не була єдиною формою світосприйняття прадавніх людей. Первісне мислення представлене також тотемізмом, фетишизмом, анімізмом і магією.

Тотемізм (від алгонкінського – його рід) – уявлення про кровну спорідненість людини та навколишньої природи, про походження роду від міфічного предка – найчастіше тварини чи рослини, що найпоширеніші на певній території спільноти, а тому стають її символами. З тотемізмом пов’язані перші архаїчні уявлення про батьківщину як традиційну племінну територію. Не випадково в давніх слов’янських віруваннях згадуються чабрець і полин, барвінок і калина, лебідь і сокіл, олень і вовк, бик (тур) і коза.

Фетишизм (франц. fétiche та португ. feitico – амулет) – віра в наявність у реальних предметів чи речовин іншої, прихованої надприродної сутності, за допомогою якої можна змінити реальність. Фетишами спочатку ставали природні предмети незвичайної форми, потім – знаряддя праці і врешті решт спеціально зроблені предмети-фетиші. Це амулети, що захищали від ворожих сил і охороняли людину чи спільноту і талісмани, які повинні приносити удачу та щастя володареві.

Ще одна форма первісного мислення та релігійних уявлень – анімізм (лат. anima – душа). Оточуючий світ та людина наділялися душею, одухотворювалися. Анімізм виникає тоді, коли людина починає усвідомлювати свою сутність, внутрішній світ, коли з’являється здатність думати, фантазувати. Анімізм заснований на вірі в надприродні істоти, які можуть міститися у будь яких тілах (душі), або виступають самостійно (духи). Останні завжди належать до певної місцевості, стихії. Розвинені анімістичні погляди у фольклорі вводять мотив метаморфоз – душа людини може поселятися у рослині чи тварині (наприклад, дівчина перетворюється на тополю), але це переселення здійснюється у відповідності до якостей людини.

Перші спроби системного практичного освоєння світу пов’язані з магією (грец. μαγεία – ворожба, чаклунство, віщування). Це віра в здатність особливим надприродним чином впливати на інших людей, тварин, явища природи та соціальні відносини з метою отримання необхідного результату. За цільовою спрямованістю магія у первісному суспільстві поділялася на охоронну (збереження від заподіяння шкоди), шкідницьку (спричинення лиха), військову