Історія української культури. Частина 1

Предмет:

Культура

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

143

Мова:

Українська

Оцінка:

Такі комплекси називають кромлехами. На весь світ відомий кромлех Стонхендж поблизу Солсбері у Великій Британії. А найдавнішим в Україні є комплекс кромлехів, виявлених під насипами двох курганів біля с. Кічкас на о. Хортиці. Кромлехи з’єднувалися між собою алеєю з каменів; всередині ж виявлено густо пофарбовані в червоний колір скорчені кістяки. У наших степах кромлехи іноді оперізували курган. Третім типом мегалітичних споруд є дольмени – своєрідні скрині з великих кам’яних брил, або два стовпи, перекриті кам’яною плитою. Дольмен нагадує житло, здебільшого це й були «житла померлих» – усипальні. Цікаві дольмени збереглися в горах Південного Криму; це родові усипальні таврських племен, які в І тис. до н. е. під натиском скіфів змушені були відійти в гори і там будувати свої укріплення. Залишки цих споруд й досі височать на горі Кошка, поблизу Сімеїза, на мисі Ай-Тодор, на горі Аю-Даг.

Найраннішим формам архітектури, передусім культовій, властиві ритмічні побудови як елементи просторового об’єднувального та організуючого значення; ця ознака залишилася основною і характерною для всієї наступної архітектури стародавнього часу.

В архаїчній культурі зароджується вокальне й інструментальне мистецтво. Перші музичні інструменти – це ударні пристрої з двох кісток, дрючків, натягнутої шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких була тятива лука, а також різноманітні сурми, сопілки, гудочки тощо. Одним з найдавніших видів мистецтва були й колективні танці. Первісні люди танцювали дуже образно, відтворюючи сцени полювання, рибальства, поклоніння силам природи, воєнних дій та статевих стосунків.

Формувалися передумови і для розвитку художньої літератури, що синкретизувалася з міфологією. Завдяки метафоричності мислення ця найдавніша поетична творчість була відображенням дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій та одухотворених істот, які вважалися реальними. Міфологічні персоніфікації сил природи та явищ суспільного життя ґрунтувалися на антропоморфізмі.

Міф та поетична мова сягали первісної нерозчленованої єдності, що лише поступово розпалася на два самостійні види духовної творчості. Таке саме міфологічне одухотворення, яке несе в собі слово, властиве і образам мистецтва, які діяли на людину магічно. Якщо мистецтво слова відривається від спільного з міфом підґрунтя і вони починають розвиватися кожний у своєму напрямі, то це не означає, що вони роз’єднуються остаточно. Мова є знаряддям мислення, вона формує поняття й судження. Це відбувається тільки за умов, якщо слово, мова відмовляються від повноти безпосереднього досвіду або абстракції. Але ж мистецтво слова є тією цариною духу, де мовне знаряддя не тільки не втрачає своєї зображальної сили, а й постійно розвиває та оновлює її. Саме тут слово набуває нової повноти життя, вже естетично вільного, не пов’язаного з міфами.

Міфи назавжди залишилися для мистецтва скарбницею сюжетів, образів, фантазії, джерелом поетичного натхнення. І наш народ несе у своїй спадщині поетичну мудрість пращурів, насамперед у багатстві національної мови і фольклорній традиції, в казках і легендах, піснях і загадках, а також релігійних віруваннях.

3. Періодизація і типологія античної культури

Термін Античність (лат. antiquus – прадавній) було введено італійськими гуманістами епохи Відродження для визначення греко-римської культури, найдавнішої з досліджених в ті часи, коли майже нічого не знали про давньосхідні цивілізації. Історія культури рабовласницьких суспільств, що розвивалися в Середземномор’ї, Причорномор’ї та на суміжних територіях у період з 3 тис. до н. е. до середини V ст. і були носіями цінностей найбільш близьких до сучасної європейської культурної традиції, іноді визначається як історія еллінської та латинської античності, бо головну роль в ній відігравали Стародавня Греція та Стародавній Рим.

Періодизація античної культури починається з давньогрецької. До кола її найдавнішої – егейської культури (3-2 тис. до н. е.) – входили острови Крит, Мелос, Аморгос, Фера, пізніше – Кіпр, а також Середня та Південна материкова Греція. Цей період репрезентований критською, або мінойською та мікенською культурами, центрами яких були палаци (Кносс, Фест) і фортеці (Мікени, Афіни). Домінували монументальна архітектура, фресковий живопис, декоративно-прикладне мистецтво. В егейському світі існувала ієрогліфічна писемність (перш. пол. 2 тис. до н. е.) та дві системи лінійного письма.

Головним літературним джерелом для вивчення другого, гомерівського та ранньоархаїчного періоду (ХІ-VІІІ ст. до н. е.), є поеми видатного Гомера (VІІІ ст. до н. е.) «Іліада» та «Одісея» – шедеври античної художньої культури. Її провідна тема – прекрасна і здорова тілом і духом людина – стверджувалася передусім в просторових мистецтвах.

Особливості архаїчного періоду давньогрецької культури (VІІ-VІ ст. до н. е.) визначалися розвитком полісного устрою та Великою колонізацією – освоєнням нових територій Середземномор’я та Причорномор’я. Це була епоха формування загальногрецької міфології та пантеону богів-олімпійців, а також блискучого розвитку грецької поезії, представленої творчістю Гесіода (бл. 700 до н. е.) і Сафо (Сапфо, VІІ-VІ ст. до н. е.), Анакреонта (570-478 до н. е.) і Піндара (бл. 520 – бл. 442 до н. е.). Зародилися театр і драматургія, з’явився музичний запис. В архітектурі сформувалися дорійський та іонійський стилі; а скульптура втілювала естетичний ідеал громадянина, що пориває узи родової общини.

Розквіт давньогрецької античної культури, центром якої стали Афіни, припадає на класичний період (V – ост. третина ІV ст. до н. е.). Достатньо назвати хоча б декілька славетних імен, що назавжди увійшли до скарбниці світової культури. У філософії – це «володар дум» Сократ (469-399