Історія української культури. Частина 1

Ще виразніше гуманістичні ідеї Відродження проявилися в багаточисельній надгробній скульптурі. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до нащадків не лише зовнішні риси, але й характер людини, її гідність і неповторність. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Свошовського роботи Яна Пфістера. Померлий в рицарських латах, ніби відпочиває, відкинувшись на подушки. В надгробку св. Яна з Дуклі скульптор Войтех Зичливий майстерно підкреслив величний спокій, приховану силу і енергію святого.

Поряд з надгробною поступово розвивалась і станкова скульптура: магнатські парки прикрашали статуями античних богів і героїв, з’явився скульптурний портрет, що наслідував найкращі риси давньоримського. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла скульпторам вільно втілювати в творах свої задуми.

Якщо архітектура і скульптура цієї доби були результатом творчості іноземних або місцевих майстрів, які пройшли навчання в мистецьких центрах Західної Європи і повністю сприйняли стильову мову ренесансу, вкорінюючи її на українському ґрунті, то живопис найбільше зберігав традиції художньої спадщини Київської Русі. Передусім це виявлялося в іконописі XIV-XV ст., де використовувалися давні православні канони – символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотна перспектива. Це був не релігійний живопис, як в Італії чи Німеччині, а саме іконопис. Така вірність традиціям, навіть певний консерватизм стали засобом збереження самобутності національних духовних цінностей. Але поступово в київських і львівських церквах з’являлися ікони, в яких змінювалися пропорції тіла, обличчя святих набували більшої виразності, навіть елементів портретності, рухи ставали більш природними, порушуючи стабільність. При збереженні канону монументальний живопис набував певної витонченості, глибокої, стриманої емоційності. У фрескових розписах Кирилівської церкви в Києві («Різдво Христове», «Успіня Богородиці») та Вірменського собору у Львові («Ісус Христос», «Іван Богослов») замість золотого фону – пейзажі, види міських вулиць і площ, побутові сцени. Зворотна перспектива змінилася лінійною, композиція і постаті набували певної реалістичності. Митці прагнули надати сакральний вимір земному людському життю, наблизити до глядача Христа і святих, передавали ідеал жіночої тілесної і духовної краси в образі Богоматері.

У розвитку ренесансного іконопису проявилася ще одна важлива тенденція епохи – образотворче мистецтво поступово втрачало анонімність, воно ставало авторським. Одна з найвидатніших пам’яток монументального живопису XV ст. – розпис Троїцької замкової каплиці в Любліні підписаний 15 серпня 1418 р. українським майстром Андрієм. Цей «Джотто Півночі», за характеристикою дослідників, відважився поставити своє ім’я не у глухому куті, а під постаттю благословляючого Ісуса Христа. Всупереч середньовічним звичаям, майстер Федуско із Самбора підписався під «Благовіщенням» (1579), що зберігається в Харківському художньому музеї.

Оригінальністю і неповторністю відзначався і український станковий живопис, центром якого був Львів. У 1596 р. тут відкрився малярський цех, але до нього могли належати лише католики та уніати. Православні майстри, що залишалися поза цехом, де традиційно здобувався фах через роботу з матеріалом (фарбами, пензлем), освоювали професію через проникнення в теорію, розуміння своєрідності предмета мистецтва, тобто через засвоєння художнього методу. Поступовий відхід живопису від ремесла став початком професійної спеціалізації в образотворчому мистецтві, хоча самим художникам Відродження не можна дорікнути щодо професійної обмеженості. Самобутність майстрів відображала велич особистості кожного з них; водночас спільність їхнього загального високого звучання, єдність традиції і новаторства були основою розквіту цього виду мистецтва.

Станковий живопис XVI ст., представлений батальним і міфологічним жанрами, натюрмортом, але найцікавішим був портрет, що відображував внутрішньо суперечливе, психічно напружене життя людської особистості. Обмежуючи деталі, митці зосереджували увагу на обличчі, прагнули передати гідність, шляхетність, розум, силу волі чоловіків, а у жіночих портретах – красу, ніжність і в той же час своєрідність характеру, тобто підкреслювали ті риси портретованих, які наближали їх до суспільного ідеалу епохи.

Упродовж XVI ст. принципово змінилися стосунки між творцем і замовником-споживачем. Соціальна емансипація художника відбувалась і завдяки світському меценатству – митці отримували замовлення, їхніми послугами користувалися монархи і вельможі. Так, польські королі та магнати неодноразово запрошували українських майстрів для розписів костьолів та панських палат. До нашого часу збереглися фрески, зроблені на замовлення вітчизняними митцями в Любліні, Кракові, Сандомирі, Вроцлаві. Запрошували їх і до Пскова, що, зважаючи на високий рівень псковської школи, було значним визнанням. Щоправда, все це не виключало залежності художника, особливо від смаків замовників. Та коли взяти до уваги, що смаки формувалися під впливом робіт тих самих художників, то ідеться скоріше про взаємозалежність.

XIV-XVI ст. – епоха розквіту українського мініатюрного живопису. За ствердженням фахівців, навіть французький малюнок того часу поступався українському в досконалості, а головне – в композиції. «Лебединою піснею» тонкої й майстерної української мініатюри називають дослідники ілюстрації рукописного «Життя Бориса і Гліба» (XІV ст.). Серед видатних зразків ренесансної мініатюри – декоративні рамки славнозвісного «Пересопницького Євангелія» (1556-1561). Це одна з наших національних святинь: саме на цьому Євангелії складають присягу на вірність народу українські президенти.

Поширення книгодрукування сприяло розвитку такого виду образотворчого мистецтва, як графіка. Високим художнім рівнем відмічені дереворити (гравюри на дереві) «Апостола», «Острозької Біблії», інших книг друкарні І. Федорова. У Львові плідно працювала майстерня художників-граверів, які не просто виготовляли гравюри для книг, але й розробляли все їхнє художнє оздоблення (ініціали, комбіновані прикраси, заставки, рамки, кінцівки), що