Історія української культури. Частина 1

Кінець XVI ст. – час розпаду ренесансної картини світу, що породив суперечливі тенденції в художній культурі; однак в них є і загальне – піднесення «внутрішнього бачення», суб’єктивного і фантастичного над авторитетом Природи і Античності. Перша, що прагнула зберегти в недоторканості гармонійний ідеал Відродження, схилялася до формального академізму. Друга, навпаки, характеризувалася глибоким творчим проникненням у нову реальність, завдяки чому народжувалось мистецтво, що поглиблювало гуманістичний ідеал, який набував більшої драматичності, напруженості, трагічності. Саме ця тенденція стала основою для неповторного українського бароко XVII-XVIII ст. Третя – це антикласичний бунт представників маньєризму з характерною для нього екзальтацією і піднесеністю, загостреною суб’єктивністю й манерністю художньої мови.

1.Відродження (Ренесанс) – це перехідна епоха в європейській культурі XІV-XVI ст. від Середньовіччя до Нового часу, що обумовлена особливостями соціально-економічного і духовного розвитку, осереддям якого були міста. Культурним рухом епохи Відродження став гуманізм, що формувався на базі класичної античної спадщини. На відміну від релігійного світогляду, в центрі якого був Бог, у гуманістів провідне місце посідала вільна і гармонійно розвинута людина.

2.Як нова верства світської інтелігенції, що здобула широке громадське визнання, українські гуманісти, так само як і західноєвропейські, були носіями високої освіченості, національної самосвідомості, натхненниками ренесансного мистецтва. Вони зробили значний внесок у теорії природного права і суспільного договору, відстоювали ідею незалежності світської влади від церковної; приділяючи особливу увагу історії, гуманісти вважали її засобом виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни.

3.Український Ренесанс мав потужну базу – культурні традиції Київської Русі. На XІV-XV ст. приходився його ранній період, коли під впливом Візантії та Італії формувався світогляд, орієнтований на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення. Якщо центром раннього вітчизняного гуманізму був Київ, то в період зрілого Ренесансу XVI ст. провідну роль у вітчизняній культурі відігравав Львів. Гуманістичний рух того часу міцнів завдяки безпосереднім контактам із представниками Північного Відродження і Реформації.

4.Відродження принципово змінило становище художньої творчості та митця в суспільстві. Мистецтво сприяло єдності духовного життя епохи, воно стало справжнім рушієм процесу творення нового ідеалу. Ядро ренесансної художньої культури складали ідеї єдності краси і правди, природного і божественного, ідеалу і реальності, античності і християнства. У вітчизняному мистецтві XІV-XVI ст. стиль ренесанс передусім стверджувався в літературі і образотворчих мистецтвах, що найяскравіше відображали земну людину у Всесвіті.

1. Чому культуру Відродження вважають перехідною та яке її історичне значення?
2. Як Ренесанс «відроджував» Античність? Чи можна відродити якусь культуру у нових історичних умовах?
3. Охарактеризуйте соціально-економічні передумови Відродження.
4. У чому особливості ренесансної картини світу?
5. Чому саме гуманізм вважають основою світогляду епохи Відродження? Які основні риси ренесансного гуманізму?
6. Які особливості раннього українського Відродження?
7. Який вплив Північного Відродження і Реформації на українську культуру XVI ст.?
8. Охарактеризуйте роль братств у вітчизняній культурі другої половини XVI ст.
9. Які основні тенденції української ренесансної художньої культури?
10. Що успадкувала сучасна українська культура від епохи Відродження?

1. Термін Рінашименто (відродження в мистецтві) вперше використано: А) Франческо Петраркою; В) Джорджо Вазарі; С) Леонардо да Вінчі; D) Нікколо Макіавеллі.
2. Ренесанс – це перехідна епоха в європейській культурі: А) ІХ-ХІІІ ст. ; В) XIV-XVI ст. ; С) XVІІ-XVІІI ст. ; D) кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
3. Доба Відродження – це відродження традиції: A) архаїчної; B) давньосхідної; C) античної; D) середньовічної.
4. Ідеальна особистість Ренесансу: A) герой; B) природна людина; C) мислитель; D) універсал.
5. Ренесансний гуманізм формувався передусім на основі: А) фізико-космологічних знань; В) теології; С) класичної античної спадщини; D) астролого-медичних знань.
6. Етико-релігійна спрямованість північного гуманізму обумовлена: А) інтересом до середньовічної схоластики; В) династичними та громадянськими війнами; С) Великими географічними відкриттями; D) Реформацією; Е) розвитком книгодрукування.
7. Першим українським друкованим твором вважається: А) Листвиця; В) Златоструй; С) Шестокрил; D) Апостол.
8. Мистецтво використовувало функцію універсальної форми пізнання світу в культурі: А) Античності; В) Середньовіччя; С) Відродження; D) Просвітництва.
9. В українській художній культурі стиль ренесанс передусім стверджувався у: А) живописі; В) скульптурі; С) архітектурі; D) літературі.
10. Серед українських гуманістів епохи Відродження не було: А) Юрія Дрогобича; В) Станіслава Оріховського; С) Герасима Смотрицького; D) Пантелеймона Куліша; Е) Павла Русина.
11. «Русинським Демосфеном» та «сучасним Цицероном» у XVІ ст. називали: А) Герасима Смотрицького; В) Юрія Дрого-бича; С) Станіслава Оріховського; D) Івана Вишенського.
12. Видатний вчений-гуманіст XV ст., доктор астрономії, філософії та медицини, ректор Болонського університету: А) Микола Копернік; В) Джордано Бруно; С) Юрій Дрогобич; D) Галілео Галілей.
13. Центром гуманістичного руху в період раннього українського Відродження був: А) Київ; В) Львів; С) Острог; D) Луцьк; Е) Кременець.
14. «Тримовна» людина – знавець грецької, латинської та єврейської мов – це ідеал культури: А) Стародавнього Риму; В) західноєвропейського Середньовіччя; С) українського Ренесансу; D) Просвітництва.
15. Теорії природного права, суспільного договору, освіченої монархії в українській культурі XVI ст. розробляли: А) Станіслав Оріховський і Павло Русин; В) Іван Федоров і Петро Мстиславець; С) Петро Могила і Феофан Прокопович.
16. Принцип спільного блага (блага народу) був найважливішим в: А) античному гуманізмі; В) середньовічній схоластиці; С) ренесансному гуманізмі; D) просвітниць- кому раціоналізмі.
17. Вершиною української ренесансної полемічної літератури XVI ст. була творчість: А) Стефана Зизанія; В) Івана Вишенського; С) Петра Скарги; D) Григорія Сковороди.
18. Містерії, міраклі, мораліте, інтермедії у XVI ст. стали складовими вітчизняної: А) комедії; В) трагедії; С) трагікомедії; D) шкільної