Історія української культури. Частина 1

У Рішашименто 4 періоди, що за назвами відповідають найменуванням століть італійською мовою. 1. Проторенесанс (дученто) – кін. ХІІІ ст., перехідний період, перший рубіж між середньовічною та якісно новою культурою, коли заявив про себе Данте Алігієрі (1265-1321). У його знаменитій «Божественній комедії» відтворене суспільство того часу з усіма його вадами та людськими гріхами. Найзначнішим живописцем Проторенесансу був Джотто (1266-1337), що відійшов від середньовічної нерухомості і воскресив просторове сприйняття елліністичного мистецтва.

2. Раннє Відродження (треченто) – XІV ст. – епоха нової життєстверджуючої літератури, центральною фігурою якої була людина, сповнена віри в безмежні можливості волі та розуму. Проголошений Ф. Петраркою принцип – через пізнання «людського» до пізнання світу – знаменував початок гуманістичного руху в Італії. Прославлення насолод земного життя, чуттєвої любові, висміювання середньовічної моралі – стали змістом новел славнозвісного «Декамерону». Його автор Джованні Боккаччо (1313-1375) – один з найяскравіших представників раннього гуманізму.

3. Високе Відродження (кватроченто) – XV ст. – період підйому гуманізму та образотворчих мистецтв. У творчості Андреа Мантеньї (1431-1506) та Сандро Боттічеллі (1444-1510) яскраво проявилася візуальна орієнтація нового історичного типу культури. Філософське мислення кватроченто, що поєднало душу з тілом, пробудило інтерес до внутрішнього світу людини і форм її тілесного вираження.

4. Пізнє Відродження (чінквеченто) – XVI ст. – епоха титанів духу, діяльність яких зумовила значне піднесення культурного життя Італії. У творчості Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікеланджело Буонарротті (1475-1564), Рафаеля Санті (1483-1520) реалізувалися краса, гармонія, могутність, інтелект як символи чінквеченто. Гуманістичний погляд на універсальну людину в поєднанні з майстерністю і талантом зробили твори цих видатних митців неперевершеною скарбницею світової культури. З 20-х рр. XVI ст. розпочався спад гуманістичного руху. Діячі чінквеченто, відстоюючи права на свободу і самовияв, все більше відчували ненадійність і хиткість людського існування.

У темнощах – кінець мій і начало,

Затемнене в душі моїй вікно,

А ніч хмурна проходить так помалу...

Вам сонце за товариша дано,

Пустіть мене до світла, щоб воно

Мою темнющу долю осіяло.

(Мікеланджело Буонарротті)

В країнах, розташованих на півночі від Італії, поширювалося Північне Відродження, основними центрами якого були Нідерланди, Німеччина і Франція. Його своєрідність обумовлена Реформацією – культурно-релігійним і політичним рухом, що охопив на поч. XVI ст. значну територію Європи і був спрямований проти офіційної церкви. Завдяки Реформації утворилися національні церкви, виник протестантизм. Разом з тим реформаційний рух став важливим фактором розвитку національних культур. Серед його різноманітних течій на північний гуманізм найбільш впливала євангелічна (бюргерська реформа), що сприяла зміцненню статусу буржуазії. Саме з цією течією пов’язана творчість видатних реформаторів XVI ст. : Мартіна Лютера (1483-1546) – ідеолога протестантизму, який утверджував засади демократичної освіти і переклав Біблію німецькою мовою; Ульріха Цвінглі (1484-1531), що найкращою державою вважав представницьку демократію; Жана Кальвіна (1509-1564), який теологічно обґрунтував Реформацію і заснував протестантський університет в Женеві.

Проблематика Реформації передусім відбилася на художній культурі Нідерландів, Німеччини і Франції, що характеризувалася інтенсивним розвитком літератури і образотворчих мистецтв, в яких гармонійно поєднувалися італійські впливи з готикою та національними традиціями. Основною стала тема людини у Всесвіті. Майстри досліджували дійсність в усіх її проявах; їхні герої заглиблені в себе, займаються самоаналізом і пошуками сенсу життя. Ідеалом художньої творчості була християнська любов до ближнього, благочестя і покора, проповідь етичних норм.

У Північному Відродженні два періоди, з яких перший, що приходився на XV ст., знаменував перехід до нової культури. Його називають Ars nova – витоки та первісна пора Північного Відродження. Це епоха виникнення гуманізму, найважливішим стимулом якого стало книгодрукування. Центром Ars nova були Нідерланди; як і в Італії XV ст. тут домінував живопис, його найяскравіші представники – Ян ван Ейк (пом. 1441) та Ієронімус Босх (бл. 1450-1516).

XVІ ст. і є, власне, Північне Відродження, коли розвиток культури йшов напружено, стисло, в складних історичних умовах. Це епоха найвищого підйому гуманізму, з його яскраво вираженою релігійно-етичною спрямованістю. Гуманістичний рух сприяв ідейному становленню Реформації, яка, однак, переслідувала інші цілі та дуже швидко зайняла ворогуючу до нього позицію. Зіткнення гуманістичного світогляду із войовничим релігійним доктринерством протестантизму стало причиною ранньої кризи Північного Відродження. Проте перш ніж гуманізм втратив свої позиції під тиском католицької та протестантської реакції, він заклав міцні підвалини нової європейської культури. У її витоків видатні митці: Альбрехт Дюрер (1471-1528) – німецький художник та інженер, чия творчість була гімном людині, її духу, тілу, силі та глибині її інтелекту; геній комічного, автор «Гаргантюа і Пантагрюеля» французький письменник Франсуа Рабле (1494-1553) ; іспанець Мігель де Сервантес (1547-1616), що в знаменитому «Дон Кіхоті» з великою художньою силою показав трагікомізм благородної особистості в умовах панування бездуховності; нідерландський живописець Пітер Брейгель Старший (1515-1559), чия творчість пройнята інтересом до різноманітності народного життя. Однією ж з вершин не тільки Північного Відродження, а й світового мистецтва є творча спадщина англійця Уїльяма Шекспіра (1564-1616). В його трагедіях, комедіях, хроніках, сонетах і поемах представлена проблематика цього типу культури у всій її багатогранності, величі, динаміці.

Культура України епохи Відродження не була провінційною стосовно італійської або німецької, вона