Історія України

 

2. 11 листопада 1918 року в Німеччині відбулась революція, а вже 13 листопада цього ж року Росія анулювала Брестський мир і розпочала військові дії проти УНР силами сформованих в нейтральній зоні так званих українських дивізій під командуванням М.Щорса та В.Боженка. Одночасно 16 листопада 1918 року флот Антанти ввійшов в Чорне море і до кінця грудня висадив 60-тисячний десант в південних містах України. Українські війська змушені були без бою відступити. Переговори ЦР з Антантою не дали результатів, тому що головна ставка робилась на єдину Росію і її білогвардійських лідерів Колчака та Денікіна, які в свою чергу не сприймали існування незалежної України. Та головна загроза ішла зі сходу. УНР мала на час приходу до влади 100-тисячне військо, яке за півтора місяці скоротилося до 20 тисяч бійців. До цього добавилось особисте суперництво В.Винниченка та С.Петлюри. Небезпечним явищем в армії була отаманщина (анархія і сваволя отаманів) (в той час як у Червоній Армії відновилось єдиноначалля і військова дисципліна). Також під впливом невирішеності питань землі (в Росії більшовики уже її роздавали), розростався процес “більшовизації” українського війська. На сторону російських більшовиків перейшли отамани Зелений (Терпило), М.Григорєв, Ю.Тютюнник та інші (до речі М.Григорєв за здобуття для більшовиків Одеси отримає від Москви орден Бойового Червоного Прапора, а згодом, за участь у повстанні уже проти більшовиків, за підмовою Москви буде вбитий, на той час ще союзником червоних Нестором Махно). Вірними Директорії залишалась лише Запорізька дивізія та Українські січові стрільці. На ноту протесту проти дій Росії нарком закордонних справ Г.Чичерін відповів, що бойові дії ведуть не російські війська а збройні сили УСРР. Тому 16 січня 1919 року Директорія змушена була оголосити війну Росії. Це була друга війна з Радянською Росією. Так званий Український фронт в кількості 11 тисяч бійців наступав з трьох напрямків: на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Їм допомагали загони Директорії, що переходили на їхню сторону. По ходу чинилися єврейські погроми непідконтрольними С.Петлюрі отаманами. 5 лютого 1919 року перша повстанська дивізія під командуванням М.Щорса ввійшла в Київ. Директорія змушена була відступити до Вінниці. Тим часом делегація Директорії продовжувала вести переговори з Антантою, яка в ультимативній формі примушувала підкоритись білогвардійському уряду Денікіна, який в цей час наступав на Москву і Київ з Півдня. В зв’язку з цим відбувся розкол Директорії, внаслідок якого В.Винниченко емігрував за кордон а боротьбу очолив Головний Отаман Симон Петлюра (уродженець Полтави). Під тиском Червоної Армії він залишив Вінницю і перебрався до Жмеринки.

 

3. Скориставшись прорахунками більшовиків генерал А.Денікін, який очолював білий рух (антипод червоному рухові) розгорнув влітку 1919 року наступ на Москву та Київ відрізавши таким чином Південну групу Червоної Армії на Україні під командуванням Й.Якіра. Останні змушені були пробиватись з боями з оточення. А.Денікін не бачив самостійної України. Ключовим було питання повалити владу більшовиків і відновити єдину і неділиму Росію. Тому на захопленій Лівобережній частині України відновлювалось поміщицьке землеволодіння, губернський устрій на чолі з генерал-губернаторами, боролися з усякими проявами українського національного життя (навіть були познімані портрети Т.Шевченка і заборонено видання книг “малоросійською мовою”). На території, захопленій денікінцями розгортався анти білогвардійський рух, який вели різні сили. На осінь 1919 року в їх рядах нараховувалось біля 100 тисяч бійців. Вони навіть брали великі міста (зокрема 2 рази Полтаву). В селі Баштанка (Миколаївщина) існувала так звана Баштанська республіка, яка мала біля 20 тисяч бійців. Найбільші успіхи мав Нестор Махно, який примінив нову тактику партизанської війни (тачанки з кулеметами і блискавичні переходи). С.Петлюра надав допомогу Н.Махно зброєю і продовольством. На осінь 1919 року Н.Махно контролював майже весь Південь України, захопивши в тому числі Катеринослав, який тримав до грудня.

В червні 1919 року Директорія на чолі з С.Петлюрою переїздить до Камянця-Подільського, куди в цей час відступила з Західної України Українська Галицька армія. В середині 1919 року вони спільно здійснюють наступ: С.Петлюра на Умань проти денікінців, УГА на Київ проти Червоної Армії. УГА навіть 30 серпня, на короткий час, захоплює Київ, але згодом передає його денікінцям. Тим часом Червона Армія біля Кром і станції Косторна повністю розбила Добровольчу армію Денікіна і відновила наступ, в тому числі і на Україну. 7 лютого 1920 року кавалеристи Г.Котовського захопили Одесу. Українське