Історія України

Ставши державою Україна зайняла третє місце по ядерному потенціалу в світі, тому що на її території знаходилось 2 тисячі тактичних ядерних боєголовок та 176 міжконтинентальних балістичних ракет. 23 травня 1992 року Україна разом з іншими країнами підписала Лісабонський протокол про приєднання до міжнародного договору “Старт – 1”. За ним Україна мала скоротити 36% загальної кількості ракет – носіїв і 42% ядерних бойових зарядів. Ратифікація цього договору Верховною Радою стала проблемою, тому що в цей час Росія через Державну Думу, заявила територіальні претензії на Крим, в зв’язку з чим українські патріоти У Верховній Раді відмовлялись роззброюватись Україні і почали вимагати вступу до НАТО. Лише через 1,5 роки, коли послабився тиск Росії з-за Криму 18 листопада 1993 року цей договір був ратифікований. Ядерні країни Росія і США гарантували суверенітет країни. Тому, восени 1994 року Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, за умови гарантій з боку ядерних держав. 1 червня 1996 року завершилось вивезення ядерних боєприпасів з України до Росії.

Україна успішно налагодила зовнішні стосунки з західними сусідами, але як і раніше, стосунки з Росією продовжували бути складними. Її не влаштовувала проєвропейська спрямованість України, за зразком країн Балтії. Вона мріяла відновити Російську імперію. В цій справі їй допомогла в якійсь мірі багатовекторна (спрямування в різні сторони, а практично тупцювання на місці) зовнішня політика Президента Л.Кучми. Наслідком стало підписання 30-31 травня “договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією”. За цим договором Росія визнавала існуючі кордони між двома країнами. Але вже восени 2003 року виник конфлікт через приналежність острова Тузла, який і по сьогоднішній день не вирішений остаточно. Події навколо острова Тузла сприяли прийняттю Закону України “Про вступ до НАТО” Верховною Радою України в 2003 році. Складним є питання перебування Російського Чорноморського флоту в Севастополі, що суперечить Конституції України і її позаблоковому стану. Президент В.Янукович у квітні 2010 року своїм договором з Росією, продовжив термін його перебування до 2042 року. На сьогоднішній день ще не завершені переговори по кордонах з цією країною. Більше того, ця країна постійно втручається у внутрішні справи України, не допустивши її вступу до НАТО, торпедуючи кроки до вступу в Євросоюз. Частина українських політиків допомагають їм в цьому.

В якійсь мірі складними були стосунки з Румунією, але їх бажання вступити до Євросоюзу (умовою чого була відсутність територіальних протиріч з сусідами) дозволили підписати в 1997 році договору про дружбу і співробітництво з Україною, а на початку 2 тисячних років, через міжнародний суд узгодити питання по острову Зміїному.

Певні складності були у відносинах з Польщею, щодо відкриття меморіалів  воякам двох країн часів україно-польської війни 1918-1920 років, та жертв Волинської трагедії 1943-1944 років. Ці питання також були спільно вирішені.

На початку ХХІ століття, відносини з країнами Заходу і США погіршились через порушення свободи слова, інтелектуальної власності в Україні, вбивства журналістів (приклад Г.Гонгадзе), продаж Ірану українських систем ППО “Кольчуга” і т. п. В епоху президентства В.Ющенка 2004-2009 роки ці відносини стали кращими про що свідчить наступне: Україна ввела безвізовий режим для громадян країн Євросоюзу; Україна була визнана країною з ринковою економікою; вступ до СОТ; початок переговорів про асоційоване членство і зону вільної торгівлі з Євросоюзом; визнання України демократичною країною. До речі, В.Ющенко зробив спробу перейти до одно векторної зовнішньої політики, спрямованої на повноцінну інтеграцію до Євросоюзу. Його наступник В.Янукович повернувся до багатовекторності.  З 2010 року стосунки з країнами Заходу знову стали погіршуватись, причинами чого є: судове переслідування опозиції, обмеження прав громадян на мирні зібрання, тиск на свободу слова.

Останнім часом, крім Євросоюзу і Росії, приоритетними для влади є відносини з країнами Азії, перш за все з Китаєм, та Латинською Америкою.

 

2. Під час розпаду СРСР було утворено СНД, яке за задумом Москви, згодом повинно відродити велику Росію. Але Україна весь час блокувала рішення по утворенню наддержавних структур, які б давали таку можливість. Головним інтересом, що бачила і бачить поки що нині Україна в цьому обєднанні, це зона вільної торгівлі з країнами СНД. В 2004 році Україна підписала угоду про входження в Єдиний Економічний простір СНД (ЄЕП), яка не була ратифікована Верховною Радою, більше того, це була одна з причин Помаранчевої революції.

Намагаючись бути самостійним гравцем серед країн СНД Україна приймала участь в регіональних міжнародних організаціях, таких як Парламентська асамблея чорноморського економічного співробітництва (бере участь 11 країн чорноморського регіону), Центральноєвропейській ініціативі (бере участь 15 країн Центральної і Східної Європи). З 1992 року Україна стала членом НБСЄ, яка з 1995 року отримала назву “Організація з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ). У листопаді 1995 року Україна стала 37-мим членом Ради Європи і взяла на себе зобов’язання дотримуватись прав людини.  В зв’язку з цим в Україні було введено інститут спеціального уповноваженого з прав людини – омбудсмена (нині цю посаду займає Ніна Карпачова).

У 1994 році Україна підписала угоду про співпрацю з ЄС. Вступ до цієї організації України, на відміну від країн Балтії, Східної Європи, виявився важким. Цьому причинами є не лише економічна криза останніх років, а й інші, а саме: невідповідність соціально-економічного, політичного життя евростандартам (але ж ця невідповідність була і в колишніх республіках Прибалтики), небажання влади встановити надійний кордон на Сході і Півночі України з введенням візового режиму, як це зробили країни Балтії, не виведення з України іноземної військової бази, торпедування вступу до НАТО, куди Україна могла б вступити уже сьогодні (всі країни Східної Європи і Балтії, перш ніж стати членами Євросоюзу ставали членами НАТО). Альтернатива: Як свідчить газета “Вечірня Полтава” від 12 жовтня 2006 року, аргументами на користь вступу до НАТО є: 1. Членство в НАТО різко поліпшить перспективи вступу до ЄС; 2.Напад на Україну буде розглядатись, як напад на НАТО; 3.Україна, в разі вступу до НАТО не матиме жодних зобов’язань, щодо розміщення на своїй території військових баз; 4.Надання “ядерних гарантій” Україніз боку ядерних держав, членів НАТО; 5. Зниження ризику війни проти України інших держав; 6. Зміцнення політичної незалежності; 7.Вступ України до НАТО не буде створювати умов для іноземних військових баз, спрямованих проти Росії; 8.Ліквідація можливих провокацій проти України на зразок острова Тузла; 9.Зміцнення територіальної цілісності і обмеження сепаратизму; 10.Обмеження енергетичного тиску зі сторони Росії; 11.Остаточний вихід України з-під впливу Москви; 12.Незначна вартість вступу в НАТО, тому що можна буде обмежити витрати на оборону (на відміну від нейтральної країни, яка повинна тримати велику армію, очікуючи удару з усіх сторін); 13.Можливість використання старого озброєння при залученні сучасних озброєнь країн НАТО; 14.Різке збільшення іноземних інвестицій; 15.Поліпшення підприємницької діяльності; 15. Вступ до НАТО не припиняє науково-технічної співпраці з Росією. Не вступ до НАТО України призведе до маргіналізації України, витіснення її на периферію міжнародних відносин, зумовить підпадання України під зовнішні впливи.”

Щодо реальних стосунків з НАТО, то з лютого 1994 року Україна приєдналась до програми НАТО “Партнерство заради миру”. 9 липня 1997 року в Мадриді підписано “Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО”. Зокрема передбачалась проведення спільних навчань, участь у миротворчих операціях. На початку ХХІ століття Україна прийняла участь в військових операціях проти Іраку та в Афганістані. З виборами Президента України В.Януковича, були змінені плани, щодо вступу до НАТО. Закон України “Про основні засади зовнішньої політики” від 2010 року відмовився від вступу країни до НАТО і проголосив нейтральний статус України, зберігши при цьому положення про Євро інтеграцію.

Також Україна приймає участь в ООН, співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародним валютним фондом (МВФ), Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР).

 

3. На початку ХХІ століття Україна опинилась знову на роздоріжжі. Потрібно розбудовувати оновлену зовнішньополітичну доктрину країни, яка, за будь-яких обставин повинна гарантувати: національну безпеку, створення сприятливих умов для ефективного функціонування економіки, науково-технічного прогресу, розвитку культури і освіти, захист прав і свобод громадян, підвищення рівня добробуту людей, забезпечення мирних відносин з сусідами.

 

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.309-318.
2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.356-365.
3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів., кер. Зайцев Ю,Д., Світ, 2003.
4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

 

 

1. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів,. кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
2. Історія України (підручник), 10 кл., Кульчицький С.В., К. Освіта, 2010.
3. Історія України (підручник), 11 кл., Кульчицький С.В., Шаповал Ю.І., Генеза, 2005.
4. Новітня історія України ч.І (підручник), 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2001.
5. Новітня історія України ч.ІІ (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза , 2007.
6. Історія України. Мисик Ю.А., К., 2008.
7. Історія України. Островський В.В., 2009.
8. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

 

1. Історія України (навчальний посібник), Світлична В.В., 2010.
2. Історія України (навчальний посібник), Гончарук П.С., 2009.
3. Історія України (навчальний посібник), Гусєв В.І. 2008 р.
4. Історія України (навчальний посібник), Юрій М.Ф. 2008 р.
5. Історія України (посібник), 10 кл., Рент О.П., Малій О.В., Фаренгейт, 2003.
6. Нариси з історії України (посібник)Ю 10-11 кл., за ред. Смолія В.А., Генеза, 2002.
7. Історія України (навчальний посібник) , 11 кл., Шевчук В.П., Прем’єра, 2002.
8. Нариси з історії України (посібник), 9-11 кл., Грицак Я.Й., Генеза, 2002.
9. Історія України (навчально-методичний посібник для вчителів), 11 кл., Коляда І., Лук’янчук  О., Аконіт, 2006.
10. Історія України. Хрестоматія, 10-11 кл., за ред. Гусєва В.І., Вища школа, 2005.
11. Збірник тренувальних тестів з історії України, Власов В.С., Пометун О.І., Фрейман Г.О., Генеза, 2008.
12. Історія України. Збірник тестових завдань, Кириленко О., Шеремет Ю., Грамота, 2008.