Історія України

Новостворений клас українських підприємців, з метою лобіювання (проштовхування) своїх інтересів у Верховній Раді, в 1992 році створив Український союз промисловців і підприємців. Саме дякуючи їм у 1993 році примєр-міністром став Л.Кучма.

На середину 90-тих років склалось п’ять політичних блоків: консервативно-комуністичний, соціал-ліберальний, націонал-демократичний, державницько-національний і радикально-націоналістичний. Їхня мета – боротьба за владу для реалізації своїх програм, що це не завжди сприяло будівництву держави, більше того, несло загрозу її існуванню.

В умовах погіршення життя росли страйки, особливо в шахтарських районах. Їх використовували сили спрямованні на розхитування недавно здобутої державності. В зв’язку з цими подіями в червні 1993 року було прийнято рішення про референдум у вересні цього року про довіру чи недовіру парламенту і Президенту. Було прийнято рішення про вибори у березні 1994 року Верховної Ради за мажоритарною виборчою системою (голосування за окремих людей) і вибори Президента. Ним, за підтримкою лівих партій, які виступали за обмеження державності України, приєднання в тій чи іншій формі до Росії, став Л.Кучма, в минулому директор заводу “Південмаш”, осипаний преміями за часи СРСР, в тому числі Ленінською премією, відомий своєю проросійською позицією, автор ідеї багатовекторності української зовнішньої політики, а по суті гальмівник просування України в Євросоюз.

 

3. До 1994 року процес прийняття Конституції незалежної держави Україна практично був заблокований діями лівих сил у парламенті.  В листопаді 1994 року за наказом Л.Кучми було створено Конституційну комісію, яка відновила конституційний процес, який був перерваний. Її очолив О.Мороз. Обговорення проекту Конституції відбувалось в умовах жорсткого протистояння лівих і націонал-_державницьких сил. Л.Кучма став на підтримку державницьких сил і пригрозив винесення проекту Конституції на всенародний референдум. Це примусило ліві сили піти на поступки. В ніч на 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України – Основний Закон незалежної держави.

Основними засадами Конституції України стали: суверенітет – незалежність держави; незалежність – самовизначення української нації, недоторканість території, непорушність кордонів, економічна самостійність, самостійна зовнішня політика; поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; Україна – соціальна держава, що дбає про підвищення матеріального і духовного життя народу; Україна – демократична країна, що означає виборність влади, участь народу у розв’язанні державних справ, гарантування прав і свобод; Україна – правова держава, яка втілює в життя принцип панування закону і права.

 

4. З 5 липня 1991 року в Україні запроваджено Інститут Президентства. Він формувався поетапно, спочатку як вища посадова особа в державі, потім глава держави, і глава виконавчої влади, нині знову глава держави. Його повноваження визначені ст. 103 Конституції України. Президент обирається на 5 років і не більше ніж два терміни поспіль. При Президентові є Рада національної безпеки та оборони України.

З часів проголошення незалежності в Україні було п’ять Президентів. З 1-го грудня 1991 року до 26 червня 1994 року Президентом був Л.Кравчук.  Він мав управлінський досвід в КПУ, але в нових умовах були проблеми взаємодії з іншими гілками влади. Тому він ввів в 1992 році посаду представників Президента в областях. Тим часом, в умовах погіршення життя людей, виникло протистояння  Л.Кравчука і парламенту.  З 26 червня 1994 року по 26 грудня 2004 року (два терміни) Президентом був Л.Кучма. За його президентства відбулись певні реформи, які перш за все виразились в приватизації підприємств перш за все представниками  Українського союзу промисловців і підприємців а також членами сімї Л.Кучми. Для управління на місцях було введено посаду голови державної адміністрації. При цьому зросли повноваження Президента. Ці дії породили таке явище, як опозиція. В основу недовіри до Л.Кучми та інституту президентства стало недотримання демократичного розподілу влади, репресії до учасників протестних акцій.

В цих умовах відбулись чергові вибори Президента України в жовтні 2004 року. На другий тур виборів вийшли, глава опозиції В.Ющенко (якого напередодні отруїли, можливо не без участі російських спецслужб, і який вижив і який набрав найбільше голосів) і діючий керівник уряду, призначений на посаду Л.Кучмою, представник бізнесових структур Сходу і Півдня України В.Янукович. Останній , з метою зростання свого авторитету, підняв напередодні суттєво пенсії для населення. Сучасний офіційний підручник  “Історія України” для 11 класу (автори Пометун О.І., та Гупан М.Н.) пише: “21 листопада 2004 року за підрахунками виборчої комісії В.Янукович випередив свого опонента на 3% голосів. Проте опозиція вдалася до протестних акцій, звинувачуючи владу у фальсифікації підрахунку голосів. Вона майже повністю паралізувала діяльність центральних органів виконавчої влади. За позовом опозиції Верховний Суд України визнав результати другого туру виборів недійсними і призначи пере голосування на 26 грудня 2004 року. Зрештою на виборах переміг В.Ющенко.” Альтернатива. Події осені 2004 року можна назвати революцією, тому що жителі перш за все Західної і Центральної України виступили на протестні акції проти фальсифікації їхнього волевиявлення, за швидшу євроінтеграцію, проти корупції влади, за недопущення вступу в Єдиний