Історія України

Висновок. Події 1918-1919 років в Україні показали волелюбність нашого народу і водночас роз’єднаність, яка стала основною причиною втрати української незалежності.

 

1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєв Ю.Г., Генеза, 2010, с.189-232.
2.  Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
3.  Новітня історія України ч.І, 11 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.
4.  Історія України. Бойко О.Д. –К., 2004.

 

 

Основні терміни: Державний Секретаріат, УГА, Чортківська офензива.

 

 

1. Утворення Західно-Української Народної Республіки.
2. Українсько-польська війна.
3. Причини поразки визвольних змагань в Україні.

 

1. В умовах розпаду Австро-Угорської імперії, в зв’язку з поразкою в Першій світовій війні країн Четвертного союзу, посилився національно-визвольний рух в Західній Україні, зокрема в Східній Галичині. У жовтні 1918 року представники українських партій цього регіону обрали Національну Раду – вищий орган влади майбутньої держави. В зв’язку з зазіханням Польщі, яка в цей час також відроджувалась як держава, на землі Західної України, в ніч на 1 листопада 1918 року підрозділи УСС (січових стрільців) на чолі з Дмитром Вітовським захопили Львів та підняли синьо-жовтий прапор над ратушею міста. Згодом вони взяли під свій контроль всю Східну Галичину. Ця поспішність була викликана тим, що напередодні, у Кракові, була створена ліквідаційна комісія з правом передати Польщі українські землі.13 листопада 1918 року була проголошена ЗУНР.  Її Президентом став Євген Петрушкевич, а керівником уряду Державного Секретаріату (утвореного 11 листопада) – Кость Левицький. Новоутворена держава встановила державну монополію на продаж продуктів харчування ввела тверду грошову одиницю гривню, затвердила державність української мови та розпочала ліквідацію поміщицького (перш за все польського) землеволодіння. При цьому влада не поспішала передавати землю селянам. Також була утворена Українська Галицька Армія.

Також національно-визвольні рухи відбулись і в інших регіонах Західної України. Зокрема частина населення Північної Буковини мали тяжіння до України, зокрема до ЗУНР. 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулось 40-тисячне Буковинське народне віче, яке проголосило курс на возєднання з ЗУНР. Але королівський уряд Румунії послав війська, які захопили територію всієї Буковини, яка до цього належала Австро-Угорщині. В січні 1918 року румунські війська захопили Бессарабію. 28 січня 1919 року у відповідь на це розпочалось Хотинське повстання і утворена Хотинська Директорія, яка взяла під свій контроль 100 населених пунктів. Під ударами румунської регулярної армії повстанці відступили на територію Поділля. В боях загинуло 15 тисяч селян. В Закарпатті ситуація була складною. Її спочатку поділили між собою Румунія і новоутворена Чехо-Словаччина. У березні 1919 року в Угорщині, за зразком Росії встановилась влада Рад. В Закарпатті в цей час формується Русинська Червона гвардія, яка орієнтується на більшовицьку Росію і отримує від Радянської Угорщини автономію в складі цієї країни. Після 40 днів існування влади Рад в Угорщині, вона терпить поразку, після чого за проханням Народних українофільських рад в Хусті, Ужгороді ці території, під назвою Підкарпатська Русь входять до Чехо-Словаччини не отримавши статусу автономії.

 

2. Зазіхання Польщі на Східну Галичину привели до українсько-польської війни, яка відбулась в три етапи і закінчилась поразкою українців: Перший етап: листопад 1918 – червень 1919 року. Уже 21 листопада 1918 року українське військо припинило вуличні бої у Львові, залишивши місто польським “соколятам” (так називали себе поляки, жителі Львова, які воювали з українцями). В грудні 1918 року Директорія з Києва прислала головнокомандуючим УГА М. Омеляновича-Павленка. Він наростив кількість бійців УГА з 60 до 125 тисяч бійців, і здійснив ряд спроб відвоювати Львів. Занепокоєна Антанта прислала свого посланця генерала Бартелемі, щоб припинити конфлікт, встановити кордон за яким третя частина зі Львовом залишалась полякам. За ці поступки обіцялось визнання ЗУНР як країни.  Українська сторона цих умов не прийняла, тому війна продовжилася. В квітні 1919 року до Польщі прибула 80-тисячна армія під командуванням генерала Ю.Галлера, мобілізована Антантою з поляків у Франції. УГА під її ударами змушена була відступити до Тернопільщини. Другий етам: 8 – 28 червня 1919 року. В цей час новим командиром УГА було призначено генерала О.Грекова. В середині червня галицька армія організувала наступ відчаю в районі міста Чортков (звідси Чортковська офензива (наступ). Польська армія відступила, але вже 25 червня перейшла в контрнаступ. Антанта дала згоду Польщі на окупацію всієї Східної Галичини до річки Збруч. Третій етап: кінець червня – середина липня 1919року. На початку липня 1919 року  Є. Петрушкевич