Історія України

 

2. На 1921 рік Україна, внаслідок безкінечних бойових дій перетворилася на руїну. В ході боїв загинуло лише в громадянській війні біля 1,5 мільйонів чоловік. Підприємства майже не працювали. Якщо в 1917 році в Україні працювало 943 тисячі робітників, то в 1921 – 260 тисяч. В Донбасі з 3269 шахт працювало 894. Посилився відтік в села жителів міст. Але і в селах діяли більшовицькі продзагони, які масово забирали продукти харчування у селян. Все це викликало військові заколоти, робітничі страйки і селянські повстання. Влада більшовиків в Україні по суті утримувалась лише в містах. Ось що пише російський червоноармієць у листі додому з Полтави у вересні 1920 року: “Життя наше сповнене небезпеки: всі селяни борються проти радянської влади. На Україні справжній саботаж проти Радянської влади. Всі хохли – бандити. Настрій жителів поганий.  Червоноармійців ненавидять як собак. По селах настрій антибільшовицький. Вся Полтавщина проти Радянської влади. Становище в Полтаві кепське, мабуть доведеться тікати, тому що розруха величезна, повстання мало не в кожній волості.” Активний повстанський рух розгорнув Нестор Махно, певну надію на зміни мали війська С.Петлюри, які в 1920-1921 роках здійснили два зимових походи по тилах червоноармійців на Правобережжі. Більшовицька влада з метою придушення соціальних і національно-визвольних рухів в Україні приміняла різні методи: військові сили, нацьковування одних на інших, агентуру ОДПУ (колишня ЧК, яка стала називатись Об’єднане Державне Політичне Управління), яка в народі називалась “сексоти”. Лише в Харківське відділення ОДПУ в 1921 році надійшло 12 тисяч доносів з радянських органів і 2474 – від робітників. Економічний і політичний крах змусив більшовиків змінити політику.

У березні 1921 року на Х зїзді РКП(б) відбувся перехід від політики “воєнного комунізму” до нової економічної політики. Продовольча розверстка замінялась на продовольчий податок (селянин міг залишати лишки продуктів собі), дозволялась вільна торгівля, була дозволена оренда в дрібній і середній промисловості (орендарями як правило ставали ті, хто під час війни, попри заборони, торгували, і мали накопичений капітал. За національною ознакою серед підприємців міста, після введення НЕПу було 53% євреїв і лише 32,4 українців). Також була введена стійка валюта-червінець.

Внаслідок введення НЕПу повстанський рух почав затихати, хоча мало місце його продовження до 1929 року. Головними причинами згортання національно-визвольного руху в цей період була замореність українців та поліпшення життя внаслідок НЕПу.

В Україні НЕП зряду причин був запроваджений з 1922 року. Перехід до нього підвищив продуктивність праці, вселив надію селянам в те, що вони є тепер господарями землі, що також підвищило результативність їхньої праці. В промисловості перш за все були відбудовані шахти Донбасу. Дякуючи непманам (новий клас багатіїв) бурхливо розвивалась легка і харчова промисловість. На кінець 20-тих років обсяг промислового виробництва став становити 90% від довоєнного рівня.

 

3. В 1920 –1922 році УСРР формально була незалежною, суверенною країною, в яку входили всі території, за виключенням Західної України, яка відійшла до Польщі, Румунії та Чехословаччини і Криму, який належав РСФСР. Навіть територія сучасного Придністровя, що входить до Молдавії, називалась Придністровська Автономна Республіка в складі УСРР. Більше того, УСРР мала свої консульства в ряді країн, адміністративний і державний кордон, уряд- Раду Народних Комісарів, столицю в Харкові, а її Нарком військових справ М.Фрунзе (росіянин) втручався від імені України у внутрішні справи Туреччини, допомагаючи младотуркам воювати з Антантою.

На початку 20 – тих років в Україні почалась дискусія про подальші взаємини з Росією, яку нав’язала Москва, якій конче необхідно було відновити територію колишньої Російської імперії. Цю дискусію було нав’язувати в Україні не важко, тому що КП(б)У була частиною РКП(б). Її керівниками були росіяни В.Молотов, Г.Пятаков, М.Хрущов, а також інтернаціоналісти- поляк С.Косіор, єврей – Д.Мануїльський (його навіть Й.Сталін називав липовим українцем), німець – Е.Квірінг. Й.Сталін запропонував принцип “автономізації”, тобто поглинання Росією радянських республік, надавши їм право автономії в складі РСФСР, що викликало обурення у деяких більшовицьких лідерів цих республік (зокрема Грузії) але не в Україні. Тоді В.Ленін запропонував боротись з російським шовінізмом (зверхністю щодо інших народів росіян), а республікам РСФСР, УСРР, БСРР та Зак.ФСР об’єднатись на засадах рівності в СРСР при збереженні навіть права виходу з цього обєднання, якщо на це дасть згоду Комуністична партія.

30 грудня 1922 року представники чотирьох республік ухвалили проголошення СРСР, який проіснував до 1991 року, і який у різних виглядах, то ЄЕП, то Митний союз, то Євразійський союз, як нібито союз рівних, хоче відновити Російська Федерація в наші дні.

Який же статус отримали республіки ніби то в рівноправному союзі? Всі повноваження оборона, зовнішні зв’язки, транспорт і т. п. були передані союзному центру. Республікам лишили лише управління культурою, освітою, внутрішніми справами і то у взаємодії з союзним центром. Таким чином фактично це не був союз суверенних республік,  а відбулась підміна понять про суверенність, незалежність. Фактично був втілений план Й.Сталіна про автономізацію, входження республік до