Історія України

 

1.  Новітня історія України (підручник) ч.І, Турченко Ф.Г., К. Генеза, 2002.
2. Василь Шкляр. Чорний ворон. 2010.

 

 

Основні терміни: українізація.

 

 

1. Українізація та її наслідки.
2. Розвиток освіти і науки в роки НЕПу. 
3. Література, мистецтво і духовне життя.

 

1. У 1923 році на ХІІ зїзді РКП(б) її керівництво поклало початок коренізації, що на Україні означало українізація. Метою українізації було, шляхом поступок в національному питанні, забезпечити підтримку Комуністичній партії з боку неросійських народів. Та і щоб донести комуністичні ідеї до цих народів зрозумілою їм мовою. Процесом українізації керував Народний Комісаріат освіти, на чолі якого були прибічники українського національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М. Скрипник.

Українізація передбачала розширення сфери вживання української мови, запровадження діловодства українською мовою, висунення кадрів на посади з українців, запровадження навчання, видання книг, журналів українською мовою. Цей процес був не простим. Так на 1924 рік в комсомолі України було лише 21,1% українців, 10% росіян і 65,5% російськомовних євреїв, які неохоче українізовувались. В армії ситуація була ще гіршою. В ній з 42 начдивів лише 2 були українцями. Найбільші успіхи в українізації наступні: на кінець 1929 року понад 80% шкіл і 30% вищих навчальних закладів вели навчання українською мовою; на 1927 рік кількість книжок рідною мовою зросла з 27% до 50%; українська мова була запроваджена в офіцерських школах і частинах військового резерву; 2/3 діловодства стало вестись українською мовою.

З другої половини 20-тих років розпочався наступ на українізацію, що співпало з посиленням тоталітарної влади Й.Сталіна. На це вказують наступні дії влади: в 1928 році від обов’язкової здачі екзамену на знання української мови були звільнені студенти соціально-історичних відділень університету, в 1932 році українізація на Кубані була названа “петлюрівщиною” і заборонена. За надмірну дерусифікацію Нарком освіти В.Затонський в 1933 році звільнив з роботи 90% керівників освіти різних рівнів та 4 тисячі вчителів. За пропаганду українського слова в грудні 1932 року під Харковом чекісти розстріляли 200 кобзарів разом з їхніми поводирями, малолітніми хлопчиками. З липня 1933 року згідно Постанови ЦК КП(б)У “Про націоналістичні ухили..” зявився термін “український буржуазний націоналізм” як головний ворог більшовиків.

 

2.  Для контролю за культурно-освітньою роботою в УСРР як і в Росії було утворено Головполітосвіту, орган, який повинен боротись з пережитками анархізму та петлюрівщини. Першими цю організацію на собі відчули “Просвіти”, які за її наказом були ліквідовані і перетворені в сільські будинки (сіль буди) і хати-читальні.

Більшовики поставили завдання ліквідувати неписьменність. У травні 1920 року на ІV Всеукраїнському зїзді Рад було прийнято відповідне рішення, згідно якого все населення від 8 до 50 років повинно стати грамотним. Для цього була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю і Товариство “Геть неписьменність”.

В 1922 році був прийнятий “Кодекс законів про народну освіту в УСРР”, який підпорядковував школу партії. На 1925 рік в початковій школі навчалось 2 105 070 дітей, але поза школою ще лишалось біля 40% підлітків.

В значній мірі змінилась і вища школа. Шлях до неї був закритий для представників “ворожих елементів”, тобто набирали в вузи робітників або рекомендованих партійними і армійськими органами. Для підготовки неписьменних до вступу у ВУЗ створювались робітфаки, яких в 1925 році вже було 30 по Україні. В зв’язку з українізацією студентів українців у вузах стало більше 50%. Для підготовки викладачів і пропагандистів суспільних дисциплін були створені комвузи, радпартійні школи-своєрідні елітні навчальні заклади. Зокрема в Харкові в 1922 році було створено Комуністичний університет ім.. Артема.

Найвищою науковою установою УСРР з 1921 року стала ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук). Її, до 1928 року, очолював В.Липський. Значний вклад в її розвиток вніс С.Єфремов. ВУАН мала 40 науково-дослідних установ. Історико-філологічний відділ Академії очолювали А.Кримський і С.Єфремов. З поверненням з еміграції в 1924 році М.Грушевського розбудовується історична секція Академії. Значний вклад в українізацію зробив Інститут української наукової мови. У фізико-математичному відділенні Академії працювали відомі вчені математики Д.Граве, М.Крилов, хіміки Л.Писаржевський та В.Кістяківський. З 1924 року українська наука перепідпорядковується Російській Академії яка згодом отримає назву Академія наук СРСР.

 

3. Література. В ході війни з України емігрували літератори М.Вороний, О.Олесь, В.Винниченко, В.Cамійленко та інші. Але зявилась нова хвиля літераторів, в тій чи іншій мірі лояльних до російсько-більшовицької влади, але таких, що мали свою певну позицію. Це – О.Досвітній, М.Драй-Хмара, М.Зеров, Г.Косинка, М.Куліш, М.Рильський, В, Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий та інші. Діяли різноманітні літературні обєднання “Гарт”, “Плуг” та інші. В центрі дискусій Був М.Хвильовий, керівник Вільної академії пролетарської культури. Хоч він і був росіянин (прізвище Фітільов), але захищав українську літературу і пропагував наближення до Європи. Він висунув гасло “Геть від Москви! Дайош Європу!”. Хоч він і не стояв за відрив від Росії України, але був гостро розкритикований.

Мистецтво. Театр. Музика. Після війни організовується Асоціація художників Червоної Армії, в яку входять С.Їжакевич, К.Трохименко та інші. У театральному мистецтві було засновано Перший драматичний театр ім.. Т.Шевченка в Києві