Історія України

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

157

Мова:

Українська

Оцінка:

церкви стало зовсім нетерпимим. Слова “піп”, “петлюрівець”, “куркуль” сприймались як синоніми. Першими удар на собі відчули вірні УАПЦ, яка була заборонена в 1930 році. Було заарештовано біля 2000 священників цієї церкви, а також митрополити В.Липківський, М.Борецький, І. Павловський. Друга п’ятирічка була оголошена Й.Сталіним “безбожною”. Тому в 1934 – 1935 роках відбулось масове знищення церковних споруд, пам’ятників архітектури. Серед них Михайлівський Золотоверхий собор та ряд інших у Києві; Свято-Миколаївський монастир у Харкові; Покровський собор у Запоріжжі; Успенський собор у Полтаві та інші. Решта церковних споруд були перетворені на склади, кінотеатри, божевільні або в’язниці. Частина з них стояли пустками і руйнувались. В середині 30-тих років лишилось лише 9% діючих церков, а віруючі стали людьми нижчого ґатунку.

Література з теми

Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.299-310.
Історія України. (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
Історія україни. Бойко О.Д. –К., 2004.

Розділ VІ: Західноукраїнські землі в 1921 – 1939 роках

Тема 18: Становище західноукраїнських земель

Студент (студентка): визначає послідовність подій в західноукраїнських землях, співвідносить їх з подіями у світі;

показує на карті західноукраїнські землі;

характеризує і порівнює явища і процеси економічного розвитку, суспільного життя в регіоні;

визначає причини і наслідки політичного життя в регіоні, вказує на причини створення УВО та ОУН;

обґрунтовує позицію щодо виникнення та існування Карпатської України.

Основні терміни: дискримінація, утраквістичні школи, пацифікація, УВО, ОУН, Мюнхенська угода, осадники.

План

Особливості соціально-економічного й політичного становища земель Західної України в 20 – 30 ті роки.
Національно – визвольний рух в Східній Галичині.
Політичні партії, їхні програми та діяльність в Західній Україні в 20 – 30 ті роки.
Мюнхенська угода та її наслідки для України. Карпатська Україна.

1. Після поразки ЗУНР в україно-польській війні і підписанні Ризького мирного договору 1921 року західні українці були відрізані від східних і центральних і опинилися в складі трьох країн. Найбільша їх частина опинилась в складі Польщі (Сх.. Галичина, Зах. Волинь, Закерзоння), решта у Румунії (Північна Буковина, Хотинщина і Південна Бессарабія) та Чехословаччині (Закарпаття). Скрізь українці були об’єктом дискримінації. Особливо це відчувалось у Польщі та Румунії. Тому українці бойкотували перепис населення в Польщі 1921 року і вибори до Сейму (польського парламенту) 1922 року. В 1924 року польський уряд приймає закон, що заборонив користуватися українською мовою в урядових установах. Також було введено двомовні навчальні заклади (утраквістичні) з метою більш інтенсивного ополячення українців. В економічному відношенні Польща була поділена на два регіони Польща – А (етнічні польські землі, економічно і соціально більш розвинуті) і Польщу – Б (власне українські землі, економічно більш відсталі). В Західній Україні розвивався лише нафтовий промисел (Борислав) та деревообробка. Українські землі масово заселялись польськими переселенцями (осадниками), які мали привілеї у виборі земельної ділянки, звільнення від податків і т.п. Це породжувало ненависть до осадників серед українців.

В Румунії українські землі також були слаборозвинутим регіоном. Земельні угіддя передавались румунським колоністам, обладнання вивозилось до Великої Румунії. 500 тисяч українців оголошувались “українізованими румунами”. Кілька разів в регіоні вводився військовий стан.

В Закарпатті населення не відчувало відкритого насильства з боку чеської влади, більше того, уряд вкладав сюди коштів більше, ніж збирав податків. Та все ж край залишався мало розвинутим регіоном країни.

2. Соціальне та національне приниження викликало супротив українського населення. Одним з таких прикладів може бути проведення в 1930 році нападів на польські маєтки в Східній Галичині. Протести зводились до підпалів, потрав, знищення обладнання і т. п. Зафіксовано 2200 таких акцій. Польська влада вдалась до “пацифікації” (умиротворення).

3. В 20-30 роки в Польщі існувало 12 політичних партій, що відбивали погляди українців Східної Галичини. До речі, це велика відмінність від Радянської України, в якій де дозволялась багатопартійність. Партії в Польщі ділились на легальні та нелегальні. До легальних відносились ті, які не загрожували територіальній цілісності, приватній власності, не закликали до терористичних актів. До легальних партій відносились: Українське національно-демократичне обєднання (УНДО) (дата утворення 1925 рік. Виступала за конституційний шлях поступового здобуття незалежності України, використовуючи в тому числі участь в роботі польського сейму. Опиралась на помірковану укр.. інтелігенцію. Її лідер В.Мудрий в кінці 30-тих років був навіть віце-маршалком польського сейму).; Радикальна партія (об’єднувала 20 тисяч членів. Опиралась на селян, сільську інтелігенцію. Схилялась до аграрної реформи, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави. Також проповідувалась ідея незалежності України і від Польщі і від СРСР. Керівниками були Лев Бачинський потім Іван Марчук). Нелегальними партіями і організаціями були: Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – утворена в 1923 році. Опиралась на робітників, бідних селян. Ставила за мету об’єднатись з СРСР і УСРР. Керівник Олекса Борканюк. Після стрімкого розчарування в партії в зв’язку з організованим голодом в УСРР, була розпущена за ініціативою Й.Сталіна через Комінтерн в 1938 році, а її лідери, що були запрошені до Харкова, згодом були репресовані.; Організація Українських Націоналістів – утворена в 1929 році