Історична думка у процесі розвитку національної свідомості українців (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут історії України

 

МАСНЕНКО Віталій Васильович

 

УДК 159 (955) 930. 1: 351. 858 (477)

 

 

Спеціальність 07. 00. 06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ етнополітології.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, завідувач відділом етнополітології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Калакура Ярослав Степанович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки доктор історичних наук, професор Пиріг Руслан Якович, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник відділу історії Української революції 1917-1921 рр. доктор історичних наук, професор Удод Олександр Андрійович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри історії Росії

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

 

Захист відбудеться 27 грудня 2002 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 235. 01 при Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4). 

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 21 листопада 2002 р.

 

 

Актуальність теми дослідження. Історична наука відіграє суттєву роль у становленні національної свідомості модерних спільнот. Взаємодія історії та національного усвідомлення має досить складну й неоднозначну природу. Навіть побіжний аналіз дозволяє виділити принаймні декілька рівнів взаємовпливів. Перший з них можна назвати власне науковим – теоретичним. Він стосується формування нового способу мислення самих продуцентів історичної думки – інтелектуалів. Інший рівень передбачає вплив історичної думки на масову свідомість.

Потреба дослідження даної проблематики зумовлена відсутністю спеціальних вітчизняних наукових студій. Маємо лише побіжні аксіоматичні твердження щодо ролі історичних дослідів у процесі формування національної свідомості українців. Проте така фіксація цілком очевидних фактів не розкриває нової якості самої історичної думки, її конкретного значення, ваги та механізмів впливу на самоусвідомлення національної спільноти. У науковому сенсі означена тема дозволяє розглядати проблему майже з початкової стадії досліду. Тим самим включається у науковий обіг продуктивний для історіографічних та націознавчих досліджень матеріал. На базі якого аналізується низка фундаментальних проблем теоретичного характеру. Зокрема, онтологічної, феноменологічної та гносеологічної природи історичного знання, динаміки змін суспільних історичних уявлень та соціального статусу історіографічних моделей, визначення місця й значення історичної свідомості у структурі національної свідомості. Взаємозалежності стану розвитку національної історіографії та зрілості етнонаціональної спільноти, співвідношення наукового і позанаукового у формуванні масової свідомості.

У конкретно-історичній площині студіювання теми дозволяє прояснити деякі важливі аспекти внутрішньої сутності вкрай суперечливої української дійсності кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Здійснити це неможливо без визначення особливостей етнонаціонального розвитку українців. У такому контексті з’ясування стану української історичної науки дозволяє судити, наскільки вона відповідала соціальним запитам і потребам національного становлення суспільства. Маємо послідовну відповідність між спроможністю історичної думки до реалізації суспільної соціокультурної функції та етнополітикою владних інституцій.

Аналітично-прогностичне значення роботи полягає у виявленні певних аналогій щодо сучасної української історіографічної ситуації та націотворення. Для соціального прогнозування й визначення перспектив етнонаціонального розвитку України у ХХІ ст. може прислужитися лише реконструкція загального механізму взаємовпливів історичної думки та національної свідомості. Значно більшого ефекту можна сподіватися у ділянці саме історіографічного аналізу, оскільки розгляд становлення української історичної думки через призму національного усвідомлення відкриває нові можливості більш адекватного сприйняття вітчизняної історіографії, допомагає зняттю упередженого ставлення до неї як до консервативної та малопридатної щодо вимог сучасного наукового пошуку. Важливо також дослідити які наукові та суспільні можливості відкриває історична думка, коли вона опиняється у епіцентрі націотворчого процесу. Сподіваємося, що цим зможемо, принаймні частково, прислужитися осмисленню суспільного значення історичної науки.

Об’єктом дисертаційного дослідження є історіографічний процес в Україні у контексті модерного націостановлення, у межах якого відбувалося суспільне визнання національної моделі наукового історичного знання. Властиво досліджуються історія історичної науки, або – ширше історія ідей, певних рівнів масової психології, комплексу загальнонаціональних цінностей, співвідношення особи та соціуму в межах національної спільноти тощо. Тобто те, що звичайно визначається як інтелектуальна історія. Проте автор свідомий того, що такий підхід міг би дещо звузити евристичну вартість даного дослідження. Тому передбачається не обмежуватися лише інтелектуальною сферою, а й розглядати явища соціального та політичного життя, які мали найсуттєвіший вплив на становлення української національної історичної науки.

Предметом дослідження є функціонування української історичної думки у кореляції з рівнем національної свідомості українців у час їхнього найбільш інтенсивного націотворення наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ ст.

Історична думка – наймобільніша частина історіографії. Тому її аналіз дозволяє оперативно з’ясувати динаміку змін соціокультурних передумов розвитку історичної науки, домінуючу проблематику наукових пошуків, основний зміст історичного знання, особливості методологічних принципів та методів опрацювання джерельної бази,