Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історична думка у процесі розвитку національної свідомості українців (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
61
Мова: 
Українська
Оцінка: 

положення можуть бути використанні при написанні узагальнюючих праць з української історіографії, історії України, політології та низки суміжних соціально-гуманітарних дисциплін. Матеріали дисертації придатні для використання при викладанні вузівських курсів історіографії, історії України, етноісторії, етнополітології, українознавства.

Особистий внесок дисертанта у розробку наукової проблеми визначається повністю самостійним її опрацюванням. Ідеї співавторів опублікованих праць не використовувалися.
Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження відбувалися у кількох напрямках. Вони заслуховувалися на засіданнях відділу етнополітології та вченої ради Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділів української історіографії та історії української культури Інституту історії України НАН України. Дисертант оприлюднив результати дослідних пошуків на 40 наукових конгресах, симпозіумах, конференціях. Зокрема, на V та ІV Міжнародних конгресах україністів (Чернівці, 2002 р., Одеса, 1999 р.), І Міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ ст. ” (Чернівці, 2000 р.), ІІ українсько-фінському науковому симпозіумі “Історико-етнологічні дослідження і національна ідея” (Київ, 2001 р.) ; міжнародних наукових конференціях – “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 2000 р.), “Етносоціальні процеси на Середньому Подніпров’ї: минуле і сучасність” (Черкаси, 1999 р.), “В’ячеслав Липинський в історії України (до 120-річчя з дня народження) ” (Київ, 2002 р.), “Проблеми досліджень усної історії східноєвропейських сіл 1920-1940 років” (Черкаси, 1998 р.), всеукраїнських наукових конференціях – “Михайло Грушевський – науковець і політик в контексті сучасності” (Київ, 2001р.), “Українська історична думка та національна свідомість” (Черкаси, 2002 р.), “Українська етнологічна наука на межі ХХ-ХХІ ст. ” (Львів, 2001 р.) та ін.
Результати дисертаційного дослідження відображено у 66 публікаціях: в тому числі 2 монографіях, 1 науково-популярній брошурі, 41 науковій статті, з яких – 27 у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, 20 наукових доповідях, матеріалах та тезах конференцій, 2 рецензіях. Загальний обсяг публікацій – 85, 2 друк. арк.
Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та науковими завданнями. Вона складається зі вступу, семи розділів (24 підрозділів), висновків (404 с. – основний текст), списку джерел та літератури (83 с., 955 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 487 сторінок.
 
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
 
У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні рамки, мету та завдання, методологічні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення та апробацію.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” розкрито процес наукового осмислення проблем взаємозалежності української історичної думки та національної свідомості, охарактеризовано найважливіші джерела.
Історіографія проблеми, враховуючи її складність та багатошаровість, розглядається у п’яти підрозділах. Проведений аналіз дозволяє виділити кілька історіографічних періодів.
Перший період, який розглядається у підрозділі “Початок дослідження проблеми на межі ХІХ-ХХ ст. ”, можна оцінити як підготовчий. Основи наукового дослідження націотворчої функції української історичної науки були закладені М. Драгомановим у праці “Чудацькі думки про українську національну справу” (1891 р.). Попри критичну настанову щодо національно обмежених досліджень, мислитель проникливо засвідчив існування тісного зв’язку між історичною наукою та націотворенням і на ґрунті цього сформулював загальні принципи розвитку українознавства. Відмінні наголоси в оцінці національної орієнтації української історії робив Б. Грінченко. Він розглядав вартість історичної науки насамперед у контексті реалізації її суспільно-політичної функції, лишаючи поза увагою суто сцієнтистські аспекти. 1907 р. у статті “Справа українських катедр і наші наукові потреби” чи не вперше своє бачення вагомої етнополітичної функції історичної науки оприлюднив М. Грушевський. Але потрібен був час для усталення самої української національної історичної думки та національної свідомості, з одного боку, і вироблення у світовій та вітчизняній суспільно-гуманітарній науці адекватних методологічних підходів для їхнього осмислення, з іншого боку.
Другий період висвітлюється у підрозділі “Українська соціогуманітарна наука 1920-30-х років про націотворчу роль історичного знання”. Характерне переосмислення соцокультурної функції української історичної думки у національному контексті М. Грушевським, В. Липинським, В. Старосольським, С. Томашівським, О. Бочковським.
Окремої уваги заслуговує розгляд націотворчої функції історичної науки в українських історіографічних працях, які з’явилися саме у пореволюційний період. Інституційне, змістовне і методологічне становлення історіографії як окремої історичної дисципліни було безпосередньо пов’язане з процесом українського націотворення. Найпомітнішими історіографічними схемами цього часу можна вважати: емігрантський варіант Д. Дорошенка  та вітчизняний Д. Багалія .
Практично майже всі науковці сходилися на думці, що самоусвідомлення національних спільнот не можливе без актуалізації історичної пам’яті, виявлення спільних етногенетичних витоків, самобутнього історичного шляху тощо. Розгляд кореляції історичної думки із формуванням національної свідомості продемонстрував непогані евристичні можливості і дозволив дати досить адекватну оцінку українського історіографічного процесу.
До третього періоду автор відносить дослідження після другої світової війни. Нормальний науковий пошук мав місце лише у західній науці, у тому числі й українській емігрантській. Радянська історична наука, виходячи з своїх доктринальних засад, не спромоглася до аналізу української історичної думки в її національній формі. Західна історіографія знайшла своє висвітлення у підрозділі “Осмислення взаємозалежності історичної думки та національної свідомості в українській зарубіжній та західній науці повоєнного періоду”. Для українських зарубіжних дослідників питання національної свідомості були предметом пильного студіювання.
Варто виділити передусім наукові розвідки І. Лисяка-Рудницького, які стосувалися як загальних теоретичних проблем становлення української нації й української історичної думки, так і
Фото Капча