Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історична думка у процесі розвитку національної свідомості українців (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
61
Мова: 
Українська
Оцінка: 

формування історичних концепцій, схем та теорій. Історична думка функціонує не тільки у суто науковій сфері, а й у ширшому просторі масової суспільної свідомості, опредметнюється у суспільних історичних уявленнях людських спільнот про власне минуле.

Досить важливою проблемою є визначення обсягу історіографічного процесу, який причетний до національної сфери. Ще на початку 1980-х рр. Л. Винар, покликаючись на теоретичні розробки Д. Дорошенка, пропонував розрізняти власне історіографію від “національно-історичної думки”. На його переконання, остання “заслуговує на окреме, глибинне вивчення істориків і політологів, і цю проблематику можна розглядати окремо від історіографії як дисципліну, яка вивчає розвиток української історичної науки і також охоплює праці істориків, що не завжди займалися вивченням ідеї національного самопізнання українського народу” . Автор схиляється до більш широкого розуміння національної історичної думки, включаючи до неї ті історичні знання, які українські історики вважали своїм надбанням.
При окресленні предмета дисертаційного дослідження важливо визначити співвідношення історичної та суспільно-політичної думки. Реальна історіографічна ситуація та дослідницькі практики її студіювання пропонують різні моделі такого взаємозв’язку. Зокрема, у радянській історичній науці, історіографія розглядалась як екстраполяція класової боротьби, насамперед – ідеологічної. Подібний підхід можна зустріти й у національно орієнтованій історіографії, коли абсолютизується національний чинник. Проте у останньому випадку зближення з суспільно-політичною сферою виправдано внутрішньою природою національної історичної моделі. Відповідно спостерігався своєрідний синтез історичної та суспільно-політичної думки, які розвивалися у межах спільних теоретико-методологічних парадигм, напрямків і досить часто – продуцентів. Зокрема, М. Грушевський вважав, що українській науці “бракує історії української історіографії в зв’язку з історією української політичної думки” . У цьому контексті можна чіткіше побачити співвідношення історичної та політичної думки. Не претендуючи на вичерпність аналізу, зазначимо, що перша має первинний та узагальнюючий характер і, в силу цього, слугує підґрунтям для виникнення останньої. У той же час, політична думка, маючи значно більші можливості впливу на масову суспільну свідомість, сприяє формуванню історичної пам’яті. Вважаємо за доцільне зауважити, що у дисертації досліджується саме історична думка, але враховується її тісний зв’язок із суспільно-політичною сферою.
Хронологічні рамки роботи охоплюють кінець 1880-х – початок 1930-х рр. Вибір саме цього часу зумовлений різноплановими обставинами.
Ще М. Грушевський доводив, що з кінцем ХІХ ст. українська історична наука отримала “зовсім нову фізіономію, зовсім новий зміст”. Пояснювалося це багатьма сцієнтистськими та суспільними чинниками: збільшенням архівного матеріалу, який був уведений до наукового обігу, впровадженням нової методології дослідження, зрештою, зміцненням українського руху як суспільної основи українознавчих досліджень . Робоча схема періодизації української історіографії І. Колесник, побудована за принципом її відповідності національному відродженню, найбільш повно спрацьовує саме в межах цього хронологічного відрізка. Доба, що досліджується, відрізнялася досить розвиненою рефлексією української історіографії, усвідомленням її як цілком самодостатньої, відмінної від інших наукових структур – російської, польської чи німецької історичної наук. Доробком національної української історичної науки стало утворення модерної концепції української історії, провідна роль у становленні якої належить М. Грушевському та його школі . Формується повновартісне наукове середовище. Оскільки час 1920-х рр. відрізнявся особливим змістовним наповненням, саме на ньому концентрується найбільша дослідна увага. На межі 20-30-х рр. відбулася фактична руйнація основного масиву української національної історичної науки в УСРР.
Територіальні рамки охоплюють всю українську етнічну територію. Щодо дореволюційного періоду – увага акцентувалась на значенні Львівського наукового центру та на розгортанні українознавчих досліджень на Наддніпрянщині. У пореволюційний час особливий наголос зроблено на дослідженні проблематики саме в межах УСРР, так як тут зосереджувався основний етнічний масив українців і найбільший науковий потенціал. Ситуація в інших частинах України розглядається відповідно до їхньої пропорційної ваги у національному науковому житті та з врахуванням перебігу ідентифікаційних процесів. Окрім того, досліджуються і зарубіжні українські наукові центри.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науковою темою відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України “Національна інтеграція в полікультурному суспільстві” (НДР №0100U004976). Крім того вона узгоджувалася з науково-дослідними програмами Інституту історії України НАН України, Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького.
Мета дослідження полягає у встановленні на основі комплексного аналізу стану розвитку історичної думки та змін національної свідомості українців у час серйозної суспільно-політичної трансформації, який був позначений вагомими спробами національного державотворення. При цьому нас цікавить: у який спосіб історична думка набувала нової якості, якою вона стала у національній формі, з одного боку, і яких змін зазнавала суспільна свідомість національної спільноти – з іншого.
Для реалізації поставленої мети передбачається вирішити такі завдання:
проаналізувати рівень опрацювання теми в історіографії, виявити перспективи її подальшого дослідження;
визначити теоретичні засади та методологічні принципи функціонування історичної думки, її взаємозв’язку та взаємовпливу з національною свідомістю;
з’ясувати співвідношення наукового та міфологічного компонентів в історичній думці;
розкрити механізм впливу історичної науки на формування національної свідомості;
виділити основні етапи розвитку історичної думки та національної свідомості українців;
дослідити комплекс історичних, соціальних, політичних, загальнокультурних, наукових чинників, які визначали зростання впливу історичної науки на національні процеси;
виявити дію перастативної та консолідуючої функції української історичної науки;
розглянути перебіг та результативність наукового діалогу українських істориків із національними історіографіями сусідніх народів;
простудіювати особистісний аспект проблеми, зупинившись на ролі окремих істориків у становленні української історичної
Фото Капча