Кіноінтерпретації літературного образу Доріана Грея в кінематографі XXI століття

«транспозиція» (роман, перенесений безпосередньо на екран)

«коментар» («якщо оригінал навмисно або випадково зазнає незначних змін»)

«аналогія» (наприклад, коли дію оригіналу перенесено в інший час).

А. Карелін пропонує поділ кіноінтерпретацій на такі типи[13]:

Пряма екранізація (буквальний переклад)

Фільм за мотивами

Загальна кіноадаптація.

Пряма екранізація повинна повторювати книгу, даючи глядачеві можливість ще раз, тільки вже в форматі кіно, стикнутися з джерелом. Прикладом може служити «Гаррі Поттер» Кріса Коламбуса (1 і 2 фільми). Буквальною екранізацією є багато європейських серіалів, знятих за класикою (численні екранізації Діккенса, Шекспіра, Толстого, Достоєвського), в яких скрупульозно, серія за серією, передається книга у всій її красі, інший раз зовсім буквально, до всіх діалогів і закадрових текстів [14].

Основне завдання фільмів за мотивами – показати знайомий твір у новому ракурсі. Часто подібна форма використовується, коли книгу фізично не можна перенести на кіноекран буквально: через невідповідність обсягів, наприклад, або коли дія в книзі замкнута на внутрішні переживання героя, які важко показати без перетворення в діалоги і події [14]. Екранізація цього типу не строго відповідає першоджерелу, але передає головне, і додає щось нове. Таких екранізацій переважна більшість у сучасному кінематографі та, мабуть, взагалі в історії кіно. Як приклад можна привести «Пітера Пена» Пі Джея Хогана (у якому казка Дж. Баррі осучаснена і знайшла новий контекст, ставши цікавою нинішнім дітям і підліткам). Безліч зарубіжних фільмів демонструють нам вдалу роботу в цьому напрямку – від екранізацій Філіпа Діка («Той, що біжить по лезу бритви» і «Особлива думка») до діснеївської «Планети скарбів», котрі вигідно представляють старий пригодницький сюжет в новому антуражі.

Ще як приклад можна привести сміливу і сучасну за всіма мірками масового кінематографу екранізацію «Дозорів» («Нічний дозор» 2004 і «Денний дозор» 2006 і готується третій фільм «Сутінковий дозор», 2014) за популярним романом С. Лук’яненка. Ще один яскравий сучасний приклад, який не можна не згадати – трилогія «Володар Кілець» (реж. Пітер Джексон, 2002-2007) і «Хоббіт. Несподівана подорож» (2012, Пітер Джексон) за творами Дж. Р. Толкіна та «Хоббіт: пустка смога».

Метою створення загальної кіноадаптації є не передача якомога точніше книги, а створення на її матеріалі нового, самобутнього твору, який, тим не менш, явно взаємопов’язаний із першоджерелом і доповнює його [15]. Вдалі приклади – фільми Тарковського («Соляріс» і «Сталкер»), «Космічна одіссея 2001» Стенлі Кубрика. Це кіно, в якому робиться крок вперед у порівнянні зі звичайними екранізаціями. Воно не просто переносить першоджерело на екран, а здійснює відкриття в сфері кінокультури і кіномови.

Е. Дадлі виокремлює такі види кінотранскрипцій [14]:

запозичення (borrowing)

трансформація (transforming)

перехрещення (intersecting) [3, с. 98-104].

Запозичення він вважає найвживанішою з кіноверсій літературного твору. Реалізовуючи її, режисер використовує ідеї, теми, окремі сцени, форму давнішого, як правило, успішного тексту. У цьому випадку кінотранскрипція «розраховує привабити публіку через престиж запозиченої назви або теми, але водночас вона прагне заробити певну респектабельність, якщо не естетичну цінність, як дивіденд від проведеної операції», – стверджує Е. Дадлі [3, с. 98].

Трансформація виводить нас на поняття вірності оригіналу, бо завданням такого фільму є репродукція в кіно чогось внутрішньо притаманного літературному тексту. Так літературне підлягає зміні, яка спричинена характером кіномедіуму. Е. Дадлі знаходить спільне для вербальної і фонофотографічної знакових систем у конотації та імплікації, які можна дослідити у наративі: «Сам по собі наратив є семіотичною системою, яка притаманна обом (фільму і мові) і видобувна з обох» [14, с. 104].

Особливістю кінопродуктів знятих за мотивами того чи іншого твору, є пошук нових ракурсів, сторін і площин. Тут можна очікувати масу несподіванок, така екранізація завжди цікава своєю новизною і свіжістю. До речі такий прийом популярний не тільки в кінематографі, а й у театрі – маються на увазі експериментальні постановки, адже все частіше глядачі хочуть побачити нове прочитання, новий погляд на ситуацію[1].

Щодо кіноадаптації, то вона може лише віддалено нагадувати книгу. Частіше це абсолютно новий твір у якому вгадується першоджерело, але його сюжет і основна ідея може бути кардинально змінена, доповнена або переосмислена режисером, в результаті чого на світ може з’явитися абсолютно нове творіння [11, c. 223].

 

 

Грей Доріан – юний красень, аристократ, подібно Фаусту що вступив в угоду з дияволом, щоб зберегти свіжість, молодість і красу, в той час як вік, хибна життя і злочини кладуть свій відбиток на портрет, виконаний іншому Г. Д., художником Безіл Голворда. У відчайдушній спробі знищити останнього безстороннього свідка свого падіння Г. Д. кидається з ножем на полотно, зображає мерзенного, рано постарілого людини з кров'ю на руках. На наступний ранок слуги знаходять труп огидного зморщеного старого з ножем у грудях, а перед ним на стіні – портрет Г. Д. «у всьому сяйві його чудової юності і краси». У романі Уайльда, який швидше слід було б визначити як «філософську повість» в дусі «шагренева шкіри» Бальзака, кожен з основних трьох героїв втілює