Кіноінтерпретації літературного образу Доріана Грея в кінематографі XXI століття

 

 

Новий фільм Олівера Паркера – це ще одна спроба звернутися до філософської суті великого твору майстра. Це не перше звернення режисера до творчості Оскара Уайльда, Паркер вже двічі працював з цим класичним твором англійської літератури.

Нова екранізація легендарного, єдиного з опублікованих романів британського письменника Оскара Уайльда «Портрета Доріана Грея», що пережив 27 екранізацій, проводилася у Великобританії. Прем'єра чергової картини відбулася 9 вересня 2009 року. Режисером стрічки виступив Олівер Паркер, а головні ролі виконали Бен Барнс, Колін Ферт, Бен Чаплін і Рейчел Херд-Вуд.

В цілому, історія картини Олівера Паркера вірна першоджерела: прекрасний юнак (Бен Барнс), що потрапив під вплив гедоніста лорда Генрі (Колін Ферт), милуючись власним портретом і лякаючись неминучою втрати молодості і Краси, укладає угоду з Дияволом. З того моменту весь бруд його життя, повного розпусти і злочинних пристрастей, починає бруднити і псувати полотно, залишаючи особа Доріана Грея вічно юним, непорочним і прекрасним.

Філософський роман Оскара Уайльда насичений довгими діалогами. Його фабула не володіє достатнім для захоплюючого кіно кількістю подій і перипетій. Тому Олівер Паркер і Тобі Фінлей перекроїли зміст роману і внесли в історію додаткові сюжетні лінії, за рахунок чого кінокартина вийшла неймовірно динамічною. У сценарій доданий розповідь про те, як Доріан Грей приїжджає в Лондон, у владі якого Пороку виявляється герой і хто змушує його розкаятися в гріховному поведінці. З придуманим сценаристами «Доріана Грея» персонажем – дочкою Генрі Уоттона Емілі (Ребекка Холл) – пов'язані майже всі перипетії в другій половині фільму. Окремі епізоди кінострічки виникають з метафор Оскара Уайльда: наприклад, у книзі Доріан Грей лише одного разу названий «дитя Любові і Смерті», у фільмі цьому присвячена наскрізна містична сюжетна лінія. «Уайльдовского» і «паркеровское» з'єднуються в переконливу цілісну кінокартину, гідну назви «Доріан Грей»: ідея про згубність естетизму, що не підкріпленого Красою душі людської, доноситься до глядачів без спотворень. Не можна не відзначити злагоджену гру яскравого акторського ансамблю. Виконавці трьох головних ролей втілили на екрані різні іпостасі чоловічий чуттєвості. Безневинну, порочну, раскаявшуюся – в образі Доріана. Цинічно-стриману, досвідчену, владну – в образі лорда Генрі. Жінкоподібних, боязку, раниму – в образі Безіла. Привабливий Бен Барнс (хай і не відповідний книжковому опису головного героя) постарався передати всі грані неоднозначного, мінливого характеру Доріана Грея. Двадцятивосьмилітній актор впевнено виглядає на екрані в образі непорочного юнаки та розпусного коханця. Колін Ферт в черговий раз продемонстрував свій драматичний талант – він зіграв таємничого персонажа, сильної і слабкої одночасно. Акторові вдалося впоратися навіть з тим, що в кінці фільму лорд Генрі значно старша за нього самого. Бен Чаплін, який виконав роль Безіла Хеллуорда, не став «перевантажувати» образ нещасного художника моралізаторськими функціями. Він зосередився на тому, щоб максимально переконливо показати бентежний характер і творчо-любовні муки свого героя.

Ребекка Холл зіграла «емансипе» свого часу, роль розумною і впевненою в собі дівчини, яких на рубежі XIX-XX століть існувало чимало (саме тоді в Англії набирало силу рух за надання жінкам виборчих прав). Актриса була звільнена від тягаря виконувати роль персонажа, про якого у кожного глядача вже є власне уявлення. Їй довелося самостійно формувати образ Емілі Уоттон, яскравою, харизматичною героїні, яка підкорила серце Доріана, здійснила революцію в його холодною і порочної душі і, раніше, в душі свого батька, великого циніка лорда Генрі. Багато в чому Ребеці Холл допомогли художники по костюмах, які одягли її в прості блузки і довгі спідниці – це відразу підкреслило відміну героїні від інших жіночих персонажів у фільмі, як і раніше вірних яскравим і пишним сукням. Скромне вбрання актриси не відволікав увагу від її особи, з якого не сходило вираження благородства, освіченості й розважливості – ключових характеристик образу Емілі Уоттон.

Роман Оскара Уайльда стараннями Олівера Паркера був перетворений в атмосферне містико-еротичний трилер. Похмурий Лондон, відтворений на екрані за рахунок поєднання натурних зйомок з комп'ютерною графікою, контрастує зі сліпучою яскравістю красивих інтер'єрів. Режисер зробив місто не просто фоном, а повноцінним героєм фільму, що робить значний вплив на характер Доріана Грея. Спритна гра з деталями (наприклад, зміна карет першими автомобілями) дозволила Оліверу Паркеру відобразити в картині хід часу, використання візуальних ефектів – наочно продемонструвати, як змінювався портрет, а майстерно підібрані костюми, декорації і музика – передати особливе «уайльдовского» настрій.

 

 

І так, чотири різних інтерпретації одного і того ж Доріана Грея. Щоб наш аналіз перейшов в порівняння цих образів, ми повинні зрозуміти виходячи чого ми будемо їх оцінювати. Американський дослідник Майкл Ентоні Бейлі запропонував порівняти їх на підставі подібності та відмінності з літературним персонажем. Як справжній католик, він розглянув уайльдовского Доріана з точки зір релігії, особливо її зовнішньої атрибутики. Мабуть тому він так прискіпливий до тих екранізаціями, де зовнішність Доріана не сходиться з романним описом: «Доріан Грей, світловолосий,