Клініко-біохімічні параметри у вагітних з хронічним Пієлонефритом

Показники Здорові (n=20) Вагітні з ХП

(n=95) p

Сульфгідрильні групи, од.

загальні

залишкові

білкові

2, 50. 12

0, 90, 013

1, 80, 04

1, 20, 06

0. 020, 001

0, 910, 013

<0, 001

<0, 001

<0, 001

 

Проведені нами дослідження гормонального статусу вагітних, хворих на пієлонефрит, виявили суттєві порушення секреції гормонів фетоплацентарного комплексу, вираженість яких залежала від терміну вагітності. Аналіз показників концентрації плацентарного лактогену в сироватці крові вагітних із хронічним пієлонефритом встановив, порівняно зі здоровими вагітними в І-му триместрі гестаційного процесу даний показник був меншим у 1, 28 рази (р<0, 001).

У ранні терміни гестації рівень естріолу в сироватці крові у вагітних із хронічним пієлонефритом був у 1, 3 раза меншим від даного показника у жінок із фізіологічним перебігом гестаційного процесу (р<0, 001). Разом з тим рівні прогестерону в крові при вагітності, ускладненої хронічним пієлонефритом, в І-му триместрі гестації виявились більшими від такого показника при фізіологічному перебігу вагітності: відповідно 42, 60, 17 нмоль/л та 40, 30, 48 нмоль/л (p<0, 05).

Отримані результати вмісту пролактину в сироватці крові вагітних із хронічним пієлонефритом свідчать про достовірне його підвищення (p<0, 05) порівняно з вагітними із фізіологічним перебігом гестаційного процесу: 618, 414, 18 мМО/л проти 537, 293, 93 мМО/л.

Рівень плацентарного лактогену в сироватці крові жінок із хронічним пієлонефритом у ІІ-му триместрі вагітності в1, 21 раза був меншим, ніж у жінок із нормальним перебігом вагітності (р<0, 05), а в ІІІ триместрі гестації концентрація плацентарного лактогену в сироватці крові жінок дослідної групи була на 36, 6 нмоль/л менше, ніж у здорових вагітних (р<0, 05).

У ІІ-му триместрі вагітності показник секреції естріолу у вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит, достовірно не відрізнявся від даного показника у здорових вагітних (p>0, 05). У ІІІ-му триместрі у вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит, спостерігалося зниження рівня естріолу в сироватці крові на 43, 3% порівняно з вагітними контрольної групи (p<0, 001), що може вказувати на несприятливий вплив цієї недуги на фетоплацентарну систему та наднирники жінки. Крім того, починаючи з 20-го тижня вагітності, естріол утворюється в плаценті з попередників андрогенів, поступаючих, в основному (90%), від плоду і меншою мірою (10%) від матері, що може слугувати показником стану плода (Федорова М. В., 1986).

У ІІ-му триместрі відмічається тенденція до зниження концентрації прогестерону в сироватці крові вагітних із хронічним пієлонефритом на 47, 3% порівняно зі здоровими вагітними (p<0, 001). При збільшенні терміну вагітності у жінок дослідної групи відмічалось подальше зменшення рівня прогестерону в крові і в ІІІ-му триместрі гестації даний показник у дослідній і контрольній групах відповідно становив 139, 62, 41нмоль/л та 150, 60, 28 нмоль/л (p<0, 05). Таке зниження рівня прогестерону у вагітних дозволяє зробити висновок про відсутність компенсаторних властивостей у системі синтезу гормону під впливом хронічного запального процесу.

Отримані дані про вміст пролактину в сироватці крові у вагітних дослідної групи дають підстави стверджувати, що в ІІ-ІІІ триместрах гестації під впливом хронічного пієлонефриту відбувається достовірне зниження даного гормону порівняно зі здоровими вагітними: відповідно в 1, 4 та в 1, 2 рази (p<0, 01).

Вказані зміни гормонального статусу у вагітних жінок, хворих на хронічний пієлонефрит, ймовірно, обумовлені виснаженням фетоплацентарної системи під впливом наявного хронічного запального процесу.

Хронічний пієлонефрит як і будь-який інший запальний процес в організмі вагітної жінки несприятливо впливає на перебіг вагітності, пологів та утробний стан плода. Згідно з нашими даними, загроза переривання вагітності відмічалась у 51, 6% жінок у ранніх термінах (І-ІІ триместри вагітності) та ранні гестози у 44, 1% обстежених, тоді як у практично здорових вагітних було відзначено наявність раннього гестозу лише в одному випадку; загрози переривання вагітності в даній групі жінок не було відмічено в жодному випадку.

Найчастіше у вагітних із хронічним пієлонефритом виявляли гестоз ІІ-ІІІ ступенів тяжкості (42, 1%), що проявлявся блюванням вагітних до 10-20 разів на добу і супроводжувався явищами зневоднення організму, вимагав проведення медикаментозної комплексної терапії. Лише у 19 обстежених хворих вагітних жінок були явища гестозу легкого ступеня. У контрольній групі обстежених тільки в одному випадку відмічали гестоз легкого ступеня. Друга половина вагітності при хронічному пієлонефриті супроводжувалась пізніми гестозами: водянкою вагітних – у 12, 5% і прееклампсією вагітних – у 7, 5% випадків. У вагітних жінок контрольної групи вищеперелічених ускладнень не спостерігали.

У 62, 2% жінок із хронічним пієлонефритом відмічалось раннє або передчасне відходження навколоплідних вод, тоді як у практично здорових вагітних, які склали контрольну групу, дане ускладнення реєстрували лише в одному випадку. Передчасний і ранній розрив плідних оболонок частіше спостерігався у первородок (71, 5%), а у повторнородячих обстежених жінок – в 6, 3% випадках. У 56, 5% обстежених вагітних із хронічним пієлонефритом відзначали аномалії родової діяльності, а саме: патологічний прелімінарний період, слабкість пологової діяльності, дискоординовану пологову діяльність. У другому періоді родів у 1, 67% жінок із хронічним пієлонефритом (обидві повторнородячі) спостерігали передчасне відшарування нормально розташованої плаценти.