Колаж в натюрмортах Хуана Гріса

Зазвичай в історії кубізму виділяють два етапи, що іменують кубізмом «аналітичним» і «синтетичним» Кордоном служить 1912 рік. Ці терміни відображають еволюцію кубізму: аналітичний скальпель, який розчленовує об'єкти та синтетична збірка різноякісних фрагментів, що слідувала потім. За визначенням Луї Арагона, це був той вид мистецтва, що кинув виклик живопису, а також виявився одним з ключових моментів еволюції кубізму і мистецтва модернізму загалом. Наразі невідомо, хто використав цей метод першим – Жорж Брак чи Пабло Пікассо, адже їх роботи, створені між 1907 та 1914 роками, не підписано й не датовано, і кожен з них згодом виголошував, що саме його колаж був першим. А трохи згодом колажі з'являються у творчості й інших представників кубізму – Хуана Гріса, Робера Делоне. Що ж спонукало представників кубізму майже одночасно звернутись до колажування у формі приклеювання іншорідних матеріалів до поверхні картин? За твердженнями інтерпретаторів-мистецтвознавців, це відбулось задля встановлення зв'язку з дійсністю та предметною реальністю Хоча зазначимо, що у колажах кубісти принципово використовували штучні матеріали – шматки «faux bois» («штучного дерева»), газет, шпалер, клейонки, які не є більш «реальними» і близькими до природи, ніж живопис. Кубізм, орієнтований на програмний методологізм та суто рефлексивні настанови розуміння художнього процесу, є однією з найбільш філософськи артикульованих мистецьких течій. Емоційною тональністю його формальних експериментів було загострено-критичне переживання рубежу XIX і XX століть. Зусилля і пошуки кубізму були спрямовані і на створення нової художньої концепції дійсності, і на розклад образотворчої системи як такої, на конфліктне протиставлення живописного матеріалу і образної форми. Це доповнювалось рефлексією щодо статусу сприйняття об'єктів світу і можливостей мистецтва. У пошуках нової живописної мови, що адекватно передає предметність, Пікассо починає співпрацювати із Жоржем Браком. Велику частину кубістичного доробку становлять натюрморти, в яких сконцентровано різнорідні й фрагментарні абриси предметів, що зіштовхуються один з одним. Саме у натюрмортах з'являється і еволюціонує колажний принцип як художній прийом, що було зумовлено специфікою ставлення до предмета і його зображення-інтерпретації засобами мистецтва.

Роботи синтетичного кубізму принципово площинні. Живопис уже не імітував тривимірність та об'ємність через використання перспективи, а оперував із наявною площинністю, виробляв двовимірний еквівалент тривимірного зображення. Живопис мав пояснювати фізичний факт своєї площинності, а не симулювати об'ємність, і водночас подолати цю площинність шляхом аналітичного розкладання форми. Одним із важливих нововведень і першим кроком до колажу була імітація друкованих літер, цифр і газетних заголовків у картинах Брака близько 1910 року. Для кубістів це було найчіткішим втіленням площинності, що, поєднуючись на єдиній поверхні з живописом, доводить площинну природу останнього. У картини синтетичного кубізму 1912-1914 pp. вводяться різні графічні позначення (написи, цифри, нотні знаки), що, з одного боку, підсилюють площинність, перешкоджають руху форм у глибину, а з другого – немов перекреслюють, забороняють їхнє предметне тлумачення. Такою є функція написів у «музичних» натюрмортах Пікассо і Брака – «бас», «бал», «гра», «Бах». Таким чином підсилюється розрив між поверхнею й об'єктом зображення. Останній стає все більш ефемерним, невидимим, і врешті-решт заміщається знаком». Уривки слів, речень, окремі літери вводять у картину додатковий текстуальний рівень, що є водночас принципово цитатним (найчастіше це уривки саме з газетних оголошень). Це посилює візуальну і концептуальну гру. Для розуміння особливостей їх появи слід взяти до уваги той факт, що час їх створення – це період активного розвитку засобів інформації: газет, телефону, телеграфу. Пікассо також стверджував, що зробив свій перший колаж у 1911 p., використавши шматки клейонки, наклеєні на малюнок. Пікассо виявив, що деякі предмети: елементи типографічного набору або матеріали, що імітують структуру дерева – володіють «неабиякими виразними властивостями». Закохавшись у свою знахідку, Пікассо-імпровізатор не зупиняється і використовує в своїх роботах і пісок, і шматочки газетного паперу, шпалер, плакатів чи матерії, візитні картки, стрічки, а пізніше (до 1924 року) і дріт. Таким чином, для колажу годилися майже всі сурогатні продукти. Тоді це було абсолютно нове віяння в образотворчому мистецтві, воно було настільки незвичним, що колажем згодом захопилися і сам Брак, і ціле покоління італійських футуристів, а також дадаїсти, сюрреалісти і багато інших художників. З цього часу почали використовуватися не лише імітовані, а й вклеєні тексти, уривки з газет. Таким чином, у картинах кубістів вибудовується система площин, між якими і розкладається предмет, – і водночас цей процес є синтезом, який уможливлює адекватне зображення предмета у синтетичному просторі, що не імітує реальність, а абстрагує елементарні форми до ідентифікаційних знаків. Це – відмова від єдиного образотворчого простору, винайденого разом із перспективою. Набуті можливості активно використовуватимуться кубізмом – усі картини пізнього Пікассо конструюються у новоствореному «синтетичному просторі». Важливо також те, що у кубістичних колажах поєднуються зображення та ідея зображення.

Колаж – унікальний мистецький