Корпоративна культура господарської організації

Культура як соціальне явище з одного боку являється продуктом діяльності її носіїв, чиї взаємовідносини і забезпечують її відтворення та трансляцію. Але з іншого боку носій культури – окремий індивід або група – являється сам продуктом культури, яку він засвоює у процесі соціалізації та адаптації до соціокультурних умов суспільства або господарської організації. У цьому полягає двоїстість положення корпоративної культури в системі організаційного управління: з одного боку вона формує свого носія, а з іншого від нього залежить. 

Таким чином, корпоративну культуру в системі управління організацією можна досліджувати за рівнем організаційних відносин, у які включена організація та окремі її елементи. Так можна виокремити наступні рівні побудови корпоративної культури в системі управління організації: 1) за відношенням до зовнішнього та внутрішнього середовищ. 2) за відношенням до її носія (культура працівника, підрозділу, організації у цілому). 

Система управління характеризується власною структурою та об’єктом управління. Якщо структура організації є відображенням прийнятого у ній розподілу праці, то структура управління створює відповідні координаційні механізми, які забезпечують ефективне досягнення колективних цілей та організаційних завдань. 

Таким чином, попередній розгляд структури управління організацією підводить до важливого поняття у сучасній соціології та теорії організацій, а саме поняття культури управлінняяка включає у себе такі елементи: 1) теоретичне обґрунтування того, як краще застосувати ту чи іншу ефективну управлінську систему; 2) узагальнення раціональної організації роботи апарату управління, прищеплення йому найбільш ефективних способів, форм і методів роботи; 3) розуміння управління як важливої соціальної функції – осмисленої і владної; 4) комплексний системний підхід до вирішення управлінських проблем; 5) систему знань про процеси управління, структурі управлінських систем, формах, методах і принципах управлінської діяльності.

Важливість культури управління в системі культури організації пояснюється перш за все виключною роллю управлінської ланки в організації, активність якої і забезпечує формування, відбір, впровадження норм корпоративної культури. Тому для того щоб зрозуміти співвідношення окремих елементів культури необхідно скористатись поняттям зворотного зв’язку, яким позначається наявність взаємозумовленості уфункціонуванні розділених у просторі і (чи) у часі систем. Здобувачстверджує, що зворотний зв’язок представляє собою інтегральну характеристику систем, а тому притаманний і системі корпоративної культури та ілюструє цю тезу такою логічною схемою:  розвиток культури управління –розвиток культури окремих груп –розвиток культури організації і у зворотному порядку. Протилежністю буде негативний зв’язок із відповідними наслідками для організації та її культури.   

У своєму інструментальному прояві, корпоративна культура яскраво виявляє себе у контексті виконання нею своїх базових функцій, відповідно як: 1) інструмент забезпечення соціальної інтеграції; 2) інструмент забезпечення комунікації; 3) інструмент соціалізації; 4) інструмент накопичення та передачі суспільної пам’яті; 5) інструмент регуляції взаємодій; 6) інструмент розвитку людського потенціалу; 7) інструмент відтворення найбільш продуктивних цінностей, зразків поведінки, їх збереження та продукування.Крім цього інструментальне значення корпоративної культури виявляє себе у процесі формулювання, зміни і досягнення стратегічних цілей організації. 

Як об’єкт управління культура постає в основному для управлінської ланки, яка може здійснювати управлінський вплив декількома шляхами: 1) стратегічне бачення управлінської ланки та планування; 2) інший шлях передбачає управління культурою «знизу», який заснований на постійному моніторингу усіх організаційних процесів на нижчих рівнях організації та послідовне управління культурою, яке передбачає напрацювання ефективних зразків поведінки, маніпулювання символами та матеріальними елементами культури.

На найбільш загальному рівні типізації методів формування культури можна виокремити такі: 1) адміністративні методи; 2) економічні методи; 3) психологічні методи; 4) символічні методи.Крім означених методів та засобів управління корпоративною культурою виділяються  основні моделі управління культурою: 1) управління за допомогою міфів та історій про героїв і антигероїв; 2) управління за допомогою зовнішніх тренінгів та семінарів.

Управління культурою організації може передбачати масштабне реформування, яке відбувається у декілька етапів. У сучасній соціології управління найбільш згадуваною схемою масштабного реформування культури є схема КуртаЛевіна допрацьована згодом Е. Шейном. Схема зміни корпоративної культури виглядає наступним чином: розморожування – зміни (рух) – заморожування.

Основним завданням «розморожування» являється створення мотиваційних основ для змін, виведення групи із стабільного стану. На стадії змін відбувається процес, який Шейн позначив поняттям когнітивної реструктуризації – перевизначення понять та базових положень культури. На стадії «заморожування» відбувається інституціоналізація нових поведінкових форм, нових методів роботи, організаційних цінностей тощо. «Заморожування» знаменує собою узвичаєння поведінки, врівноваження соціальної системи.

Крім означених моделей існує багато інших, але, на думку здобувача, дані моделі є найбільш типовими та відображають загальні принципи управління культурою. 

Стосовно конкретних механізмів формування корпоративної культури здобувач наголошує, що у вітчизняній соціології дослідження соціальних механізмів формування культури організації ще не набули потрібної динаміки, а окремі наукові розвідки залишають більше запитань, ніж відповідей, причиною чого, зокрема, є відсутність чіткої класифікації механізмів формування корпоративної культури.

В соціології поняття соціального механізму трактується як взаємодія соціальних структур, норм, інститутів і зразків поведінки, за допомогою якої забезпечується функціонування будь-якої соціальної системи. Або як сукупність дій, вчинків, відносин, невід’ємних від суб’єктів-носіїв, завдяки яким відбувається те чи інше соціальне явище, здійснюється соціальний процес і