Краєзнавство

Професор Харківського університету Микола Якович Аристов (1834-1890 рр.) у 1877 р. висунув гіпотезу, що Харківське городище – це залишки половецького  міста  Шарукань;  а  половецьке  слово  «Шарукань»  із  часом

трансформувалося   і   до   ХVII   ст.

 

перетворилося на Харків. У своїй статті про половецьку землю він висловив припущення: можливо,  давнє  городище,  на  місці  якого виріс Харків, було залишком половецького міста Шарукань. У перекладі з тюрського слово «шарукань» означає «стійбище скотарів». Назва міста Шарукань, котре з часом зникло, нібито перейшло у назву місцевої річки, яку стали звати «Харьков», а вже  звідси  назва  поширилася  і  на  місто,

 

 

Се ж бо готські краснії

діви заспівали на березі синього моря.

Дзвонячи руським золотом, оспівуючи часи Бусові,

леліють помсту за Шарукана.

«Слово о полку Ігоревім, Ігоря сина Святославового онука Олегового»

 

засноване   українськими   козаками.   Проте,   на   сьогодні   немає   достатньої кількості даних, які б могли підтвердити точку зору М. Я. Аристова. Не підтверджується вона й даними археологічних розкопок.

Слід зазначити, що більшість вчених пов’язують назву міста із назвою річки Харків. Вони аргументують свою точку зору тим, що назва річки в джерелах зустрічається набагато раніше, ніж назва міста Харкова. У 1627 р. в

«Книге Великого чертежа», яка побачила світ ще до появи перших поселян на давньому Харківському городищі, докладно описано річкову мережу в районі майбутнього міста-фортеці Харкова: «… а Лопин пала в Харкову, а Харкова в Уды…» або «… А выше Донецкого городища, с правой стороны, впала в Уды

речка Харкова от городища с версту…». І.

 

 

Ю. Саратову вдалося розшукати у Центральному  державному  історичному музеї Росії схожу маршрутну карту, що має назву «Чертеж украинским и черкаским городам  от  Москвы  до  Крыма».  Хоч  це

«креслення» було складено у другій половині ХVII   ст.,   воно   все   ще   було   схоже   на дорожнюкарту,де,окрімміст,були

зазначені всі основні річки басейнів Дніпра й

 

Учені-лінгвісти припускають,

що назва річки має тюркське походження: «хар» – земля, суша, та «кобе» – «слід тимчасового потоку»,

тобто «харкобе» (Харків) –

«мілководний пересихаючий потік».

 

Дону. Ще однією особливістю цієї маловідомої карти є те, що на ній вперше зазначено місто Харків, а також інші міста нашої області – Алтів (Салтів), Чугуїв, Зміїв.

Оригінальну гіпотезу висловив ще один І. М. Рассоха, наголосивши, що назва річки Харків, походить від давнього загальноєвропейського кореня, який виник в епоху індоєвропейської спільноти і датується V-ІV тис.до н.е. Hark′ і означає «срібло». Інакше кажучи, Харків – Срібна річка (можливо – Світла, Блискуча).

І. М. Рассоха, підсумовуючи своє дослідження, пише: «Якщо назва річки Харьков/Харків (як і річки Уди) іде від епохи індоєвропейської єдності, то це означає, що на берегах цієї річки в ту епоху [доба середньостогівської археологічної культури – авт.] жили саме індоєвропейці. Інакше б річка не отримала індоєвропейську назву. А якби індоєвропейці оселилися тут пізніше, то і сама назва звучала б по-ішому. Тобто ми маємо всі підстави стверджувати, що територія сучасного міста Харкова шість тисяч років тому була населена давніми індоєвропейцями».

На думку І. Ю. Саратова, ім’я нашому місту залишили давні племена хорватів, а назва «Харків» походить від назви одного із східно-слов’янських хорватських племен, а саме – племінного об’єднання черкасів, які у ті далекі

 

часи  населяли місцевість на південному сході Європи. Через звичай носити темний  одяг  сусідні  племена  називали  їх  «чорними».  Можливо,  це  були нащадкикіммерійців,якихстародавнімореплавці-фінікійціназивали

«темними», а, можливо, меланхлени. Зв’язок сучасних хорватів зі своїми південно-східними предками можна простежити за наступним ланцюжком, кожну ланку якого так чи інакше можна довести: хорвати – серби, серби – сіверяни.

Місто Харків було засновано на височині, де зливаються річки Лопань і Харків. Переселенці із Задніпров’я побудували тут свої житла й обнесли їх частоколом – острогом. Відповідно до одного з перших документів про місто

«Именному  списку  жителей  г.  Харькова  1655  года»  поселення  мало  587 дорослих мешканців – чоловіків, які в майбутньому склали основу Харківського козацького полку.

 

 

4.3. Будівництво Харківської фортеці

28 березня 1656 р. за наказом царя Олексія Харків відокремився від Чугуївського  воєводства  у  самостійне  воєводство.  Того  ж  року  під керівництвом воєводи Воїна Селіфонтова почалося будівництво фортеці, яка входила  до  системи  укріплень,  передбачених  для  захисту  південних московських земель від кримських татар.

Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р., була розташована  в  межах  сучасних  майданів  Конституції,  Соборності,  Палацу праці, вулиці Клочківської й мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися

«наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа для нагляду за степом. На ній було встановлено