Краєзнавство

5.Що означають символи на гербах Харкова?

 

 

Рекомендована  література

 

существования (с 1655 года). – Репринт. изд. – Х.: Б.в., 2004. – Т. I. – 586 с.

ЗайцевБ.П.,СкирдаВ.В.таін.Історіярідногокраю (Харківщинознавство). Ч. 2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно- освітніх ініціатив, 2001. – 179 с.

Маслійчук В. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської  України  ХVІІ-ХІХ  ст.  –  Х.:  Харківський  приватний  музей міської садиби, 2007. – 400 с.

Саратов І. Ю. Історія Харківських гербів. – Х.: ХДАМГ, 2000. – 277 с.

Саратов І. Ю. Харкове, звідки ім'я твоє? – Х.: ХНАМГ, 2005. – 246 с.

Харків–350.Історія,сучасність,стратегіярозвитку:Історико-

економічний огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320 с.

 

 

 

 

 

liJ[]mrnom t[)

 

 

 

rnffiffi[JOOOlliJDOOcorn[!J [JJ(]J ffi[IT[Jffiffi

®romwmsmmrncm m

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.1. Промисли і ремесла слобожан.

5.2. Торгівля на Слобожанщині.

5.3. Економічні процеси на Слобожанщині у ХІХ столітті.

 

 

5.1. Промисли і ремесла слобожан

Невід’ємною   складовою   частиною   матеріальної   культури   є   народні ремесла. Ремесло виникло з початком виробничої діяльності людини, пройшло тривалий історичний шлях розвитку, набуваючи різних форм – від домашнього ремесла до ремесла на замовлення і, нарешті, ремесла на ринок.

 

Еволюція народних ремесел та промислів на Харківщині має багатовікову історію. Природні багатства, вигідні географічне й торгове розміщення краю сприяли розвитку ремесел. Досить важливими у другій половині XVII ст. були історичні та політичні умови. На першому місці у ті часи для слобожанина була військова справа, оскільки постійні напади татар вимагали постійного ведення боротьби. Спустошливі набіги, пограбуванні місцевого населення, пожежі, руйнація міст, слобід й сіл уповільнювали економічний розвиток краю.

 

Основою господарчої діяльності населення Слобожанщини у другій половині XVII ст. було землеробство. Крім того, слобожани займалися різними промислами, які мали важливе значення для розвитку господарства краю та економічних  зв′язків  з  іншими  землями  України,  Московської  держави,  а згодом і Російської імперії. Складовою частиною землеробського господарства на Слобожанщині було млинарство. Потрібно зазначити, що млини вітряні та водяні будувалися одні з перших у переліку господарських споруд. Загалом, можна сказати, що водяні мини були оповиті таємничістю та вірою у водяників, русалок, утоплеників. В той же час вітряк будувався на найвищому місці в селі, біля нього збиралися чоловіки, молодь призначала побачення. Харківський краєзнавець А. Парамонов із жалем зазначає, що нині на Слобідській Україні вітряків майже не залишилося, а ті, що є – напівзруйновані. Цікаво, що не лише час, а й більшовицька влада у ХХ ст. боролася з вітряками, знищуючи їх.

«Усякого хліба збиралося багато – треба було молоти його на млинах. І через те будування млинів на річках почалося з початку заселення; так, наприклад, при заселенню Сум було збудовано по р. Пслі, на р. Сумці та на Малій Сумці і на  Олешинці  10  млинів,  з  котрих  через  п’ять  вільготних  років  воєвода сподівався мати великий оброк. При заселенні Суджі було збудовано два млини на р. Суджі, Олешинці, Вдові, Стригослі. Будували млини й пани-державці та монастири. При млинах селили слобідки… Млини коштували доволі дорого…. При млинах були ступи, де товкли просо та терли сукна. Пани-державці мали млини у своїх хазяйствах: по перепису 1722 р. у Харківському полку у Дашкова було два млина, у Абази – 2, Шидловського – 6, Крапоткіна – 8, Дуніна – 6, Жикничера – 2, Стахонова – 1. У кінці XVIII ст. у Харківському комісарстві було 107 млинів, у Ольшанському – 53, у Мерехвянському – 39, у Охтирській провінції – 209, у Сумській – 160, у Ізюмській – 53, у Острогозькій – 24».

Одним із найдавніших промислів, успадкованим від пращурів на Слобожанщині було бджільництво (бортництво). Бортництво – це перша форма культурного бджільництва, яке базувалося на утриманні диких бджіл у природніх чи штучних дуплах дерев – бортях. Ще до масового заселення Дикого   Поля   на   території   сучасної   Валківщини   у   лісах   стояли   пасіки мисливців, які влітку приходили на ці землі.

«У Чугуєві були царські пасіки. Пасіки мали по 60, 100, 150 вуликів і цінувалися недешево. Охтирський полковник Перекрестов пограбував у козака бджіл на

104 карб., тоді це були  дуже великі гроші. Держали вулики з  бджолами й

поміщики:  у  1722  р.  в  маєтності  генерала  Дашкова  було  70  вуликів,  у

Шидловського – 30, Крапоткина – 150, Дуніна – 60…».

 

Значне  місце  серед  промислів слобожан займали гуральництво та броварництво, пов′язані із виробництвом горілки, пива й меду. Треба сказати, що держава провадила політику то на обкладання, то на скасування податків на це

виробництво.

 

 

Пасічники були у великій пошані у слобожан, як і по всій Україні, бо вважалося, що бджола – Божа   мушка,   а   пасічник   –

«угодний Богові чоловік».

 

 

«Найважливішим промислом слобожан за