Краєзнавство

Між «наугольними» було споруджено ще шість башт: Московська, Лопанська, Чугуївська, Тайницька та ще дві без спеціальних назв. Ті, що були

«проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.

У другій половині XVIІ ст. Харківська фортеця мала вигляд споруди чотирикутної форми, оточеної укріпленнями, характерними для багатьох

 

міст середньовіччя, а тим більше для міст, що були прикордонними фортпостами. Вона була витягнута вздовж берега річки Лопань, з трьох боків захищена ровом та валом, на якому здіймалися дубові стіни та башти. Із західного боку над урвищем річки Лопань фортечної стіни не було. ЇЇ, як і раніше, замінював дерев’яний частокіл.

На території Харківської фортеці були розташовані адміністративні та казенні споруди:

 

Крім того, як зазначає Д. І. Баглій, у місті була тюрма, в якій сидів один

«тюремный сиделец» – біглий селянин Івашка Єремеєв. Не мав Харків і свого ката, досить поширеної та поважної, як на ті часи, професії.

Від часу свого будівництва Харківська фортеця декілька разів зазнала перебудови та реконструкції. Уже в 1660-1662 рр. до неї було добудовано приміське укріплення, що мало в обводі понад 500 м2. Загалом, перебудову фортеці, яка називалася старе місто, проводили у 1670 р., а добудоване нове укріплення – острог. Наступна перебудова відбулася в 1686 р.

Від початку свого існування невеличка територія Харківської фортеці не могла задовольнити потреби переселенців, тому частина населення змушена була  оселитися  за  її  межами,  на  слободах.  Поступово  поселення  навколо фортеці – слободи і подоли – розширювалися. Про проживання козаків та служивих людей поза стінами Харківської фортеці в другій половині XVIII ст. яскраво свідчить виникнення церков за її межами. З кожним роком кількість переселенців, які прибували до Харківської фортеці збільшувалося. Не маючи можливості розміститися в її межах харківці, як їх називав Д.І.Багалій, почали селитися навколо укріплень. У зв’язку з цим уже в другій половині 17 ст. у Харкові з'явилися перші вулиці. Більшість їх, по суті, були дорогами, що вели в різні міста Московської держави. Такі дороги розходилися від фортеці в різні боки, а між ними був незабудований простір, так звані, левади.

 

Одночасно з Харківською фортецею виникла Московська вулиця. На місці сучасного Радянського провулку знаходилася Московська «проїзна» башта, від якої вела дорога на Москву. У кінці XVIІ ст. на Московській дорозі, за річкою Харків, знаходилась охоронна сторожа від чуми. Трохи пізніше з’явилася Сумська вулиця, названа від давньої дороги, що вела на Cуми.

У південній частині міста виникла Зміївська вулиця. У другій половині XVIІ ст. на її місці була дорога на Зміїв і лише згодом вона перетворилася на вулицю. Сьогодні – це проспект імені Юрія Гагаріна. Цікаво склалася доля сучасної вулиці Полтавський шлях. Як її тільки не називали у минулому: і Полтавською, і Новоросійською, і Катеринославською і навіть на ім’я діяча більшовицької партії Свердлова. Вулиця виникла в останній четверті XVIІ ст., як дорога на Полтаву, тому довгий час вона називалася Полтавською. В цей час вулиця була настільки багнистою, що для проїзду транспорту на Холодну гору

її мостили хмизом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поселення, що з’явилося навколо Харківської фортеці в кінці XVIІ ст. називали «підгородними слободами». Першою виникла Залопанська слобода. Вона розташовувалася на правому березі річки Лопань і знаходилася під захистом Харківської фортеці. Пізніше з’явилися Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та слободи. На території окремих слобід у XVIІ ст. виникали вулиці, на яких селилися ремісники одного фаху. Звідси з’явилися назви таких вулиць як: Кузнечна, Чоботарська, Римарська, Гончарівська, Коцарська та інші. На Коцарській вулиці жили ремісники, які виготовляли килими з довгою ворсою – коци, звідси пішла назва вулиці. Римарська вулиця була облюбована ремісниками – римарями, які займалися вичинкою шкіри та виготовленням шкіряних виробів.

Цікавою є й історія виникнення майданів міста. Одним з перших у Харкові в другій половині 17 ст. з’явився майдан, який сьогодні називаємо майданом Соборності. У 1660-1662 рр. тут було побудовано острог, що примикав до

 

фортеці. Острожна стіна розпочиналася біля «наугольної» Протопопівської башти, де зараз «Палац праці», проходила вниз до сучасної Кооперативної вулиці, а звідти, повернувши на захід, доходила до річки Лопань. Центр острогу за деякий час перетворився на великий майдан, який називали народний або торговий, тут був розташований головний міський ринок.

У другій половині XVIІ ст. виник Миколаївський майдан (сучасний майдан Конституції). Своєю назвою він завдячує Миколаївській церкві, яка знаходилась на його території.

 

 

4.4. Герб міста