Краєзнавство

Середніх, тобто місцевих ярмарків, було 10: з них – 4 в Охтирці, 4 в Ізюмі, і 2 у Сумах (Троїцька і Успенська). На ці ярмарки прибувало багато селян, які привозили на продаж свою продукцію. Більше всього тут продавали товарів, вироблених місцевими промисловцями та ремісниками й призначалися для місцевих потреб.

На 1732 рік ціни на ярмарках та базарах Харкова були такі:

 

 

 

На торжках – базарах, яких у містечках Слобожанщини було понад 200, теж велася жвава торгівля. Тривали вони від 2-3 днів до 2 тижнів, як-то був один білопільський ярмарок.

«Найбільш славними ярмарками були білопільські, котелевські і боромлянські; самими убогими, куди зовсім не привозили краму з великих городів, а продавали місцеві товари – таранівські та соколовські».

 

Під впливом розвитку капіталістичних відносин у промисловості і землеробстві Слобожанщини у першій половині ХІХ ст. відбувалася спеціалізація окремих районів, яка сприяла подальшому розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

З місцевих товарів найбільш ходовими на Слобожанщині були пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, вовна, коні, вівці, свині і велика рогата худоба, птиця, напівоброблені шкури, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, взуття, свіжа, сушена і солона риба, цукор, полотно. просте сукно а також багато інших товарів.

У  ХІХ  ст..  на  великих  ярмарках  все  ширше  застосовувався  оптовий продаж, ярмаркова торгівля не рідко набирала характеру аукціонів. У 1861 р., наприклад, на чотири головних харківських ярмарки було привезено товарів на

34,6   млн.  крб,  а  продано  на  20,5  млн.  крб.  На  Харківських  ярмарках продавалося чимало іноземних товарів. В окремі роки в Харківську губернію цих товарів поступало на кілька мільйонів карбованців (у 1876 р. – на 1,9 млн. крб., у 1880 р. – на 5,3 млн. крб. ). Завдяки розвитку торгівлі на Харківщині формується новий суспільний прошарок – купецтво. Про купецтво, яке відіграло важливу роль у житті Харкова, Д.І.Багалій писав так:

«Національного українського купецтва у Харкові було мало, а проживали там по пашпортам великоросійські купці й торгували в своїх лавках усякими товарами:  було  серед  купецтва  трохи  греків,  волохів,  німців,  котрі  більш

усього торгували вином, бакалією».

 

 

5.3. Економічні процеси на Слобожанщині у ХІХ столітті

Розвиток промисловості на Слобожанщині був тісно пов′язаний із загальним станом економіки імперії та загальних світових процесів. З 30-40 рр. ХІХ ст. у нашому краї розпочався промисловий переворот, який завершився у 70-80 рр. Слід зауважити, що в Росії, у зв′язку із загальною економічною відсталістю, цей процес розпочався пізніше ніж у Європі та США.

 

Негативним фактором для розвитку економіки в Росії було кріпосництво, скасоване лише в 1861 р., коли інші держави вже вступили в активну фазу промислового перевороту. Проте і умовах кріпосного господарства мануфактурна промисловість досягла певних успіхів й підготувала умови для промислового перевороту. Напередодні скасування кріпосництва у Харківській губернії працювало 2 механічних заводи, 35 салотопень (в Україні – 128), 7 миловарень, 3 мідярні. До найбільших підприємств у Харкові слід назвати єдиний чавуноливарний завод, який став до ладу в 1835 р.

Серед галузей виробництва, які мали найбільші обороти й прибутки була цукрова  промисловість.  Перший  цукровий  завод  на  Харківщині  було збудовано у селі Білий Колодязь Вовчанського повіту. Крім того, значного розвитку набули винокурна, борошномельна, олійна, тютюнова промисловості, які склали значний сегмент харчової промисловості. Перше місце ж посідала гуральна промисловість, а в повітах Харківщини працювало 281 гуральня. Паралельно з розвитком промисловості упродовж першої половини ХІХ ст. на Слобожанщині розвиток селянських промислів був досить інтенсивним, оскільки, як стверджують дослідники, значна частина сільського населення – 60

% – не була закріпаченою.

Продовжували існувати вже відомі у XVIIІ ст. гончарство, причому були села, де всі жителі тільки цим промислом і займалися. Про значення гончарних виробів для слобожан та саму майстерність гончарів свідчить різноманістість виробів.

Найбільш  поширеними  видами  гончарних  виробів  на  території  Слобідської

України були: «глечики», «горщики», «макітри», «банки», «риночки», «миски»,

«пастівники»,   «кухлі»,   «кубушки»,   «кувшини»,   «друшляки»,   «квітники»,

«покришки», «підставки для квітників», «рукомийники», «носатки» (посуд для розливання квасу), «чарки», «гусятниці» «поросятниці» (посуд для запікання поросят) та ін..

У 80 – 90 рр. ХІХ ст. у промисловому розвитку Харківщини  переважала харчова галузь, яка сягала 74 відсотків всього виробництва краю. Серед її напрямків, у свою чергу, першість вела цукрова, яка стрімко розвивалася завдяки   наявності   сировини.   У   90-рр.   ХІХ   ст.   цукровий   завод   у   селі Пархомівці, який належав сім′ї відомих українських цукрозаводчиків, благодійників та меценатів Харитонинків, виробляв щорічно продукції  на 1,5 млн. крб. А рафінадний завод у селі Мала Данилівка Харківського повіту відправляв свою продукцію до Харкова, Москви, Ростова, Орла, Сімферополя, Астрахані, Царицина і навіть далекої Персії.

Важливе місце займала й винокурна промисловість, бо лише в Харкові у

1876 р. працювало 17 горілчаних заводів, які виробляли продукції на понад 900

 

000 крб. Олійна промисловість перебувала в руках дрібних власників, які